Тема 5. Україна та снд.
1. СНД: історія виникнення, принципи діяльності, умови членства України.
2. Російсько – українські відносини
3. Міжнародні відносини України з державами – членами СНД
4. ГУАМ: історія виникнення, мета утворення, основні напрямки діяльності
1. Снд: історія виникнення, принципи діяльності, умови членства України.
Розпад тоталітарної системи, комуністичної ідеології прискорив розпад Радянського Союзу і посилив відцентрові процеси, зумовлені не лише активізацією національних факторів, а й гострими соціально-економічними причинами. Після придушення серпневого заколоту Україна проголосила незалежність 24 серпня 1991 р.
7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі зустрілись лідери Білорусі, Росії та України, котрі мали домовитись про "несоюзне" майбутнє. 8 грудня 1991 р. було підписано Угоду про створення Співдружності незалежних держав. До Співдружності незалежних держав (СНД) – нового геополітичного об’єднання, увійшли одинадцять колишніх республік СРСР (за винятком Грузії і Прибалтійських держав).
В Алма-Аті 21 грудня 1991 p. Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Республіка Киргизстан, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан, Республіка Узбекистан та Україна підписали Декларацію, визнавши, що «взаємодія учасників Співдружності буде здійснюватися на принципі рівноправності через координуючі інститути, які формуються на паритетній основі та діють у порядку, що визначається угодами між учасницями Співдружності, яка не є ні державою, ні наддержавним утворенням».
Організаційні основи СНД були визначені Біловезькою Угодою про утворення СНД і Протоколом до неї, Алмаатинською декларацією, а також Статутом СНД від 22 січня 1993 р.
20 грудня 1991 р. була прийнята заява Верховної Ради України "З приводу укладання Україною Угоди про Співдружність незалежних держав", де наголошувалось, що Україна заперечує перетворення Співдружності незалежних держав "на державне утворення із своїми органами влади і управління" і "надання Співдружності незалежних держав статусу суб'єкта міжнародного права".
Подальше обґрунтування позиції України до СНД містилось у Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. "Про основні напрями зовнішньої політики України", що розглядала СНД як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнював повномасштабні двосторонні відносини.
З метою вироблення основ погодженої стратегії, подолання кризових явищ і реформування економіки 24 вересня 1993 р. був підписаний Договір про створення Економічного Союзу (підписало 11 держав, Україна вступила на правах асоційованого члену). В ньому закріплений дуже важливий принцип, запропонований Україною, - поважання суверенітету кожної держави і невтручання в справи один одного, непримінення будь-яких видів економічного натиску.
Цілями Економічного Союзу були проголошені поетапне утворення спільного економічного простіру на підставі ринкових відносин, спільна реалізація економічних проектів. Договором передбачалося, що в кордонах Економічного Союзу буде здійснюватися вільний рух товарів, послуг, капіталів, робочої сили, буде узгоджуватися грошово-кредитна, бюджетна, податкова, цінова, зовнішньоекономічна, митна та валютна політика країн.
Для виконання і розвитку положень Договору про Економічний Союз були прийняті такі важливі документи, як договори про створення зони вільної торгівлі, співпрацю у сфері інвестиційної діяльності, концепція Платіжного союзу, концепція взаємного правового врегулювання господарських відносин.
В Ашгабаді 23 грудня 1993 р. члени Співдружності уклали Угоду про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД. Україна ратифікувала її 14 березня 1995 р. На товари, вироблені виробничою кооперацією між підприємствами СНД, поширювався пільговий митний режим. Україна уклала такі міжнародні договори з Азербайджаном, Грузією, Туркменією, Казахстаном, Узбекистаном та Киргизією.
У квітні 1999 р. на самміті країн-учасниць СНД було прийнято рішення про запровадження зони вільної торгівлі за умови, якщо всі держави ліквідують митні, валютні й інші перепони. Певні зрушення в цьому питанні простежилися на саміті країн СНД у Мінську в листопаді 2000 р. В. Ющенко підписав Протокол про правила ліцензування імпорту державами-учасниками Угоди про зону вільної торгівлі, а також правила визначення країни походження товару.
В жовтні 1997 р. під час кишиневського саміту голів урядів країн СНД було відкинуто пропозицію Росії про створення комітету СНД із конфліктних ситуацій, що передбачав об'єднання військових сил, їх фінансування, технічне забезпечення для здійснення операцій в "гарячих точках" Співдружності (Карабах, Таджикистан, Абхазія тощо).
У січні 1998 р. Президент України Л. Кучма звернувся з листом до Голови Ради глав держав, Президента Росії Б. Єльцина, в якому виклав пропозиції стосовно реформування СНД. У липні 1998 р. у Мінську відбулась нарада робочої групи з питань вдосконалення діяльності СНД та реформування його структури.
Після закритої зустрічі голів держав Співдружності у Кремлі 2 квітня 1999 р. Б. Єльцин зауважив, що з ініціативи України і Росії вдалось підготувати змістовний політичний документ, який визначає шляхи перетворення СНД у ефективний міжнародний механізм взаємодії держав і відповідає вимогам XXI ст. Президенти підписали Декларацію про основні напрями розвитку СНД.
Окрім СНД, дуже швидко створились інші об’єднання держав, наприклад, ГУAM (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), до яких у 1999 р. приєднався Узбекистан, а в червні 2001 р. в Ялті було підписано статутний документ, що оформив це консультативне об'єднання в міжнародну організацію. Казахстан, Узбекистан, Киргизія і Таджикистан утворили Центральноазійський союз. Згодом ці країни, разом з Росією й Білоруссю уклали Євразійський економічний союз. На Ялтинському саміті 23 листопада 2003 р. Україна, Росія, Білорусь і Казахстан підписали угоду про створення Єдиного Економічного простору (ЄЕП). Йдеться по суті про так званий ослаблений варіант єдиного економічного простору на принципах вільної торгівлі.