- •Конфліктологія та теорія переговорів
- •1. Конфлікт. Теоретичні підходи до його трактування.
- •2. Види конфліктів.
- •3. Форми завершення конфлікту.
- •4. Структура конфліктології як науки.
- •5. Об’єкт, предмет, принципи і методи конфліктології.
- •6. Міжпредметні зв’язки конфліктології з іншими науками та навчальними дисциплінами.
- •7. Погляди античних філософів на природу конфліктів.
- •9. Соціологічні підходи до визначення природи конфлікту.
- •10. Психологічний підхід до тлумачення конфлікту.
- •11. Сучасна західноєвропейська конфліктологічна думка.
- •12. Становлення конфліктології як науки в Україні.
- •13. Основні види типології конфлікту.
- •14. Власне бачення конфліктної взаємодії.
- •15. Ситуаційний метод вивчення конфліктів. Поняття конфліктної ситуації.
- •16. Принципи, за якими здійснюється класифікація конфліктів.
- •17. Еволюція конфліктів та еволюційна структура психіки людини.
- •18. Понятійна схема опису конфліктів.
- •19. Основні складові конфлікту.
- •20. Предмет та об’єкт конфлікту.
- •21. Учасники соціального конфлікту.
- •22. Спірні питання, обставини та простір як складові конфлікту.
- •23. Мотиви, інтереси та цілі учасників як складових конфлікту.
- •24. Засоби та ресурси як складові конфлікту.
- •25. Напруженість як передумову і наслідок конфлікту.
- •26. Причини виникнення соціальних конфліктів.
- •27. Організаційно – управлінські причини виникнення конфліктів.
- •28. Соціально – психологічні причини виникнення конфліктів.
- •29. Особистісні причини виникнення конфліктів.
- •30. Функції соціальних конфліктів.
- •31. Динаміка конфлікту. Основні етапи та фази конфлікту.
- •32. Життєвий цикл конфлікту.
- •33. Сутність і різновиди стресу.
- •34. Основні моделі аналізу конфліктів. – психологічний аналіз.
- •35. Основні елементи конфліктної тріади.
- •36. Стадії ескалації конфлікту.
- •37. Постконфліктна стадія динаміки конфлікту.
- •39. Причини внутрішньо особистого конфлікту.
- •40. Види внутрішньо особистого конфлікту.
- •41. Шляхи вирішення внутрішньо особистого конфлікту.
- •42. Механізми психологічного захисту особистості.
- •43. Суїцидальна поведінка як країня форма внутрінньоособистісного конфлікту.
- •45. Управління поведінкою у конфлікті.
- •46. Міжособистісний конфлікт.
- •47. Причини та наслідки міжособистісних та між групових конфліктів.
- •48. Рольові конфлікти.
- •49. Сутність на наслідки конфлікту культурних і духовних цінностей.
- •50. Юридичний конфлікт.
- •51. Сімейні конфлікти.
- •52. Інноваційні конфлікти.
- •53. Міждержавні конфлікти.
- •54. Трудові конфлікти.
- •56. Аналіз та експертиза конфлікту.
- •57. Ескалація конфлікту.
- •58.Управлінська діяльність у вирішенні конфліктів.
- •60. Фасилітація. Роль фасилітації у роботі керівника.
- •61. Цілі та техніка фасилітації.
- •75. Переговори в екстремальних умовах.
6. Міжпредметні зв’язки конфліктології з іншими науками та навчальними дисциплінами.
Утворення конфліктології не було штучним процесом. її виникнення було обумовлено, насамперед, тим, що в основі будь-якого конфлікту лежать протиріччя, які відіграють системну і освітню роль, що вивчають різні науки. Виходячи з цього, багатогранні дослідження, що нагромадилися в різних парадигмах соціальних і деяких природознавчих наук (насамперед, в математиці і біології) із проблем конфліктних відносин вимагали свого окремого наукового осмислення. Найбільш тісно сучасна конфліктологія пов'язана із соціологією, яка, вивчаючи суспільну думку щодо різних проблем суспільства, роблячи стосовно них власні висновки, може виявити болючі її зони, а також простежити наслідки цих явищ для суспільства. Саме життя вимагає пошуку взаємозв'язку конфліктології з педагогічними науками. Сфера взаємозв'язку може лежати в процесі виховання дитини як особистості і майбутнього активного учасника суспільного життя, а так само в наявності педагогічного такту в ході розв'язання різних проблемних ситуацій. Історія, філософія і сучасна філософська думка сформулювали загальні принципи розуміння конфлікту як найгострішої форми виявлення протиріччя, як зіткнення і взаємодії протилежностей. Психодіагностика допомагає конфліктології проводити дослідження з питань прогнозування конфліктів. Психокорекція, психотерапія, психологічне консультування допомагають налагодити взаємини всередині груп, а також і на міжособистісному рівні. Велике значення має досвід психологічної науки в питаннях розв’язання внутрішньоособистісних конфліктів. Зв'язок конфліктології з циклом правових наук полягає в тому, що вони стверджують принципи і норми, права й обов'язки, у рамках яких має знаходитися людина, група і все суспільство. Порушення цих норм і прав призводить до конфліктних ситуацій, які можуть виливатися в конфлікти. У той же час через правове поле вони дають обґрунтування границь, які можна використовувати при вивченні і запобіганні конфлікту.
7. Погляди античних філософів на природу конфліктів.
Конфуцій - знаменитий мудрець давнього Китаю - ще в VІ ст. до н. е. в своїх висловах стверджував, що злобу і заздрощі, англійська мова з ними і конфлікти, породжує в першу чергу, нерівність інформаційні системи в менеджменті несхожість людей. В один час з Конфуцієм зробив спробу раціонально осмислити природу конфлікту древньогрецький філософ-діалектик Гераклід. Він вважав. що все в світі народжується через ворожнечу і чвари. Конфлікти уявлялись йому як важливі властивості, обов'язкова умова соціального життя, бо протиборство в тому числі і війна є “батько всього і цар всього”. Античний філософ Гераклід (бл.530 - 470 р. р. до н. е.) вважав, що у світі все народжується через ворожнечу і розбрат, що єдиний закон, який панує в Космосі - це війна - батько і цар усього. Це перша спроба дати позитивне трактування боротьби у процесі суспільного розвитку через проблемність і конфліктність. Ідеї Геракліда про конфлікти і боротьбу як основу всіх речей поділяли й інші філософи-матеріалісти давнини. при цьому деякі з них (наприклад, Епікур), висловлювали думку про те, що ворожі зіткнення своїми важкими наслідками в кінцевому результаті переконають людей жити в мирі та злагоді. Конфліктам приділяли увагу також Платон і Арістотель. Вони вважали, що людина по природі своїй соціальна; окрема людина являє собою лише частину більш ширшого цілого - суспільства; закладене в людині суспільне начало надає їй здібності до взаєморозуміння і співробітництва з іншими людьми. Не виключались при цьому потяг до ворожнечі, ненависті і насиллю. В своєму трактаті “Політика" Аристотель вказував на джерела розбрату (конфліктів), які, на його думку, виходять з нерівності людей в володіння майном, англійська мова також в несхожості характерів, страху, наглості, надмірному возвеличенні одних і приниженні інших.
8. Тлумачення конфліктів у працях філософів Середньовіччя та Нового часу.
Френсіс Бекон (1561 - 1626) уперше глибоко проаналізував причини соціальних конфліктів в Англії. Ф. Бекон звертає увагу на конкретні заходи попередження конфліктів, зауважуючи, що на “кожен випадок хвороби" існують свої ліки. Крім політичних помилок в управлінні Ф. Бекон називає і деякі психологічні чинники соціальних негараздів. Важливим засобом запобігання соціальним конфліктам він вважав мистецтво політичного маневрування, особливо слід звертати увагу на те, аби у невдоволених не знайшлося підхожого ватажка, який би міг їх об'єднати. Іманнуїл Кант (1724 - 1804) вважав. Що стан миру між людьми, які живуть по сусідству, не є природним станом, природнішим є стан війни або загрози, тобто проблемності й конфліктності в системі геополітичних процесів. Георг Гегель (1770 - 1831) писав, що основна причина конфліктів коріниться в соціальній поляризації - між нагромадженим багатством, з одного боку, і змушеним працювати народом - з другого. Чарльз Дарвін (1809 - 1902) запропонував теорію еволюції, основні ідеї якої виклав у праці “Походження видів шляхом природного відбору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя”. Розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту, вважав він. Вже на початку ХІХ ст. чимало мислителів виходили з того, що конфлікт - це реальність, неминуче явище в житті будь-якого суспільства і вагомий стимул його соціального розвитку. Згідно з Вебером (1864 - 1920) - головним чинником, який створює клас є економічний інтерес. Спрямування інтересів може варіюватися згідно з тим, в якій мірі спільні дії учасників класової ситуації відповідають загальним. Сумісні дії відносяться до типу дій, орієнтованих з одного боку на відчуття належності людей до єдиного цілого, з іншого - раціонально мотивованої згоди інтересів. При цьому сумісні дії членів одного класу, на думку М. Вебера, ніяким чином не визначені різницею життєвих шансів. Умови і результати класової ситуації усвідомлюються людьми по-різному.