65. Охарактеризуйте місце і роль України у сучасному геополітичному просторі

Див пит. 56

66. Зробіть порівняльний аналіз поглядів на кращий державний устрій старогрецьких вчених Платона і АристотеляАристотель багато уваги приділяє виявленню структури державного устрою. Він починає з простої схеми (ІІІ, іv). Державою може управляти або 1) одна особа, або 2) маленька група, або 3) велика група; державці, у свою чергу, можуть управляти а) в інтересах усіх громадян, б) заради своєї власної користі. Таким чином, ми маємо шість основних форм державного устрою – три «правильних» і три «хибних»: 1а) монархія, 2а) аристократія, 3а) конституційний уряд, 1б) тиранія, 2б) олігархія, 3б) демократія. Ця схема чітка, але недостатня; згодом (у книгах ІV та VІ) Аристотель розширив цю класифікацію, а насамкінець віддав перевагу змальовуванню характерних рис державного устрою, а не його форм, таких як аристократична, демократична і т. п. (1317b, 17ff). Оскільки будь-яка держава має численні органи (VІ, v), то одна й та само форма державного устрою може мати, наприклад, і риси демократії (якщо кожен громадянин має право бути обраним до складу суду), і риси монархії (якщо збройні сили знаходяться в руках однієї людини). Багато уваги Аристотель приділяє умовам, за яких правильні й хибні держави можуть зберігати свою стабільність. Він вважає, що найголовніша причина політичного протистояння (stasіs), а отже, й революції, – це нерівність (1301b, 26ff). Як і багатьом пересічним речам – наприклад сварці коханців, – може передувати stasіs (V, іі), так і революціонери завжди борються за рівність і справедливість. Рівність означає різні речі для різних людей (1301b, 29) і це не є суто економічне поняття; та основний складник stasіs’у – це гроші: революції завжди спалахують тоді, коли бідні повстають проти багатих. Державному діячеві незалежно від його політичного забарвлення дається порада, яким саме чином можна забезпечити рівність або її видимість і як приборкати або відвернути спалах гніву нерівних. Аристотель не розглядає всі політичні зміни як погані (1268b, 25ff), однак він вважає, що найпершим обов’язком державного діяча є збереження суспільного устрою своєї держави. Такі міркування пояснюють прихильність Аристотеля до «середніх» і «мішаних» форм державного устрою. Найкращою виявляється така держава, яка має конституційний уряд і всі громадяни якої отримують доступ щонайменше до деяких посад, і таким чином «вони правлять і ними правлять навзамін» (ІV, іx). Монархія може бути непоганою формою державного устрою за певних можливих умов (ІІІ, xі); але на практиці краще віддавати перевагу такій формі державного ладу, яка поєднує демократичні й олігархічні риси і якою керує «середній» клас. Що ж до «середнього» класу, тобто тих, хто не є багатим і не є бідним, то він достатньо чисельний для того, щоб утримувати владу в рівновазі, тож тоді й суспільство буде насолоджуватися більшою стабільністю (1297a, 6ff). Понад те, колективні рішення з більшою вірогідністю будуть правильними (ІІІ, vі): як бенкет, куди кожен гість приносить свою оригінальну страву, буде кращим за той, що влаштовується одним господарем, так і колективне рішення буде кращим за рішення однієї особи. Кожен член спільноти матиме свою точку зору, і колективне судження всотуватиме в себе багато індивідуальних думок. Вимальовуючи образ ідеальної держави, Платон не вбачає її без детальної правової регламентації поведінки особи в межах справедливого закону. У розуміння правової держави входять не держави, а інститути, які регулюються спільною і загальновизнаною правовою нормою. Громадянство —, це статус особи, закріплений в правовій нормі і врегульований нею.

Правова держава, як тепер, так і в стародавні часи, складається з трьох інститутів: інституту громадянства, інституту права, інституту соціалізації суспільства

67. Охарактеризуйте розвиток політичної науки у 20 столітті в США та Європі згідно статті Г.Алмонда «Політична наука: історія дисципліни» та проаналізуйте досягнення і заслуги Чікагсько школи в розвитку політичної науки

З кінця 19 ст. американська політична наука зробила значний ривок і набула професійного хар-ру. Алмонд („Політ н-ка: історія дисципліни”) виокремив 3 етапи:

- 1920 – 1940 – період між 2-ма світовими війнами. Плідна діяльність чикагської школи, розроб програми емпіричних досліджень з соціологічним та психол-ми інтерпретація політики.

- 1945-1980 – поведінковий підхід до вивчення політики, постійне зростання професіоналізації науки. Створення наукових асоціацій, закладів, видання журналів.

- 1980 - .... – введення логіко-математичних методів дослідження; методологічний індивідуалізм (case-study).

68. Проаналізуйте зміст понять «політика», «легітимність влади», охарактеризуйте типи легітимного панування викладені в статті М.Вебера «Політика як покликання і професія». Отже, термін «політика», відповідно до теорії Макса Вебера, означає прагнення участі при владі або до надання впливу розподіл влади, чи це між державами, чи це всередині держави між групами людей, які вона у собі заключает. У результаті політичного процесу експропріації, що з змінним успіхом розігрувався за кордоном світу, виступили, перші категорії «професійних політиків», тобто людей, котрі хотіли самі бути панами, як харизматичні вожді, але надійшли на службу політичним панам. У ході цієї боротьби «вільні каменярі» зробили з проведення їхньої політики, з одного боку, дохідний промисел, з іншого боку, забезпечили собі ідеальне зміст своєї жизни. Як стверджує Макс Вебер, є дві способу зробити щось із політики свою професію. Або жити «для» політики, або жити «рахунок» політики і «політикою» Отже, він може бути заможним людиною або як приватна особа займати таке становище у життя, що приносить йому достатній постійний дохід. Так по меншою мірою стан справ в нормальних умов. При звичайному господарстві доходи приносить лише власне стан Проте самого цього недостатньо: той, хто «для» політики, може бути при цьому господарським «обходимо», тобто його доходи нічого не винні залежати від цього, що свою робочої сили і мислення він в цілому або найширшим чином постійно використовує щоб одержати свої доходи.

69. Зробіть порівняльний аналіз поглядів на політичне лідерство і необхідні якості політиків Н.Макіавеллі (в праці «Володар»)У праці “Володар” Н. Макіавеллі змалював образ правителя, який нехтував законом моралі та релігії під час боротьби за владу. Головним критерієм оцінки діяння правителя була могутність держави задля досягнення якої можна користуватись будь-якими методами і заходами . Н. Макіавеллі дає правителю свою рідну індульгенцію не порушення моральних заповідей.

Правитель оточений ворогами, не може нікому довіряти, і вимушений застосовувати насильство. Необхідно бути лисицею, щоб розглядіти западню, і левом, щоб знищити вовків.Що краще для володаря, запитує Макіавелі, щоб його любили, чи щоб його боялися? Найкраще щоб і любили, і боялися, але таке неможливо досягнути одночасно, то потрібно віддати перевагу страхові, бо любов через зіпсуту природу є слабка і мінлива, а страх перед покаранням завжди ефективний.Макіавеллі прагнув знайти новий тип політичного діяча, визначити роль особистої влади,сформувати закономірності політичного режиму, закласти умови політичного мистецтва, визначити межі повноважень верховинного суверена в нових умовах.У середні віки Н. Макіавеллі вважав, що типовий політичний лідер-правитель, який домагається мети, не вибираючи засобів.Так філософська підвалина поглядів Н. Макіавеллі виходить з діалектики 2 типів влади: природної, ірріціональноїстихійної, що ґрунтується на грубій силіі державної, організуючої і упорядкувуючої, яка підносить суспільство над біологічністю людини.Н. Макіаввеллі вважав, що для здійснення держави та її влади, яка втілює розумне в людському, виправданими є будь-які засоби – аж до найвищих злочинів щодо людини.