Заняття №1
“Підготовка та ведення бою”
Перше навчальне питання: Вибір, обладнання та заняття місця (окопу) для стрільби, розчищення сектору обстрілу та маскування окопу.
“Вибір місця для влаштування одиночних, парних окопів для стрільби”
Фортифікаційне обладнання займаних військами позицій і районів організується командирами підрозділів, які визначають накреслення траншей і ходів сполучення, місця посадки споруджень на позиціях і районах у відповідності з бойовою задачею, задумом бою і з урахуванням захисних і маскуючих властивостей місцевості, уточняють характер, черговість і строки фортифікаційного обладнання.
Після зайняття призначеного йому місця підрозділ негайно приступає до підготовки до бою і обладнання вогневих позицій.
Вогневі позиції повинні бути приховано розташовані та ретельно замасковані.
Інженерне обладнання місцевості, яку займає підрозділ, містить заходи щодо улаштування споруд:
- для ведення вогню – окопи та позиції;
- для захисту особового складу – відкриті та перекриті щілини, окопи, бліндажі, сховища, траншеї та ходи сполучення;
- для захисту транспортних машин – окопи, сховища та укриття.
Вогневі позиції повинні забезпечувати:
- достатній огляд, обстріл на максимальні відстані і в різних напрямках;
- мати укриття від вогню противника;
- забезпечувати можливість прихованого пересування на запасну позицію;
- ведення вогню вночі та зручність керування вогнем.
При обладнанні позицій підрозділів найбільш важливою задачею інженерного забезпечення є влаштування різноманітних фортифікаційних споруджень, які створюються з метою ведення вогню, спостереження і захисту від різних засобів ураження.
Розташування окопів на місцевості залежить від отриманого завдання і від місцевих умов, які значно впливають на вибір місць для розташування окопів. Окопи необхідно розміщувати так, щоб забезпечувався добрий огляд і обстріл місцевості у призначеному підрозділу секторові на відстані не менш ніж 400 м від позиції. Окопи розміщуються на передніх і зворотних схилах висот.
Найбільш придатним місцем для розташування вогневої позиції механізованого відділення є бойовий гребінь, тому що розміщення позиції біля підошви схилу зменшує дальність огляду та обстрілу і ускладнює сполучення підрозділу з тилом, а його розташування на топографічному гребні зменшує скритність, заважає спостереженню і обстрілу найближчих підходів із-за великої кількості “мертвих” зон.
При розміщенні окопів (траншей) на зворотних схилах вони повинні знаходитись не менш ніж на 300-400 м від топографічного гребеня.
Одержавши задачу переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником, солдат перш за все повинен відшукати на місцевості невелике природне укриття або воронку від бомби (снаряда), швидко сховатися від вогню противника і виготовитися до бою. Головне тут полягає в тому, щоб якнайшвидше вибрати таке місце, з якого зручно вражати противника, бачити його, а самому залишатися непоміченим. Якщо немає поблизу ніякого укриття, то необхідно швидко окопатися. Перш ніж приступити до окопування з положення лежачи, проводиться коротке вивчення місцевості. При цьому особлива увага звертається на такі місця, як невеликі складки, низини, канави, борозни на ріллі і інші укриття, які можуть використовуватися противником для скритого наближення до позиції.
Якщо противник активно впливає вогнем на особовий склад, який проводить самоокопування, то риття стрілецького окопу проводиться у такої послідовності:
- солдат, лежачи на обраному місці, кладе праворуч від себе свій автомат дульною частиною в бік противника;
- перегорнувшись на лівий бік, правою рукою виймає піхотну лопатку із чохла, охоплює черешок двома руками і ударами від себе (на себе ) підрізає дерн або верхній шар землі, позначаючи спереду та з боків межі окопу;
- перехопивши лопату, він ударами від себе відвертає дерн, кладе його попереду себе і поступово викопує окоп;
- під час риття окопу, лопату слід встромляти в землю під кутом, тонке коріння перерубувати гострим краєм лопати; для формування брустверу дерн і землю кидати перед собою, в бік противника. Між краєм виїмки і бруствером залишати невеличку смугу (берму) шириною 30-40 см.
- коли в передній частині окопу буде досягнута потрібна глибина, солдат, посунувшись трохи назад, продовжує його риття до потрібної глибини (по довжині окопу), поки тіло і ноги не будуть повністю вкриті;
- після закінчення копання окопу бруствер розрівнюють лопатою. При цьому він робиться таким, щоб був як найширшим і не дуже високим, для того щоб бути менш помітним для противника. Бруствер ущільнюється ударами лопати і маскується під фон навколишньої місцевості підручними матеріалами: дерном, травою, землею або гіллям;
- за наявності часу для забезпечення зручності ведення вогню одинарний окоп для стрільби з автомата або кулемета поглиблюється для стрільби стоячи (до 110 см);
- під час риття окопів грунт кидають вперед і в сторони, влаштовуючи бруствер, який захищає стрільця від фронтального і флангового вогню, а також і осколків. Бійницю для стрільби влаштовують з сектором обстрілу не більш 600. У боковій крутості окопу обладнують нішу для боєприпасів. Окоп для двох стрільців влаштовують з двома секторами обстрілу і з двома нішами для боєприпасів;
- для захисту особового складу від проникаючої радіації в окопах влаштовуються ніші з перекриттям із жердин, дощок та інших матеріалів, і засипаних шаром ґрунту товщиною не менш 60 см.
Якщо самоокопування проводиться поза впливом вогню противника, одиночні окопи викопуються одразу до повного профілю.
В обороні механізоване відділення або окремий танк займають позицію (взвод обороняє опорний пункт). Підготовка позиції відділення починається з улаштування окопів для усіх вогневих засобів тобто автоматників, кулеметника, гранатометника, а також для БМП. Залежно від кількості вогневих засобів, які розміщуються в них, окопи розподіляються на одиночні (для стрільби лежачи, з коліна та стоячи), парні (групові) або на відділення (стрілецькі, кулеметні та інші).
Кожен солдат під час підготовки до бою повинен вміло проводити самоокопування і підготувати для себе одиночний окоп. Одиночний окоп для стрільби лежачи являє собою невеличку виїмку, попереду якої насипається виритий грунт, з якого створюється бруствер. Глибина виїмки робиться рівною довжині лотка піхотної лопати (біля 20 см). Такої ж висоти влаштовується і бруствер.