29. Діяльнісний підхід при вивченні інформатики.Дороб

Діяльність – мотивований процес використання учнем тих чи інших засобів для досягнення власної або зовнішньої мети.

Діяльнісний підхід має такі положення: в діяльності не лише проявляється здібність учнів, а в ній вони і створюються; при організації певного виду освітньої діяльності учнів формуються відповідні цьому виду здібності і якості особистості.

У навчальній діяльності є 3 компоненти: мотиви і завдання; дії; контроль і оцінювання.

Розрізняється зовнішня практична діяльність, у рамках якої відбувається засвоєння, і внутрішня розумова діяльність, при цьому вважається, що структури внутрішньої і зовнішньої діяльності однакові.

Предметом засвоєння є дія. Процес діяльності починається з постановки мети, далі слідує уточнення задач, відпрацьовування плану, схем дій, потім учень приступає до предметних дій, використовує певні засоби і прийоми, виконує необхідні процедури, порівнює хід і проміжні результати з поставленою метою, вносить корективи до своєї наступної діяльності.

Розглянемо діяльнісний підхід при навч. інформатики. Для повноцінного формування знань і умінь, а отже, і для засвоєння є етапів. Мотивація діяльності (учіння), спираючись на потреби учнів, спонукати їх до певної діяльності, яка б задовольняла їхні інтереси, вселяла віру у власні здібності, у можливість подолання труднощів, радість і гордість за досягнуті успіхи. Мета і завдання, які ставить учитель, мали для учнів зрозумілий і особистісно значущий зміст (при вивченні СКБД за допомогою відповідного запиту можна швидко знайти в спеціально створеній базі даних інформацію про наявність квитків на літак за потрібним напрямом слідування)

Одним із засобів, що сприяють пізнавальній мотивації на уроках інформатики, є проблемність навчання. Тому навчання будь-якої нової діяльності слід починати з постановки проблеми, для вирішення якої вона необхідна.

3 типи орієнтування.

Орієнтовна основа І типу складається із зразків дій і результатів їх виконання (без вказівок, як їх виконувати), викор. на початковому етапі формування поняття алгоритму, з'ясування його властивостей і ознайомлення з різними типами алгоритмічних процесів.

При використанні ІІ типу орієнтування подаються приклади дій і пропонуються вказівки щодо правильного їх виконання, причому для конкретного прикладу і в готовому вигляді. Кожне нове завдання має пояснення способів його виконання, є лише допоміжним, потрібне учням лише на перших кроках ознайомлення з методами розв'язування задач вказаного типу.

3 тип орієнтування – учнів ознайомлюють з методом аналізу нових завдань для самостійного складання повної орієнтовної основи дій, відбувається зміщення орієнтування з результату виконання завдання на процес його виконання шляхом засвоєння системи узагальнених способів діяльності. Третій тип орієнтування передбачає навчання учнів методу аналізу, відповідає найвищому ступеню пізнавальної активності і самостійності учнів, найбільш яскраво проявляється зв'язок репродуктивного і продуктивного мислення учнів; створює широкі можливості для засвоєння знань, забезпечує розвиток у учнів самостійності, ініціативи щодо пошуку нових, більш досконалих способів роботи, готує учнів до практичної діяльності за умов конкретного виробництва. Використовуватися при складанні учнями алгоритмів розв'язування задач із загальноосвітніх курсів. Прикладом орієнтовної основи 3 типу може бути правило орієнтир використання фільтрів аналізу даних у середовищі електронних таблиць, комплексне форматування документа в текстовому редакторі.

Схеми орієнтовних основ дій за 1 і 2 типом орієнтування доцільно надавати учням у готовому вигляді, схеми за третім типом складає вчитель, залучаючи до цієї роботи учнів.

Р озглянемо приклад організації розумової діяльності учнів на уроках інформатики. Часто під час складання алгоритмів необхідно поміняти місцями значення двох змінних величин. Типовою помилкою учнів при цьому є такий запис: а:= b; b:= а. Для запобігання помилок такого типу доцільно виконати вправи в матеріалізованій формі. На магнітній дошці встановлюються за допомогою магнітів чотири картки. Учням пропонують, використовуючи картки, поміняти місцями значення змінних А і В. Як правило, учні беруть картку з цифрою 4 і накладають її на картку з цифрою 8. Учителю важливо підкреслити, що при цьому поточне значення змінної В зникає. Тоді учні пропонують інший варіант: картку з цифрою 8 накласти на картку з цифрою 4. Учителю не варто поспішати: нехай розглянуть усі можливі варіанти. Врешті решт учні доходять висновку: необхідно десь зберегти одне значення, тобто, ввести допоміжну змінну.