М
іністерство
освіти і науки, молоді та спорту України
Х
арківський
державний технічний університет
будівництва та архітектури
Х арківський національний технічний університет сільського господарства ім. Петра Василенка
Кафедра українознавства
та політології ХДТУБА
Кафедра юнеско “Філософія людського спілкування”, філософії і історії України
ХНТУСГ
Україна в системі
міжнародних відносин
Матеріали для вивчення теми курсу
Україна в Європі і світі
ХАРКІВ 2011
Тема «Україна в системі міжнародних відносин».
Особливості міжнародного положення України.
Варіанти геополітичної орієнтації України.
Концепція сутності національних інтересів України та її зовнішньополітичного курсу.
Зовнішньополітичні пріоритети України в інтеграційних процесах.
Україна і країни Чорноморського басейну.
Принципи позаблокового та без’ядерного статусу України.
1. Особливості міжнародного положення України.
Одним з важливих факторів формування зовнішньополітичної ситуації навколо України є унікальна енерготранспортна мережа, котра проходить через її територію і забезпечує постачання в Європу нафти і газу з Росії (понад 90%) та Середньої Азії. Боротьба транснаціональних корпорацій за володіння цією системою, яка потенційно забезпечує стратегічний контроль над економікою одночасно і Росії (де понад 80% капіталів створюється саме в сфері видобутку і експорту нафти і газу), і держав Євросоюзу (який в останні роки ХХ ст. розпочав змагання із США за світове економічне лідерство, однак майже не має власних енергоресурсів), стала одним з визначаючих чинників світової політики на межі ХХ – ХХІ ст.
У 1996 р. керівництвом США Україні було запропоновано передати свою мережу газопроводів в обмін на компенсацію в сумі 5 млрд дол. (щорічний прибуток від експлуатації мережі складав на той час 2,5–3 млрд. дол.). Відмова українського керівництва викликала помітне охолодження американо-українських відносин. У 1997 р. США, обвинувативши Україну в незаконній торгівлі металами на міжнародному ринку, домоглися відсторонення від влади пов’язаного з цим тодішнього прем’єр-міністра України П. Лазаренка. У 2001–2003 рр. урядом США на адресу вищого українського політичного керівництва неодноразово висувалися обвинувачення в торгівлі стратегічною сировиною, зброєю і засобами зв’язку, корупції, порушенні авторських прав, відсутності в країні демократичних свобод і т.д.
У свою чергу, Росія, ще починаючи з 1992 р., активно використовувала свою монополію на постачання газу і нафти в Україну і багаторазово підвищувала ціни на них, намагаючись затягти її в боргову яму. Стратегічною метою цього курсу було, насамперед, встановлення контролю над енерготранспортною системою України.
Восени 1998 р. в Україні вперше на державному рівні були прийняті рішення про пошук джерел енергоресурсів, альтернативних російським – у основному за рахунок казахських, узбецьких і азербайджанських постачальників, та про будівництво відповідних енерготранспортних коридорів. Крім цього, як Україна, так і Росія намагалися використати у своїх інтересах газовий потенціал відрізаної від європейських споживачів Туркменії. Для України у випадку успіху це дозволяло істотно знизити ціну на російський газ, і навіть при повній відмові від його закупівель, вимагати від Росії високої грошової оплати за транзит газу в Європу. Однак Росія, випередивши Україну, домовилася з Туркменістаном про покупку його газу на багато років уперед.
Наприкінці літа 2002 р. лідери України і Росії заявили про створення спільного газотранспортного консорціуму для здійснення з видобутку і транзиту природного газу з Росії через Україну в країни Західної Європи. Третьою стороною в цьому консорціумі виступила Німеччина. Однак на той час цей проект не був реалізований, оскільки проти нього рішуче виступили США, які побачили в цьому порушення своїх стратегічних інтересів.
У березні 2005 р. з приходом до влади нового українського керівництва на чолы з В. Ющенком було вдруге проголошено про створення консорціуму по спільному управлінню українською системою транзиту нафти і газу за участю України, Росії та Німеччини, що повинно було сприяти подальшому розвитку співробітництва як з Росією, так і з Євросоюзом. Однак у 2006 р. призначений Президентом на посаду голови НАК «Нафтогаз» лідер Конгресу Українських націоналістів Олексій Івченко розірвав усі угоди попереднього керівництва із «Газпромом». Перехід на нові умови поставок російського газу не тільки викликав миттєве більш ніж дворазове підвищення цін на газ для України, а й ліквідував усі роботи по створенню консорціуму. В результаті провідні країни Євросоюзу за домовленістю із Газпромом включилися в будівництво нових трансконтинентальних транспортних коридорів в обхід України. Таким чином монопольне становище нашої держави як основного енерготрейдера Євразії опинилося під загрозою. Росія і Німеччина вже будують в обхід України газопровід "Північний потік" потужністю 55 млрд. кубометрів, який планується запустити до 2012 року. По ньому буде проходити 30 млрд. кубометрів газу, видобутого з нових родовищ, і до 25 млрд. кубометрів, що транспортуються зараз через Україну і Білорусію.
Крім того, Росія готується до будівництва газопроводів "Південний потік" і "Ямал-Європа-2" загальною потужністю 63 млрд. кубометрів. Через них у Європу може проходити 38 млрд. кубометрів газу з нових родовищ і 25 млрд. кубометрів, що йдуть транзитом через Україну.
Якщо всі ці проекти будуть реалізовані до 2013 року, транзит російського газу через Україну скоротиться з 110 млрд. до 60 млрд. кубометрів на рік. Це становить одну із основних загроз наповнюваності держбюджету України, економіка якої зорієнтована більше на імпорт сировини, ніж на виробництво.