7. Глобальні проблеми сучасності та основні концепції їх вирішення.

Глобальні проблеми людства породжені протиріччями суспільного розвитку, різко зростаючими масштабами впливу діяльності людини на навколишній світ, а також нерівномірністю соціально­економічного і науково­технічного розвитку різних країн і регіонів. Розв’язання глобальних проблем вимагає об’єднання зусиль усього світового співтовариства, визнання необхідності міжнародного співробітництва в усіх сферах життєдіяльності людини.

Запобігання новій світовій війні є найголовнішою проблемою людства на сучасному етапі, оскільки у випадку виникнення глобального військового конфлікту у світі, насиченому ядерною зброєю і ядерними технологіями (АЕС та ін.), всі інші проблеми втрачають своє значення.

На межі століть у світі зберігаються і поступово збільшуються величезні арсенали засобів масового знищення і звичайних озброєнь, а загальні витрати на військові потреби у 2002 р. склали понад 1 трлн доларів. Найбільше коштів на армію і оборону витрачають США, Росія, Велика Британія, Франція, Китай, Японія. На задоволення попиту на військові товари і послуги працює понад 50 млн осіб, а в розробках військового характеру бере участь 1/5 частина науковців усього світу. За даними Міжнародного центру конверсії в Бонні, першими різко збільшили витрати на військові потреби США. Це спричинило збільшення військових витрат і в інших країнах.

13 грудня 2001 р. США в однобічному порядку вийшли з Договору по ПРО, підписаного керівниками США і СРСР ще в 1972 р. Новий американський план створення Національної протиракетної оборони США (НПРО) передбачає поетапне нарощування можливостей по перехопленню ракет, у тому числі з використанням космічних баз. У Вашинґтоні НПРО вважають гарантом миру, «зброєю стримування» нового покоління. З іншого боку, плани розгортання протиракетної оборони в США зазнають критики з боку Росії і Китаю, ядерний потенціал яких у цьому випадку буде в значній мірі «девальвований».

Донедавна у світі налічувалося п’ять ядерних держав (США, Росія, Велика Британія, Франція і КНР). У 1998 р. до них де-факто приєдналися Індія і Пакистан, а в 2002 — на початку 2003 р. — КНДР. Сьогодні переважна більшість ядерних озброєнь зосереджена в США і Росії (експерти називають цифру в 85 %).

Одна з найбільш гострих глобальних проблем сучасності — енергетична проблема. Розвиток техніки і технологій на планеті в XX ст. характеризувався стрімким збільшенням енергоспоживання. За оцінками експертів, у 1945—1995 рр. населення планети використовувало 2/3 усього палива, добутого людством за час свого існування.

На рубежі століть сукупне споживання енергоносіїв не тільки значно перевищує припустимий максимум, у межах якого діяльність людини не позначається на навколишньому середовищі, загальному кліматі й функціонуванні екосистем, але і створює для людства близьку перспективу залишитися без багатьох кардинально важливих традиційних джерел енергії.

За прогнозами вчених, наприкінці XXI ст. очікується сукупне збільшення споживання енергії у світі приблизно вдвічі порівняно з 90-ми рр. ХХ ст.

Масове використання викопного палива — нафти, газу, вугілля — завдає відчутних збитків природі й здоров’ю людини в результаті викидів, які містять важкі метали, двоокис сірки, окис азоту і ряд інших шкідливих речовин. Це посилює «парниковий ефект» і викликає потеплення клімату.

Усе призводить до глобальних катастрофічних наслідків: зсуву кліматичних зон, зникненню багатьох видів рослин, скороченню площі лісів, збільшенню пустель, таненню льодовиків та ін.

Серйозною проблемою стало забруднення навколишнього середовища в результаті господарської діяльності людини. В усьому світі кожна четверта людина дихає шкідливим для здоров’я повітрям. За ступенем забруднення повітря серед найбільших міст світу виділяються Делі, Пекін, Калькутта, Мехіко, Джакарта, Шанхай, Бомбей, Нью-Йорк, Банкок, Маніла, Каїр, Ріо­де-Жанейро, Москва, Сан-Паулу, Сеул, Токіо.

Сильно забруднені водойми, річки і моря, які служать для скидання різних побутових і виробничих відходів. На рубежі століть приблизно 1,1 млрд осіб не мають доступу до «безпечної» питної води.

Сильному забрудненню останнім часом піддаються моря і океани. Безпосередньо в них виводяться стоки каналізації, виливається нафта з танкерів і плавучих нафтових платформ, у моря скидаються і промислові відходи. В усьому світі щорічне скидання твердих відходів в океан перевищує 175 млн тонн.

За даними ООН, у 90-х рр. ХХ ст. були знищені 2,4 % світових запасів лісу, в основному в тропічних регіонах Африки і Латинської Америки. Загальна площа знищених лісів складає 89 млн га, що перевищує, наприклад, територію Венесуели. Щонайменше 1/4 усіх рослин Землі загрожує зникнення до 2010 р.

Майже 69 % Світового океану постраждало від надмірного рибного промислу. Запаси риби в усьому світі перебувають у критичному стані. Із 1960 до 2000 р. споживання риби у світі зросло майже в 2,5 разу, у результаті чого 70 % комерційних запасів риби або надмірно експлуатуються, або близькі до небезпечного рівня.

Через 25—30 років можуть цілком зникнути людиноподібні мавпи (горіли, шимпанзе і орангутанги), якщо не вжити термінових заходів для їхнього порятунку.

Гострий характер набувають демографічні проблеми. Згідно з офіційними прогнозами ООН, кількість населення Землі до 2050 р. складе 9,3 млрд осіб, у той час як у середині 2000 р. вона складала 6,1 млрд осіб. На початку ХХІ ст. кількість людей на планеті за один рік збільшується на 1,2 %, що складає 77 млн осіб. При цьому половина щорічного приросту припадає на шість країн: Індію (21 %), Китай (12 %), Пакистан (5 %), Нігерію (4 %), Бангладеш (4 %) та Індонезію (3 %).

У той же час до середини XXI ст. в 39 країнах прогнозується значне скорочення кількості населення. Наприклад, у Росії, Грузії й Україні — на 28—40 %, в Італії та Угорщині — на 25 %, у Японії і Німеччині — на 14 %.

Різке збільшення кількості міського населення (зараз майже половина населення Землі проживає в містах, до 2025 р. у містах буде проживати понад 75 % усіх людей) створює навантаження на міські інфраструктури, породжуючи ряд соціальних і психологічних проблем. Серед них: зростання безробіття, проблеми в зв’язку з обмеженим доступом до освіти і медичного обслуговування, обмежена або цілком відсутня соціальна захищеність, зростання злочинності, наркоманії, проституції та ін.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою ряд нових завдань. Головним серед них є визначення припустимих меж кількості населення Землі з врахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного. Учені називають гранично можливі, на їхній погляд, цифри (від 10 до 20 млрд. осіб) і терміни досягнення стабілізації кількості населення планети (у прогнозах — середина XXI ст.).

Серйозною проблемою сучасності є проблема боротьби з бідністю і голодом. За даними Всесвітнього банку, 2,8 млрд. людей живуть на суму, яка не перевищує 2 доларів на день. Більшість із них не мають доступу до чистої води, повноцінної їжі та засобів санітарії.

Останнім часом однією з найбільш серйозних проблем стала проблема імміграції. У Західній Європі проживає понад 20 млн легальних іммігрантів із країн, що розвиваються. Сформувалася значна турецька еміграція в Німеччині (наприклад, за кількістю проживаючих турків Берлін став третім містом світу після Стамбула і Анкари), арабська і (меншою мірою) турецька — у країнах Скандинавії, арабська та іранська — в Іспанії, із країн Південно-Східної Азії — у Саудівській Аравії. Швидкими темпами зростає кількість вихідців з Африки у Великій Британії і Франції (в основному із колишніх колоній цих країн).

З огляду на темпи росту населення в країнах Азії та Африки і загострення соціально­економічних і політичних проблем у них можна припустити, що в найближчі десятиліття міграція в розвинуті країни буде зростати. У населення розвинутих країн посилення міграційних процесів може викликати відповідну реакцію, яку деякі фахівці вже називають «оборонним расизмом». Це загрожує посиленням у розвинутих країнах впливу праворадикальних сил, які виступають під націоналістичними або расистськими гаслами.

Серйозний характер мають проблеми охорони здоров’я, дитячої смертності та боротьби з епідеміями. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожний п’ятий житель планети зараз хворий або має погане здоров’я.

Відмінною рисою угоди про сталий розвиток, досягнутого в 1992 р. у Ріо де Жанейро, є декларована відповідальність за долю майбутніх поколінь, які мають право на збереження життєво важливих запасів природних ресурсів. Основні історично сформувалися підходи до обгрунтування політичної концепції сталого розвитку (сцієнтизм, консерваціонізм і центризм) відрізняються один від одного розстановкою пріоритетів при оцінці різних аспектів розвитку - тимчасового (турбота про майбутні покоління) і просторового (ставлення країн багатого «Півночі» і бідного «Півдня» ). При цьому виявляються або інтереси країн «золотого мільярда» (консерваціонізм), або установка на рівне задоволення інтересів і основних потреб населення в усьому світі за рахунок зниження рівнів споживання в країнах «золотого мільярда» (центризм), або прагнення до неполітизованого вирішення проблем екології на шляхах науково-технічного прогресу (сцієнтистський підхід).

Ключовим стає питання про взаємозамінність капіталів природного (природні ресурси та екосистеми, що підтримують людське життя) і штучного (створені людиною інфраструктура, виробничі потужності та інше). У процесі економічного розвитку людина перетворює природний капітал у штучний. При цьому використання ресурсів вважається економічно ефективним, якщо воно забезпечує найбільшу чистий прибуток і стійким, якщо воно не тягне за собою нерівності в добробуті між різними поколіннями.

Звідси виникає перша внутрішнє протиріччя даної концепції. Оскільки розмір чистого прибутку в різні періоди часу залежить від відсоткової ставки, то чим вище процентна ставка, тим вигідніше використовувати всі ресурси «зараз». Тому будь-яке конкретне застосування концепції припускає неминучість вибору між пріоритетами екологічної стійкості та економічного зростання.

Друге протиріччя пов'язано з тим, що умовою ефективного використання ресурсів проголошені чітко визначені та універсальні права власності: усі ресурси і послуги екосистем повинні мати певних власників, і за користування ними необхідно платити їх повну і з кожним днем все зростаючу вартість. Вважається, що основними супротивниками даного положення є суспільства третього світу, де ступінь раціоналізації культури невисока. Проте насправді ідея про необхідність платити за ресурси вперше була висловлена саме в цих суспільствах ще наприкінці 1960-х рр.. Наприклад, політичні положення «Зеленої книги» М. Каддафі виходять з того факту, що основна маса ресурсів зосереджена на території «бідного Півдня». Якщо країнам «багатого Півночі» доведеться виплачувати «Півдню» ренту, відповідну дійсної вартості ресурсів, панування і добробуту США і Європи прийде кінець.

Тому ключовий документ зі сталого розвитку - Доповідь Комісії Брунтланд «Наше спільне майбутнє» - містить безліч протиріч, обумовлених прагненням узгодити конфліктуючі політичні інтереси розвинених держав і країн третього світу, нинішніх і майбутніх поколінь.

Так, один з провідних в рамках концепції сталого розвитку підхід - теорія біотичної регуляції спирається на уявлення про несучу ємності біосфери. Відповідно до цього підходу для збереження звичного рівня комфорту, що відповідає сучасним стандартам і гідності людини, необхідно зменшення антропогенного навантаження на навколишнє середовище шляхом корекції чисельності населення планети. За зауваженням одного з провідних фахівців у галузі економічних стратегій і геоекономічного аналізу А. Неклесса заходи, запропоновані ООН в рамках концепції сталого розвитку, «починають все більше схожим на плани універсального геноциду бідняків». Координатор програм ООН в Східній Європі О'Доннел назвав їх «спробою вирішення глобальних проблем найбільш розвиненої частини світу за рахунок його перенаселеній та слаборозвиненою периферії».

Разом з тим, дослідження одного з провідних у США фахівців з історичній динаміці П. Турчина довели, що одним з основних факторів втрати соціальної та економічної стабільності будь-якого суспільства є перевиробництво еліти, виснажливої ресурси суспільства. Таким чином, концепція сталого розвитку, запропонована ООН, ігнорує факт монополізації ресурсів елітами і формують їх потужними бізнес-групами. Прагнення ж до повної приватизації світових ресурсів, включаючи екосистеми, призводить лише до появи додаткової ренти за використання ресурсів, яка обтяжує світову економіку. У цілому ж утилітаристського підхід до експлуатації ресурсів не може реалізувати завдання дійсно сталого розвитку людського суспільства.