30. Спеціальні (вільні) економічні зони – один із засобів реалізації регіональної економічної політики

Спеціальні економічні зони  це окремі території суверенних країн, де створено сприятливі умови для руху товарів і капіталу з метою розвитку підприємства і пожвавлення господарської діяльності.

У практичній діяльності розрізняють такі види СЕЗ:

• функціональні зони, до складу яких входять технопарки і технополіси, їх створення сприяє міжнародній співпраці галузі розробки нових технологій;

• комплексні зони виробничого спрямування, які функціонують на основі залучення іноземних інвестицій;

• зовнішньоторговельні зони, які забезпечують додаткові валютні надходження.

Розвитку СЕЗ мають сприяти вдале розміщення системи транспор­тного сполучення (близькість до зовнішніх і внутрішніх ринків, на­явність необхідних транспортних комунікацій), розвинутий виробни­чий потенціал, розгалужена соціальна і виробнича інфраструктура.

Науковці стверджують, що на Україні існують сприятливі умови для створення регіональних науково-технологічних парків, які ефективно впливають на розвиток економіки і підвищення добробуту населення.

33. Економіка україни як єдиний народногосподарський комплекс

Україна  високорозвинута індустріально-аграрна держава з потуж­ним комплексом галузей важкої, харчової і легкої промисловості. її економіку як складну систему виробництва матеріальних благ можна уявити як єдиний народногосподарський комплекс (ЄНГК).

Народногосподарський ком­плекс (НГК)  це сукупність декількох галузей, які виробляють взає­мозамінну продукцію або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виго­товлення, або розв'язують важ­ливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему.

Економічний простір – це економічно насичена територія, яка поєднує в собі різноманітні об'єкти і зв'язки між ними; населенні пункти, промислові підприємства, транспортні, інженерні та комунальні мережі тощо. Економічний простір визначається характеристиками і параметра­ми. Серед якісних параметрів потрібно виокремити:

• густоту на одиницю площі простору;

• просторове розміщення;

• зовнішню і внутрішню зв'язаність.

Головними компонентами ЄНГК вважаються дві сфери:

1. матеріальне виробництво формується з окремих ланок: про­мисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв'язок тощо.

2. виробництво послуг включає: освіту, охорону здоров'я, науку, культуру, мистецтво, систему фінансів,туризм тощо.

Територіа­льна організація ЄНГК охоплює всі аспекти, що пов'язані з терито­ріальним поділом праці, розміщенням продуктивних сил, розселен­ням населення, взаємовідносинами суспільства і природи, а також про­блеми регіональної соціально-економічної політики.

34. Структура економіки, її сутність та поняття

Структура економіки  це співвідношення між: сферами вироб­ництва, яке виражає господарські пропорції, стан суспільного по­ділу праці.

Структура виробництва характеризується такими пропорціями:

• відтворювальними  між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, у використанні валового внутрішнього продукту на заміщення спожитих засобів виробниц­твами, особистим споживанням і нагромадженням;

• галузевими  співвідношення між різними галузями економіки в регіонах і країні;

• територіальними  у розміщенні галузей виробництва в окре­мих регіональних економічних районах;

• зовнішньоекономічними  експорт і імпорт продукції різних галузей і регіонів у зарубіжні країни.