5. Україна і країни Чорноморського басейну.

Надзвичайну геостратегічну важливість регіону визначає такий чинник, як величезні поклади нафти і газу, розробка і постачання яких на світові ринки повинні розпочатися на межі століть. Останнім часом Захід виявляє все більший інтерес до Чорноморського регіону у зв'язку з розробкою нафтових родовищ Каспійського моря та розбудовою трансазійської мережі транспортних та енергетичних комунікацій. Реальне значення регіону для РФ також полягає у його транзитній функції. На сьогодні він важливий для неї як місце збуту енергоносіїв, а також як транзитний шлях, що з'єднує її з Близьким Сходом та країнами Середземномор'я. Саме тому вже зараз почалася активна діяльність потужних міжнародних нафтових і фінансово-промислових компаній у регіоні з одночасним формуванням нових політичних союзів, альянсів і зміною в балансі сил. Переміщення південного флангу НАТО з Середземного до Чорного моря стає все очевиднішим. Зростаюча активність РФ в Закавказзі, Каспійському регіоні, в тому числі у відносинах з Іраном і Іраком, також наочне тому підтвердження. Заради нарощування своєї присутності та впливу в регіоні Вашингтон останнім часом пішов на значні поступки Ірану й Азербайджану.

Україна як стратегічний транзитний маршрут енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності має шанс стати важливою ланкою економічної безпеки Європи. Чорноморський регіон (і не в останню чергу Україна) замикає на себе основні транспортні нафтові комунікаційні шляхи як по осі "Схід - Захід", так і по осі "Південь - Північ". Використання території України дає можливість більше ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з регіону Близького Сходу (через Туреччину та Чорне море) в Європу. Українсько-грузинський транспортний коридор постачання нафти в Європу також є значно коротшим порівняно з альтернативними шляхами через Туреччину і РФ. Із введенням у дію одеського нафтотерміналу Україна отримує можливості для регулювання нафтових потоків з країн Близького Сходу та Каспію до Європи, а отже - можливість впливати на загальний геополітичний баланс у всьому євразійському просторі. Однак із введенням в дію нафтового маршруту через одеський термінал свої позиції на Близькому Сході на користь України втрачатиме РФ, що стало однією з причин активізації її політики в регіоні. Водночас Україна, поряд з розробкою альтернативних шляхів, зацікавлена також у проходженні російських і центральноазійських енергоносіїв через свою територію, що потребує відповідного зближення з РФ.

Таким чином, як стратегічний транзитний маршрут у паливно-енергетичному і сировинному забезпеченні Західної Європи Україна стає місцем регулювання глобальних геоекономічних інтересів. Для неї дуже важливо працювати над створенням сприятливих умов транзиту сировинних та енергетичних ресурсів через свою територію одночасно з розробкою альтернативних шляхів їх транспортування. Для неї є життєво важливим влагодження конфліктних ситуацій на Балканах, у Придністров'ї, в Кавказькому регіоні, рівноправне партнерство з Польщею, Туреччиною та РФ як потужними регіональними лідерами в цій частині світу.

Однак втрата контролю над Чорноморським флотом, ринків на Балканах, що було пов'язане із закриттям Дунайської транспортної мережі, труднощі з розбудовою Кавказького транспортно-енергетичного коридору, Одеського нафтотерміналу тощо - все це знижує можливості регіонального лідерства України. Для неї важливо зміцнювати свої стратегічні позиції в Чорноморському регіоні, а також формувати тісніші відносини з країнами, чиє входження до систем регіональної безпеки також є поки що проблематичним.

З 1992 року Україна, внаслідок своєї непослідовної політики, не тільки не використала реальну можливість посісти провідне місце серед найбільших транспортерів "великої нафти" регіону, а й ризикує бути загалом виключеною з цього процесу. Тим часом РФ активно розбудовувала свої транспортні коридори в обхід України (Ямал - Польща - Європа, Баку - Новоросійськ) і активно й жорстко діяла, відстоюючи свої національні інтереси. В результаті Україна залишається енергетично блокованою з усіх боків, значною мірою втрачає економічні засади свого суверенітету і геополітичну цінність для Заходу.

Для розширення міжнародних контактів, що повинні не лише стимулювати інтеграцію України у світову спільноту, але й сприяти зростанню впливу країни в різних регіонах, розвитку торгівлі та виробництва, пошуку перспективних ринків Україна приєдналася до системи Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС).

Відносини з країнами ЧЕС на сьогодні є також важливим прецедентом у розбудові регіональної системи безпеки та співробітництва . Держави регіону стикаються з протиріччями, що мають високий потенціал конфліктності (Абхазія, Нагірний Карабах, Чечня, Боснія). Подолання цих протиріч та недопущення розгортання конфліктів можливе на засадах формування субрегіональних структур безпеки, які б утворили спільну платформу для співробітництва в цій сфері з максимальним урахуванням інтересів усіх держав регіону.

25 червня 1992 р. президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України і глави урядів Албанії, Греції та РФ у Стамбулі прийняли Босфорську заяву та підписали Декларацію про утворення ЧЕС, в якій передбачено створення сприятливих умов для співробітництва в галузі торгівлі, промисловості, транспорту, зв'язку, науки і техніки, енергетики, сільського господарства, туризму й екології. Мета - обмін економічною інформацією, контакти ділових людей, визначення галузевих проектів тощо.

Згідно із задумом, до зони ЧЕС мають входити не лише країни Чорноморського басейну, а й ті, які безпосередньо зацікавлені у співробітництві з країнами Чорноморського регіону. ЧЕС засновано на принципах, які закладені у Ґельсінському Заключному Акті, на документах, прийнятих на нарадах ОБСЄ, зокрема на Паризькій Хартії для нової Європи. Мета та принципи Декларації ЧЕС повністю відповідають і основним документам ООН. Декларація наголошує також на тому, що належність до зони ЧЕС не стає перешкодою для співпраці з іншими регіональними і субрегіональними організаціями, а також для участі в них.

Розгляд ЧЕС як потенційної зони вільної торгівлі розкриває можливості узгодження зовнішньоекономічних пріоритетів та серйозні економічні суперечності країн регіону, проблеми їхньої економічної сумісності. Незважаючи на відмінності у стані зовнішньоекономічної діяльності країн - учасниць ЧЕС, проведення узгодженої експортно -імпортної політики може забезпечити певний баланс інтересів у рамках основних пріоритетів. Але зробити це у рамках ЧЕС досить проблематично. Функції регулювання зовнішньої торгівлі у країнах-учасницях реалізуються на різних рівнях: національному - в Албанії, Болгарії, Румунії, Туреччині, Україні, наднаціональному - в Греції (як члена ЄС), а у перспективі в країнах - членах Економічного Союзу - на основі СНД. Крім того, для країн ЧЕС характерні різні масштаби, терміни і глибина участі в ГАТТ/ВТО. Вироблення та реалізація спільних інвестиційних проектів у рамках ЧЕС ускладнюється істотними відмінностями у ключових параметрах інвестиційного клімату.

Співробітництво країн-учасниць ЧЕС відбувається на двосторонньому і багатосторонньому рівнях шляхом укладення двосторонніх і багатосторонніх угод з конкретних проектів. До пріоритетних проектів можна віднести створення транспортного коридора Європа — Кавказ — Азія (TRACECA), будівництво нафто- і газопроводів, таких як трубопровід Новоросійськ — Бургас — Александрополіс, ділянки Баку — Батумі і Баку — Супса, здійснення інших комунікаційних проектів між Азією і Європою.

Росія виступила з ініціативою створення енергокільця, що поєднало б енергосистеми країн-учасниць. Намічено проекти в галузі науки, техніки, освіти. Дістала підтримку турецька ініціатива об'єднати національні університети і науково-дослідницькі центри в єдину інформаційну мережу. Країни-учасниці бачать одним із важливих завдань захист і поліпшення економічної ситуації на Чорному морі, збереження, використання і розвиток його біопродуктивного потенціалу. Країни поглиблюють інтеграцію: на щорічній конференції ЧЕС міністрів закордонних справ у Ялті (1998) було вирішено заснувати організацію економічної співпраці в Чорноморському регіоні (ОЧЕС). Довгостроковою метою, сформульованою в ялтинській Декларації, є створення зони вільної торгівлі. У Декларації країни-учасниці висловили бажання лібералізувати торговельний режим відповідно до правил Світової організації торгівлі й наголосили на пріоритетності чинних угод з Європейським Союзом.

Керівним органом ОЧЕС є Рада міністрів закордонних справ держав-членів. Головування в організації здійснюється за принципом ротації. Постійний міжнародний секретаріат і Генеральний секретар ОЧЕС розміщуються у Стамбулі (Туреччина). Діють 14 робочих груп. Організація має свій фінансовий інститут під назвою "Чорноморський банк торгівлі і розвитку" з резиденцією в Салоніках (Греція). Його капітал становить 1 млрд. доларів. У капіталі з частками по 16,6 % беруть участь Греція, Туреччина і Росія, з частками по 13,5 % — Болгарія, Румунія і Україна. Частки решти держав становлять по 2 %.

Питання співробітництва в галузі транспорту регулює Угода про співпрацю в галузі автомобільних перевезень, підписана 27 жовтня 2001 р. представниками країн-членів Чорноморського економічного співробітництва, розроблені заходи з уніфікації деяких документів і тарифів при автоперевезеннях. Йдеться також про розробку проекту можливого створення єдиної транспортної автомагістралі, яка б надійно зв'язала всі країни-члени ОЧЕС.

Вагомість ОЧЕС та її важливість визначатиметься майбутніми досягненнями як в економічній, політичний, так і в безпековій сферах. Учасники організації бачать перспективи її розвитку передусім у співробітництві з ЄС (із всіх країн ОЧЕС повноправним членом ЄС є Греція). Прикметно, що на зустрічі міністрів закордонних справ у 1999 р. (Тбілісі) була прийнята платформа співробітництва ЧЕС і ЄС. Учасники заявили, що вважають головними для себе ті сфери співпраці, які є пріоритетними для ЄС: розвиток інфраструктури, співробітництво в торгівлі і створення сприятливих умов для припливу іноземних інвестицій, стійкий розвиток і захист навколишнього середовища, боротьба з різними виявами організованої злочинності та ін.

ОЧЕС є важливою ще й тим, що низка держав пострадянського простору, які бачать неефективність діяльності СНД, вважають ОЧЕС певною альтернативою як подоланню внутрішніх проблем, так і розв'язанню своїх зовнішньоекономічних завдань. До завдань, пов'язаних із протидією новим викликам безпеці, зокрема тероризму, розповсюдженню зброї масового знищення, засобів її доставки, організованою злочинністю тощо, залучатиметься BLACKSEAFOR (спеціальна група експертів держав-учасниць Чорноморської групи військово-морського співробітництва, до якої входять Болгарія, Грузія, Російська Федерація, Румунія, Туреччина та Україна).

Після розпаду радянського геополітичного простору Туреччина, що мала намір стати регіональною державою, висунула політичну ініціативу створення Чорноморського району економічного співробітництва (ОЧЕС) та почала претендувати на роль комунікаційного мосту відкритої економіки між Європою та Азіатсько-Тихоокеанським регіоном. Цьому сприяє геоекономічне розташування країни на перетині трансконтинентальних комунікацій, що поєднують Європу та Азію, Чорне та Середземне моря, а також володіння найпотужнішим модернізованим військово-морським флотом в регіоні, а також численною армією. В інтересах України розвивати рівноправні та взаємовигідні стосунки з Туреччиною. перш за все економічні, співпрацювати в рамках регіональних організацій та ініціатив, що опікуються питаннями економіки та безпеки, таких як ОЧЕС та Blackseafor. НА жаль, конкуренція між причорноморськими країнами за транзитні функції домінує над інтеграційними проектами регіонального та субрегіонального співробітництва.

Інша чорноморська країна, Румунія, намагається повернути статус регіональної держави Південно-східної Європи. Цьому сприяє той факт, що в Європейському Союзі, членами якого незабаром мають стати дві чорноморські країни - Румунія та Болгарія, посилюється чорноморський комунікаційний напрямок (дунайський та інші транспортні коридори) з виходом на румунські та болгарські порти. Після виходу ЄС до Чорного моря. Брюсель має намір використовувати румунський порт Констанца в якості східних морських воріт Союзу. Не дивлячись на наявність низки позитивних тенденцій, в українсько-румунських відносинах досі існують деякі проблеми та невирішені питання. Як відомо, в 1995 році між двома країнами загострився конфлікт навколо українського острова Зміїний, на який Румунія заявила свої права. З точки зору міжнародного права, острів належить Україні, але низка економічних проблем шельфу вирішена не була. В Україні було прийнято рішення утриматись від ведення господарської діяльності на острові. Завершення українсько-румунських переговорів стосовно делімітації кордону та статусу острова Зміїний позитивно вплине на інвестиційний клімат в Українському Причорномор"ї.

Румунія продовжує проводити активну політику по розширенню транзитних функцій у системі Дунай - Чорне море. Судноплавний канал поєднав порт Констанца-Південь з Дунаєм, що дало змогу скоротити традиійний річний шлях до Чорного моря на 400 кілометрів. З економічної точки зору має особливе значення той факт, що цей канал розташований неподалік від Босфору - головного морського виходу з Чорного у Середземне море. Маючи триштучні канали, що поєднують Чорне море та Дунай, Румунія стала на заваді реалізації українського стартегічно важливого проекту будівництва судноплавного ходу Дунай - Чорне море по гірлу Бистрому.