
- •1.Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2.Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3.Поняття престижу мови, засоби його забезпечення
- •4.Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5.Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7.Основні ознаки функціональних стилів.
- •8.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового та наукового стилів.
- •9.Поняття культури мови та культури мовлення.
- •10. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13.Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •15. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •16. Лексика української мови з погляду її походження.
- •17. Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •18. Використання синонімів у ділових паперах.
- •19. Специфіка вживання омонімів.
- •20. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •22. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.
- •23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •24.Термінознавство та термінографія.
- •25. Джерела української термінології.
- •26. Класифікація термінологічних одиниць.
- •28.Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
- •29.Види і форми професійного спілкування.
- •30. Невербальні компоненти спілкування.
- •31. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення.
- •32. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •33.Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •34. Індивідуальні форми фахового спілкування;
- •35. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;
- •36. Етикет телефонної розмови.
- •37. Форми колективного обговорення професійних проблем:
- •38. Мистецтво перемовин;
- •39. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення;
- •40. Правила ведення дискусії.
- •41.Основні поняття діловодства.
- •42. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •43. Вимоги до укладання та оформлення документів.
- •44. Вимоги до тексту документа.
- •45. Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний,
- •46. Явище тавтології як особливого виду повтору.
- •47. Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •48. Поняття про мовні штампи і кліше.
- •49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
- •51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •52. Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •53. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.
- •54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
- •55. Мовні помилки, їх види.
- •56. Поняття про мовний етикет.
- •57. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •58. Поняття тексту, його структурна організація.
- •59. Правила ділового листування.
37. Форми колективного обговорення професійних проблем:
Наради – один з найбільш ефективних способів обговорення важливих проблем і прийняття рішень в усіх сферах виробничого, громадського й політичного життя. Вони дають змогу спільно аналізувати питання й висловлювати свої думки та пропозиції, приймати найоптимальніші рішення.
Крім того, на нараді керівництво може поінформувати працівників про свої плани. Проблема, яка виноситься на обговорення, може мати будь-який характер: виробничий, дисциплінарний, організаційний тощо. На нараді зацікавлені сторони висловлюють думки стосовно розглядуваної проблеми.
На практиці склалися певні етичні підходи до забезпечення ефективності наради: результат обговорення залежить від моральної та психологічної атмосфери; на поведінку присутніх і їхню участь в обговоренні впливають моральні та психологічні якості керівника наради; з урахуванням професійних якостей і досвіду роботи учасники повинні вміти розв’язати
проблему, яка має відповідати інтелектуальному та професійному рівню учасників;
Збори – це поширена форма колективного обговорення проблем з метою їх осмислення і розв’язання. На обговорення збираються люди, яких об’єднує певний інтерес (збори акціонерів, партійні збори та ін.). Зборами керує обрана президія.
Збори готуються заздалегідь. Вони складаються з кількох етапів: підготовка зборів; висвітлення проблеми та її обґрунтування; обговорення проблеми; прийняття рішення.
У підготовці зборів беруть участь спеціалісти, а доповідачем призначається найбільш кваліфікована й авторитетна людина, яка має усвідомити основну ідею виступу, підтвердити її достовірними аргументами. Питання про кількість осіб, які беруть участь в обговоренні, і регламент вирішують учасники зборів.
Дискусія – це форма колективного обговорення з метою виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв’язання проблеми. Під час обговорення визначаються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.
Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний. На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. На другому етапі обговорюються питання, які були винесені на порядок денний. На третьому етапі підбивають підсумки. Це робить ведучий або досвідчений спеціаліст, оцінюючи повноту й глибину розкриття теми, новизну інформації, результати обговорення.
Переговори – це обмін думками, який відбувається переважно з певною діловою метою. Вони проводяться на різних рівнях з будь-якою кількістю учасників і можуть мати неофіційний та протокольний характер.
Переговори складаються з трьох етапів: аналіз ситуації, тобто проблем учасників, їхніх емоцій, відносин, інтересів, можливих варіантів рішення; планування; дискусія. Аналізувати слід такі моменти переговорів: розмежування учасників і предмета перговорів; урахування інтересів обох сторін, а не їхніх позицій; аналіз усіх можливих варіантів розв’язання проблеми; визначення певного критерію для прийняття рішення.