9.Загальні відомості про хвороби риб. Інфекційні, інвазійні, незаразні

До інфекційних хвороб належать мікози (збудники - гриби паразити), бактеріози (збудники - бактерії), вірози (збудники - віруси) і альгеози (збудники - одноклітинні водорості-паразити).

Джерелом інфекції можуть бути збудники, які потрапляють у воду з хворою рибою, знаряддям лову та рибницьким інвентарем.

(Краснуха, запалювання плавального міхура, бранхіомікоз, сапролегніоз та ін.)

Збудниками інвазійних хвороб є паразити тваринного походження. Залежно від таксономічного положення паразита інвазійні захворювання поділяють на: протозоози, збудниками яких є паразитичні одноклітинні організми; гельмінтози, збудниками яких є черви-паразити – гельмінти; крустацеози, причиною виникнення яких є ракоподібні паразити.

На поширення інвазійних захворювань впливають екологічні (температура води, насичення її киснем, рівень рН, окислюваність) та біотехнологічні умови (щільність посадки, видове і вікове співвідношення). Важливу роль у поширенні цих хвороб відіграють проміжний хазяїн і паразитоносії, які є джерелами інвазії, але клінічні ознаки хвороби у них не проявляються.

Інвазійні хвороби завдають рибництву значних збитків не лише від безпосередньої загибелі риби, а й за рахунок зниження продуктивності і вибракування товарної продукції та витрат на протиепізоотичні заходи.

Збудниками інвазійних хвороб є паразити тваринного походження. Залежно від таксономічного положення паразита інвазійні захворювання поділяють на: протозоози, збудниками яких є паразитичні одноклітинні організми; гельмінтози, збудниками яких є черви-паразити – гельмінти; крустацеози, причиною виникнення яких є ракоподібні паразити.

На поширення інвазійних захворювань впливають екологічні (температура води, насичення її киснем, рівень рН, окислюваність) та біотехнологічні умови (щільність посадки, видове і вікове співвідношення). Важливу роль у поширенні цих хвороб відіграють проміжний хазяїн і паразитоносії, які є джерелами інвазії, але клінічні ознаки хвороби у них не проявляються.

Інвазійні хвороби завдають рибництву значних збитків не лише від безпосередньої загибелі риби, а й за рахунок зниження продуктивності і вибракування товарної продукції та витрат на протиепізоотичні заходи.

(авітаміноз, асфіксія риби тощо )

10. Основні інвазійні хвороби риб : методи профілактики та лікування

Збудниками інвазійних хвороб є паразити тваринного походження. Залежно від таксономічного положення паразита інвазійні захворювання поділяють на: протозоози, збудниками яких є паразитичні одноклітинні організми; гельмінтози, збудниками яких є черви-паразити – гельмінти; крустацеози, причиною виникнення яких є ракоподібні паразити.

Іхтіободоз (костіоз). Збудник – джгутиконосець Ichthyobodo necatrix, який вражає молодь коропової риби. Риби старших вікових груп хворіють рідко, але є паразитоносіями. Паразит локалізується на поверхні тіла і зябрах, витримує температуру від 2 до 30 °С, оптимальна – 25 - 26 °С. Найчастіше спалахи захворювань виникають у нерестових, малькових ставах (лотках) при високій щільності посадки і незадовільній годівлі. Загибель риби може досягати 90 %.

Клінічні ознаки. Хворі мальки малорухливі, скупчуються біля поверхні води, на їхньому тілі з'являється блакитно-матовий слизистий наліт. При сильному ураженні руйнуються міжплавцеві перетинки, некротизуються зябра.

Заходи боротьби. Для лікування хворих мальків використовують 1 - 2%-ні водні розчини кухонної солі при експозиції 15 - 20 хв., Для звільнення молоді від паразитів рекомендують застосовувати короткочасні комбіновані ванни, водний розчин яких в 1 м³ містить такі лікувальні препарати: кухонна сіль – 1 кг, питна сода – 1 кг, марганцевокислий калій – 10 г, хлорне вапно (22 - 24 % активного хлору) – 10 г. Експозиція – від 30 хв. до 1 год. Обробку краще здійснювати у транспортній тарі, лотках чи невеликих ставах. З метою профілактики успішно застосовують вапнування по воді з розрахунку 150 - 250 кг/га негашеного вапна, а також по ложу ставів з розрахунку 25 ц/га негашеного чи 5 ц/га хлорного вапна.

Санітарна оцінка. Рибу можна вживати для харчування без обмежень.

Іхтіофтиріоз. Збудником захворювання, яке поширене в багатьох рибницьких господарствах та природних водоймах України, є війчаста інфузорія Ichthyophthirius multifiliis. Паразит поселяється під епітелієм шкіри і зябер прісноводної риби будь-якого віку. Хвороба найбільш небезпечна для молоді, проте є часті випадки загибелі риби старших вікових груп. Спалах захворювання спостерігається у весняно-літній період. Резерванти збудника – смітна риба, в якої паразит не спричиняє захворювання.

Клінічні ознаки. На поверхні тіла риби з'являються дрібні добре помітні білуваті плями, які з часом збільшуються. Риба скупчується біля поверхні води, не реагує на подразнення, її легко відловлювати. Паразити не лише травмують рибу, а й виділяють токсини.

Заходи боротьби. Для лікування застосовують 0,6 - 0,7 %- ні сольові ванни тривалої дії – від 3 до 11 діб залежно від температури води; малахітовий зелений в дозі від 0,1 до 0,9 мг/л з експозицією від 4 до 24 год., яскраво-зелений оксалат і фіолетовий «К» з концентрацією 0,1 - 0,2 мг/л протягом 1 - 2 діб. Для оздоровлення ставів їх треба просушувати і вапнувати.

Санітарна оцінка. Рибу, уражену іхтіофтиріозом, але яка задовольняє вимоги товарної продукції, використовують для харчування без обмежень, а ту, що не задовольняє ці вимоги – на корм сільськогосподарським тваринам.

Дактилогіроз. Захворювання спричиняються безбарвними плоскими червами довжиною 1,0 - 1,5 мм з роду Dactylogurus. Паразитують вони на зябрах коропа, карася, білого і строкатого товстолобиків, білого амура. Це – теплолюбний паразит, оптимальна температура води для його розвитку – 22 - 24 °С. Паразитує на всіх вікових групах риби, але особливо небезпечний для молоді, загибель якої у вирощувальних ставах може досягати 50 – 100 %. Перенощиком захворювання в природних умовах (природний резервант) є карась.

Клінічні ознаки. Поселяючись на зябрових пелюстках черви руйнують їх, що призводить до нерівномірного забарвлення, ослизнення. Як наслідок, порушується газообмін, настає ядуха.

Молодь риби непокоїться, збирається на приток води чи просто у береговій зоні, утворюючи скупчення, які нагадують бджолиний рій, незадовільно поїдає корм. На вражених ділянках зябер розвивається сапролегнія.

Заходи боротьби. Здійснюють комплекс рибоводно-меліоративних заходів, спрямованих на якісну підготовку водойми, стимуляція розвитку природної кормової бази. Вирощувальні стави рекомендують заливати водою за 6 – 10 діб до зариблення мальками, за цей період личинки паразита, не знайшовши хазяїна, гинуть. Не допускають потрапляння в стави карася.

Для лікування застосовують протипаразитарні ванни з 0,1 %-ного аміачного розчину з експозицією 30 с при температурі 19 - 20 °С, комбіновані ванни з 5 %-ного розчину кухонної і гіркої солей, у співвідношенні 3,5 : 1,5 тривалістю 5 хв. Безпосередньо у вирощувальних ставах рибу обробляють хлорофосом з розрахунку 0,6 - 1,0 г/м³ з припиненням водообміну на дві доби.

Санітарна оцінка. Живу рибу використовують для харчування без обмежень, снулу – утилізують чи згодовують сільськогосподарським тваринам провареною.

Сангвінікольоз. Збудники – черви з роду Sanguinicola, які паразитують у кровоносній системі прісноводної риби. Розвиток паразита відбувається з участю проміжного хазяїна – черевоногого молюска п'явушника. У кровоносній системі гельмінт відкладає яйця, які з током крові потрапляють в капіляри зябер і нирок, закупорюють їх. Це теплолюбний паразит, найбільша інтенсивність продукування яєць при температурі 25 °С. Найбільше уражуються цим захворюванням цьогорічки коропа.

Клінічні ознаки. Порушення кровообігу супроводжується зблідненням зябрових пелюсток, вони набувають мармурового забарвлення; закупорка нирок спричиняє виникнення черевної водянки, спостерігають вип'ячування очей, настовбурчення луски. Мальки скупчуються біля поверхні води, не реагують на зовнішні подразники.

Заходи боротьби. Для боротьби з сангвінікольозом необхідно знищувати проміжного хазяїна – молюска. У спускних водоймах з цією метою проводять осушування ложа і вапнування (5 ц/га хлорного чи 25 ц/га негашеного вапна), відкоси ставів обробляють 20 %- ним хлорним молоком. У неспускних водоймах найкращого ефекту можна досягти інтродукцією біологічного меліоратора молюскофага – чорного амура.

Для лікування рекомендують згодовувати молоді коропа протягом 10 днів з розрахунку 6 % до маси риби гранульований комбікорм, який містить в 1 кг 50 мг корибану.

Санітарна оцінка. Уражену рибу, яка задовольняє вимоги товарної продукції, використовують для харчування без обмежень, а ту, що втратила товарні якості, утилізують чи згодовують провареною сільськогосподарським тваринам чи хутровим звірам.

Диплостомоз (катаракта). Захворювання спричинюється личинками трематод роду Diplostomum, які паразитують в очах риби. Паразити цього роду зареєстровані більш ніж у 100 видів прісноводної риби, в тому числі у рослиноїдної, буфало і канального сома. Захворювання може супроводжуватись масовою загибеллю риби.

Дорослі черви паразитують в кишечнику рибоїдних птахів, проміжний хазяїн – молюски й риба.

Клінічні ознаки. У хворої риби спостерігається часткове чи повне помутніння (побіління) кришталика, яке переходить у сліпоту. Уражена риба скупчується біля поверхні води, повільно рухається, стає легкою здобиччю рибоїдних птахів.

Заходи боротьби. Необхідно знищувати проміжного хазяїна – молюска (аналогічно з сангвінікольозом) і відлякувати рибоїдних птахів, які є основним джерелом зараження.

Санітарна оцінка. Уражену диплостомозом рибу використовують для харчування.

Постодиплостомоз. Захворювання відоме під назвою чорно-плямистого через чорні плями, що утворюються на тілі риби, спричинюється трематодою Posthodiplostomum cuticola. Захворювання дуже поширене на півдні республіки як у ставах, так і у водосховищах. Особливо ним уражуються коропові риби. Основним джерелом інвазії є чапля, проміжний хазяїн – молюски і риба. Паразит теплолюбний, його розвиток відбувається при температурі води не нижче 10 °С, оптимальна – 20 - 25 °С.

Клінічні ознаки. Характерною ознакою захворювання є наявність чорних округлих плям на поверхні тіла і плавцях риби, що є результатом відкладання паразитом чорного пігменту. Постодиплостомоз рідко призводить до загибелі, але може викликати деформацію тіла ї викривлення хребта у молоді, порушити координацію, знизити жирність і вгодованість, втрату товарної якості риби.

Заходи боротьби. Повинні бути спрямовані на знищення проміжного хазяїна – молюска (аналогічно сангвінікольозу) і обмеження кількості чапель.

Санітарна оцінка. Хвору рибу використовують для харчування людей і годівлі сільськогосподарських тварин.

Опісторхоз. Гостро та хронічно перебігаюче захворювання людини і рибоїдних тварин, яке вражає печінку, жовчні протоки, підшлункову залозу. Збудник хвороби – дрібна трематода Opisthorchis felineus довжиною близько 1 см.

Яйця гельмінта з екскрементами остаточний хазяїн (людина чи тварина) виділяє у навколишнє середовище, але розвиток можливий лише у воді. Яйця заковтує перший проміжний хазяїн – черевоногий молюск. Личинки гельмінта з молюсків потрапляють у воду, потім активно проникають у тіло прісноводної риби (лящ, плітка, сазан, лин, жерех), де вони мігрують у м'язи і окутуються сполучнотканинними капсулами.

Людина заражається при споживанні слабопров’яленої, малосолоної, недостатньо термічно обробленої чи сирої риби, виловленої із природної водойми. У кишечнику людини личинка паразита звільняється від капсули й проникає у печінку, жовчний міхур, підшлункову залозу.

Клінічні ознаки. У риби захворювання перебігає безсимптомно, а в людини відмічаються підвищена температура, головний біль, блювання, симптоми ураження печінки і підшлункової залози.

Заходи боротьби. Для профілактики захворювання важливе значення має виявлення ти лікування заражених людей, знищення бродячих кішок і собак, захист водойм від забруднення фекаліями. Знизити зараженість риби можна пригнічуючи чисельність молюсків їм рахунок вселення у водойми біологічного меліоратора молюскофага – чорного амура, який несприйнятливий до захворювання.

Санітарна оцінка. Збудник опісторхозу небезпечний для людини та рибоїдних тварин. Хвору рибу можна використовувати для хар­чування лише після її знезаражування жорсткою технічною обробкою (варіння, прожарювання, гаряче коптіння).

Метагонімоз. Захворювання спричинюється дрібною трематодою грушоподібної форми з родини Heterophylidae, яка паразитує в тонкому відділі кишечника людини і рибоїдних тварин. Воно виникає після споживання зараженої риби. На території республіки зустрічається в південних областях.

Розвиток паразита відбувається із зміною двох проміжних хазяїв – молюсків і різних видів прісноводної риби (короп, товстолобики, білий амур, карась, краснопірка, жерех, плітка).

У риби гельмінт паразитує в товщі шкірних покривів, на лусці, зябрах і плавцях.

Клінічні ознаки. У риби захворювання перебігає безсимптомно, іноді на лусці й плавцях видно чорні пігментні плями. У людей і тварин спостерігаються катаральні запалення слизової оболонки кишечника та постійні проноси.

Заходи боротьби. Лікування не розроблено. З метою профілактики рекомендують споживати рибу після ретельної кулінарної обробки.

Санітарна оцінка. Збудник захворювання небезпечний для людини і рибоїдних тварин. Промислову рибу, виловлену з водойми, що неблагополучна по метагонімозу, реалізують лише через мережу громадського харчування або направляють на рибозаводи для консервування, соління, коптіння чи виготовлення кормового рибного борошна.

Ботріоцефальоз. Збудник захворювання – стьожковий паразит довжиною 15 - 20 см Botriocephalus gowkongesis. Тіло поділено на членики, а на передньому кінці – серцеподібна голівка.

Розвиток паразита відбувається за участю одного проміжного хазяїна – веслоногого рачка циклопа, споживаючи якого риба заражається. Ботріоцефальоз паразитує в кишечнику коропа, білого амура, строкатого товстолобика, він особливо небезпечний для молоді. Риба старших вікових груп не хворіє, але є паразитоносієм. Це захворювання зареєстровано в багатьох ставових господарствах і водосховищах України.

Клінічні ознаки. Хвора риба в'яла, виснажена, скупчується біля поверхні води, черевце здуте. Паразити призводять до закупорки кишечника, а при великій їх кількості спостерігаються розриви його стінок. Гельмінти не лише травмують рибу, а й виділяють токсини.

Заходи боротьби. Хворій рибі згодовують корми, які містять антигельмінтні препарати (камалу, фенасал, фенотіазін). Частіше застосовують ципріноцистин, до складу якого входить 1 % фенасалу в дозах від 6 до 14 % від маси риби 2 - 3 рази через день.

У ставових господарствах для профілактики ложе малькових й вирощувальних ставів вапнують, просушують і проморожують.

Санітарна оцінка. Уражену рибу використовують для харчування.

Лігульоз. Захворювання спричинюється стьожковими паразитами – ремінцями з сімейства Ligulidae, які паразитують в порожнині тіла багатьох видів прісноводної риби, а в основному коропових (лящ, карась, плітка). В ставових господарствах хворіють лише білий та строкатий товстолобики.

Розвиток ремінців відбувається за участю основного хазяїна і двох проміжних. Дорослі черви паразитують у кишечнику рибоїдних птахів, проміжні – в організмі планктонного рачка (циклоп, діаптомус) та в кишечнику риби. Масове зараження і загибель риби звичайно відмічаються в озерах й водосховищах у весняно-літній період.

Клінічні ознаки. Уражена риба виснажена, скупчується біля поверхні води, має здуте черевце, при великій кількості гельмінтів черевна стінка може розірватись. Паразитуючі черви споживають частину поживних речовин вмісту кишечника риби, спричинюють інтоксикацію. При розтині риби добре видно паразитів і атрофію внутрішніх органів.

Заходи боротьби. Зведені до відлякування рибоїдних птахів, знищення їх гнізд. На природних водоймах рекомендується посилене відловлювання ураженої риби і зариблення судаком, який несприйнятливий до даного захворювання.

Санітарна оцінка. Уражену рибу можна направляти в торговельну мережу лише після потрошіння.

Лерніоз. Захворювання спричинюється паразитичними рачками роду Lerneae, які локалізуються на поверхні тіла (в лускових ки­шеньках) різних видів прісноводної риби. Частіше уражаються в ставових господарствах короп, білий амур, товстолобики, буфало.

Паразити знаходяться на рибі протягом усього року, але найвища інтенсивність ураження припадає на літній період. Особливо небевпечне це захворювання для мальків і цьоголіток, оскільки може супроводжуватись їх загибеллю. Ураження лерніозом дворічок і риби старших вікових груп негативно впливає на їх товарні якості та знижує ріст на 30%.

Клінічні ознаки. Поселяючись на тілі риби, лернії глибоко проникають у шкіру, навкруги їх утворюється виразка з білим вузьким обідком, а навколо виразки набряк, відбувається осередкове настовбурчення луски, з середини виразки стирчить рачок. На уражених ділянках розвивається мікрофлора. Риба не споживає корм, виснажується і гине.

Заходи боротьби. Для звільнення риби від паразитів застосовують ванни з розчину марганцевокислого калію у співвідношенні 1 : : 50000 протягом 1 - 2 год при температурі 15 - 20 °С.

Для профілактики лерніозу ранньою весною рекомендують обробляти рибу безпосеродньо в зимувальних ставах барвником фіолетовим «К» концентрацією 0,1 - 0,2 мг/дм³. В літній період в ставах можна обробляти рибу хлорофосом, який містить 65 % активнодіючої речовини, при концентрації препарата 0,5 мг/дм³.

Санітарна оцінка. Залежно від ступеня ураження риби її направляють для продаж} або на рибопереробні підприємства.

Аргульоз. Небезпечне захворювання, яке викликається паразитичними рачками роду Argulus. У рибництві збудника цього захворювання називають короповою вошею, або коропоїдом. Уражує зябра та шкірні покриви коропа, форелі, білого амура. Паразитує на всіх вікових групах, але найбільш чутливі до них цьогорічки. Аргулюси – теплолюбні рачки, оптимальна температура для їх розвитку – 25 - 28 °С. Рачок проколює шкіру риби і ссе кров. У місці проколу утворюються крововиливи і запалення, спричинені отруйними продуктами залоз рачка.

Клінічні ознаки. Тіло ураженої риби вкрите рачками та дрібними виразками, ділянки шкіри навколо яких запалені. Риба занепокоєна, в'яло бере корм, відстає в рості і при сильному ураженні гине.

Заходи боротьби. Хвору рибу з лікувальною метою обробляють у ваннах з розчину марганцевокислого калію в співвідношенні 1 : 1000 протягом 30 хв. чи хлорофосу концентрацією 100 мг/л при експозиції 1 год.

Знизити інтенсивність ураження можна внесенням по поверхні води негашеного вапна в розрахунку 100 - 150 кг/га.

Санітарна оцінка. Рибу використовують для харчування без обмежень.

11. До інфекційних хвороб належать збудники - гриби паразити,збудники – бактерії, збудники – віруси, збудники - одноклітинні водорості-паразити

Джерелом інфекції можуть бути збудники, які потрапляють у воду з хворою рибою, знаряддям лову та рибницьким інвентарем. Краснуха. Найбільш небезпечне, масове захворювання коропа

Клінічні ознаки. Хвора риба тримається у зоні мілководдя, характерно порушується координація руху, її легко відловлювати практично будь-якими знаряддями лову.

крововиливи різних форм і розмірів, черевну водянку, настовбурчення луски, випнуті очі.

Заходи боротьби. Для лікування використовують медикаментозні препарати, Негашене вапно,Метиленова синь

Запалення плавального міхура. Хворіють переважно коропи, сазани і їх гібриди, характеризується специфічним ураженням плавального міхура. Клінічні ознаки. У коропів порушується гідростатична рівновага і координація руху, вони плавають вниз головою плавального міхура, який має деформовані камери.

З метою лікування в корм додають антибіотики, метиленову синь

проводять дезінфекцію ложа ставів, знаряддя лову, інвентарю і живорибної тари.

Бранхіомікоз. Збудник – гриб який паразитує лише в кровоносних судинах зябер найбільш сприйнятливі до нього коропи Захворюванню зумовлений інтенсифікаційними заходами, малий водообмін і температура води вище 20 °С.

Клінічні ознаки. Риба перестає поїдати корм, скупчується на поверхні води, займає вертикальне положення, її легко відловлювати закупорювання кровоносних судин гіфами грибів зяброві пелюстки втрачають природне забарвлення, спостерігається мозаїчність. Заходи боротьби. Треба дотримувати загальних ветеринарно-санітарних правил. При виникненні захворювання припиняють годівлю риби й удобрення ставів, збільшують проточність, по можливості знижують температуру води, вносять по воді негашене вапно.

Сапролегніоз збудниками є плісеневі гриби. Сапролегніозом хворіють всі прісноводні риби і їх ікра основною причиною виникнення захворювання є травматичні пошкодження. Особливо небезпечні гриби для ікри при її інкубації Клінічні ознаки. Уражені ділянки тіла риби, ікринки вкриваються білим ватоподібним нальотом. З лікувальних препаратів найбільш ефективна обробка риби малахітовим зеленим чи метиленовою синню. Бажане внесення негашеного вапна двічі через 3 дні. Для обробки ікри в інкубаційних апаратах використовують розчин малахітового зеленого

12. незаразні хвороби риб метод профілактики. Причинами виникнення незаразних хвороб, (які не мають збудника, частіше бувають порушення умов годівлі і утримання риби, а також отруєння різними отрутохімікатами. Авітамінози. Захворювання, які виникають при тривалому споживанні штучних кормів, збіднених на вітаміни. При відсутності вітамінів в раціоні риби спостерігаються повна втрата харчового рефлексу, порушення обміну речовин, знижується стійкість до різних захворювань. Профілактику авітамінозів уведення в раціон риби живого корму і різних добавок, багатих на вітаміни (зелену масу, дріжджі, премікси) не зіпсованих, не запліснявілих кормів, які зберігали тривалий час, оскільки вони мало містять вітамінів і можуть бути токсичними.

Асфіксія (замор) риби – це мала кількість чи відсутність вміст розчиненого у воді кисню, що призводить до задухи і навіть до загибелі риб. Влітку більший вміст, взимку менший. Причинами виникнення кисневої нестачі і замору риби можуть бути: незадовільна аерація води

підвищення щільності посадки, надмірне згодовування штучних кормів та внесення органічних добрив, потрапляння у водойму стічних вод, багатих на органічні рештки, високоінтенсивний розвиток синьозелених і зелених водоростей. Клінічні ознаки. Знижується активність риби і споживання комбікорму, вона скупчується біля поверхні води, заковтує повітря. Профілактикою є аерація води спец установками, та дотримання норм посадки та годівлі. Надмірний розвиток планктонних водоростей пригнічують внесенням хлорного вапна.

13. Профілактика та лікування захворювань

Хвороби риб можуть завдавати великої шкоди рибництву, тому для успішного розведення риби, отримання високої продуктивності водойм важливо знати і вміти діагностувати найбільш поширені захворювання риб, ефективно здійснювати профілактичні заходи. В одних випадках хвороба викликається збудником (паразитом), що потрапляє в організм риби, в інших риба захворює при нестачі або, навпаки, надлишку деяких розчинених у воді речовин, різких коливаннях температури води, механічних пошкоджень, а також недостатньому або неповноцінному харчуванні.

Хвороби риб поділяють на інфекційні, збудниками яких є бактерії, віруси, гриби або водорості, та інвазійні, викликані тваринами паразитами: найпростішими, гельмінтами, ракоподібними та ін.

Для запобігання захворювань риб обов'язковим є проведення лікувально-профілактичних заходів. Велику роль у профілактиці захворювань грають виконання рибоводно-біотехнічних заходів, дотримання технології вирощування риби, використання доброякісних кормів, особливо при вирощуванні риби в садках та басейнах. Надмірна щільність посадки, різкі коливання температури води, недолік кисню та інші стрес-фактори виникають міксобактеріози, бактеріальна геморагічна септицемія (краснуха, або аеромоноз), деякі інвазії.

- Для профілактики захворювань використання полікультури, наприклад вирощування коропа з білим і чорним амурами, білим і строкатим товстолобика. Ці риби не тільки більш стійкі до небезпечних для коропа захворювань, але й при їх спільному вирощуванні значно покращують екологічний стан водойм.

- Це антипаразитарні обробки риби навесні і восени безпосередньо в ставках органічними барвниками, регулярне внесення вапна по воді у ставки при накопиченні в них органічних речовин і хвороботворних мікроорганізмів.

- ля дезінфекції слід просушувати дно ставків після спуску води. Важливо також дезінфікувати тару, знаряддя лову. Одним із заходів з оздоровлення ставків, що попереджають захворювання аеромонозу, є літування ставків.

- У жаркий час необхідно забезпечити максимум проточності води

- внесення розчину негашеного вапна по воді - вносять хлорне вапно (1-3 г/м3) протягом трьох днів. При отруєнні пестицидами рекомендується згодовувати премікс.

- З метою лікування в корм додають антибіотики, метиленову синь , які полегшують перебіг хвороби.

- проводять дезінфекцію ложа ставів, знаряддя лову, інвентарю і живорибної тари.

- розчин марганцевокислого калію концентрацією 1 : 100000 і тривалістю обробки 30 хв

- водні розчини кухонної солі при експозиції 15 - 20 хв

- протипаразитарні ванни з 0,1 %-ного аміачного розчину з експозицією 30 с при температурі 19 - 20 °С

- знищення проміжних хазяїнів.

- антигельмінтні препарати (камалу, фенасал, фенотіазін).

- уведення в раціон риби живого корму і різних добавок, багатих на вітаміни

- аерація води

14. Основні частини тіла риби.

Тіло риби складається з трьох відділів: голови, тулуба і хвоста.Головний відділ визначається як відстань від початку рота до заднього краю зябрової кришки (без зябрової перетинки).

Тулубовий відділ визначається як відстань від кінця голови до анального отвору чи до початку анального плавця.

Хвостовий відділ визначається як відстань від анального отвору (початку анального плавця) до кінця хвостового плавця. У головному відділі виділяють: рило, заоковий ростір, щоку, лоб, або міжоковий простір, – відстань між очами форми тіла риб: Торпедоподібна,Стрілоподібна, Симетрично стиснене з боків тіло,Несиметрично стиснене з боків тіло,Сплющене у дорзовентральному напрямку тіло, Вугреподібна форма, Стрічкоподібна, Макруроподібна, Астеролепідна, Шароподібна, Голкоподібна. На голові риби розташовані рот, очі, носові і зяброві отвори, бризгальця і органи чуття.

Положення і будова рота риби залежить від характеру її живлення. Виділяють три основних типа положення рота: верхній, конечний, нижній. На передній частині голови риб знаходяться парні носові отвори, розташовані спереду очей по обидві сторони голови. Вони не сполучені з глоткою і у більшості риб поділені перетинкою на передню і задню ніздрю. Голова риби закінчується зябровими отворами, чи щілинами, число яких може бути різним. На передній частині голови у деяких риб є вусики – органи осявання, неоднакові по числу і розмірам.

15. Плавники риб, ПОзначенНЯ, БУДОВА І функцІЇ

Плавники риб бувають парні і непарні. До парних належать грудні і черевні до непарних – спинний

анальнийі хвостовий Зовнішній скелет плавників костистих риб складається з променів, які можуть бути гіллястими і не гіллястими. Грудні плавники знаходяться позаду зябрових щілин риб. У акул і осетрових грудні плавники розташовані у горизонтальній площині і малорухомі

вони створюють додаткову підйомну силу і нейтралізують дію обертального моменту . . Основна функція грудних плавників костистих риб – двигуни малого ходу, що дозволяють точно маневрувати при пошуках корму. Черевні плавники виконують головним чином функцію рівноваги і тому, як правило, розташовуються поблизу центра ваги тіла риби. Їх положення міняється з зміною центру ваги. попереду грудних називається югулярним. Торокальне ближче до грудних, абдомінальне – посередині. Непарні плавники відносяться спинний, анальний і хвостовий. Спинний і анальний плавники виконують функцію стабілізаторів, оказують опір боковому зміщенню тіла при роботі хвоста. спинний плавник при різких поворотах діє як руль, сильно підвищуючи маневреність риби Спинний і анальний плавники у деяких риб виступають у якості двигунів, які надають рибам поступальний рух. Спинний і анальний плавники у ряду риб відсутні, спинний плавник перемістився на голову і перетворився у присисний диск форм хвостового плавника Протоцеркальний, тобто первинно рівнолопасний Дифіцеркальний - симетричний зовнішньо і внутрішньо Гетероцеркальний, або несиметричний, нерівнолопасний Гомоцеркальний, чи удавано симетричний По співвідношенню розмірів верхньої і нижньої лопастей хвостові плавники можуть бути епібатному верхня лопасть довше гіпобатному

верхня лопасть коротше при ізобатному обидві лопасті мають однакову довжину . Бокова лінія своєрідний орган чуття риб, який сприймає низькочастотні коливання води, являє собою підшкірний канал, висланий клітками чуттєвого епітелію з підходящими до нього нервовими закінченнями. . У більшості риб бокова лінія проходите у вигляді прямої лінії з боків тіла від голови до хвостового плавника

Така бокова лінія називається повною, та неповна частинами, пунктирно.

Типи луски риб У риб виділяють три основних типи луски, Це плакоїдна, ганоїдна і кісткова лусочки. Плакоїдна луска, що називається шкіряними зубами, складається з лежачої у шкірі пластинки і сидячого на ній шипа, покритого шаром емалі. Ганоїдна луска виникла з космоїдної. Вона складається з кісткової ромбічної форми пластинки з боковим крючкоподібним виступом, завдяки якому лусочки щільно з’єднуються одна з одною, утворюючи на тілі риби панцир. Кісткова луска властива більшості сучасних кісткових риб. Філогенетично є видозміненням ганоїдної луски. Вона має вид тонких округлих пластинок, що лежать на тілі риби в шкіряних кишеньках; один кінець її закруглений, другий вільно налягає на сусідню лусочку. Кісткова луска буває двох типів: циклоїдна, с гладким заднім краєм, і ктеноїдна, по задньому, вільному від кишеньки краю якої знаходяться шипики (ктенії).

16. Анатомічні особливості хрящових ганоїдів .

Хрящові ганоїди зберігають у своїй будові ряд примітивних рис. Зовнішнє це можна бачити: ростр уму і бризгалець; горизонтально розташованих по відношенню до тіла парних плавників; гетероциркального хвостового плавника; анального отвору, який знаходиться поблизу черевних плавників. Із внутрішніх органів примітивну будову можна спостерігати у хрящового осьового черепа; щелепної дуги, представленої піднебінно-квадратним і меккелевим хрящами; артеріального конуса у серці і спірального клапана у кишечнику. Вказані риби зближають хрящових ганоїдів з пластинчатозябровими. В той же час вони мають ознаки за якими їх відносять до костистих риб. У скелеті хрящокостистих риб є окостеніння: покривні кості черепа; сошник; парасфеноїд і вторинні щелепи; зяброва кришка; ключиця. Поєднання у скелеті хрящових і кісткових елементів визначило назву цих риб – хрящокісткові. Наявність останків ганоїдної луски фулькр на верхній лопасті хвоста (свідчення древності походження) визначило другу назву хрящові ганоїди.

17. Анатомічні особливості костистих риб.

Костисті риби на відміну від хрящових ганоїдів набувають у своїй будові ряд прогресивних рис. Скелет у них повністю кістковий; тіло покрите кістковою лускою; спіральний в кишечнику зникає. У багатьох видів розвиваються пілоричні придатки, що збільшують загальну всмоктуючи поверхню кишечнику. Артеріальний конус серця (за винятком деяких примітивних форм) замінюється цибулинною аортою. Анальний отвір відсунутий від основи черевних плавників. Парні плавники(особливо грудні) розташовані у вертикальній площині.

18. Біологічна та господарська характеристика основних видів риб.

Стерлядь – мешкає у Каспійському, Балтійському морях. Статевої зрілості самці досягають у віці 3-7 років, самки – 5-12 років. Плодовитість – абсолютна від 3,9 до 137,6 тис. ікринок, робоча – 30 тис. ікринок. Нерест – кінець квітня – червень, температура 7-20С. Літофіти. Інкубаційний період 4-5 діб, перед личинковий період 6-10 діб. Цьоголітки досягають маси 15 г, а дволітки 250-300 г.

Бестер – риба-гібрид (за материнською лінією взята білуга і стерлядь батьківська форма). Маса цьоголіток 50-100 г, дволітки від 800г до 2,5 кг. Має підвищену виносливість. Інтенсивно росте при температурі 20-25С. В молодому віці живиться планктоном і бентосом, а далі живиться рибою. Статевої зрілості самці досягають у 4 роки, самки у 7-8 років. Робоча продуктивність – 200-800 тис. ікринок. Інкубаційний період 9 діб, перед личинковий період 6-9 діб.

Райдужна форель – оптимальна температура для розвитку 10-15С. За характером живлення еврифаг. Молодь живиться личинками, стрекотами, на 2-3 рік життя стає хижою і живиться рибою. Статева зрілість у 3-4 роки. Плодовитість – 1,5-2 тис. ікринок на кг маси самки. Тривалість ембріонального розвитку від 26 до 100 діб. Передличинковий період 7-30 діб. Цьоголітки 15-20 г, дволітки 150-250 г.

Струмкова форель – статева зрілість 3-4 роки. Плодовитість 2-4 тис. ікринок. Нерест у жовтні-листопаді при температурі 6-8С. Інкубаційний період 130 діб при температурі 4С. Цьоголітки досягають живої маси15-20 г, дволітки 170, трилітки 250-300 г.

Сазан або короп – основний об’єкт ставового рибництва. Статева зрілість у 3-4 роки, самки на рік пізніше. Абсолютна плодючість 1,5 млн. ікринок. Нерест – 15-18С. Інкубаційний період 3-5 діб, передличинковий – 3-4 доби. Цьоголітки – 25-35 г, дволітки 350-550 г.

Білий і строкатий товстолобики – статева зрілість – самці 4-6 роки, самки 5-7. Абсолютна плодовитість від 100 тис до 1,5 млн. ікринок, робоча – 0,5 млн. Інкубаційний період 3-4 доби, передличинковий період також 3-4 доби. Живиться фіто - та зоопланктоном. Цьоголітки досягають маси від 20 до 170 г, дволітки від 600 до 1,800 г.

Білий амур – макрофітофаг, поїдає вищу рослинність. Має високий темп росту. Статева зрілість – самці 6-7 років, самки – 7-8 років. Нерест влітку при температурі 26-30С. Інкубаційний період 32-40 год. Пелагофіт – нереститься в товщу води.

Щука звичайна – при береговий хижак. Статева зрілість у природних умовах наступає в 3-4 роки, а в ставкових умовах у 1 рік. Абсолютна плодючість 100-1000 ікринок. Нерест – березень-травень при температурі від 4 до 15С. Відкладає ікру на відмерлу рослинність. Інкубаційний період при температурі 7-10С два тижні. Оптимальна температура для розведення 18-20С.

Судак звичайний – живе в річках і чистих озерах, на півдні у солонуватій воді. Хижак. Статева зрілість настає у віці 3-4 роки. Плодовитість 200-1000 ікринок. Нерест – березень-квітень при температурі 10-16С. Діаметр личинок 1-1,5 мм, відкладають її на піщано - кореневий грунт, кореневища рослин. Гніздо з відкладеною в ньому ікрою охороняє самець. Інкубаційний період при температурі води 15С тягнеться до 10 діб.

19. Рибництво в природних водоймах. Розведення прохідних риб.

Збільшення рибних запасів у природних водоймах забезпечує покращення біологічних і технологічних умов розведення цінних видів риб і їх вирощування до тої чи іншої вікової стадії, а також методами покращення природного розмноження. Із прохідних риб об’єктами промислового розведення є осетрові (стерлядь, осетер, білуга, Бестер), лососеві(форель райдужна і струмкова), коропові (сазан). Прохідних риб розводять на рибницьких заводах розташованих на берегах річок по яких вони здійснюють нерестові міграції. Від деяких видів отримують зрілу статеву продукцію, личинку і вирощують молодь. Молодь отриману від плідних прохідних риб випускають тільки по досягненню стандартної маси, яка забезпечує їх життєдіяльність. Вирощують до покатної стадії. По досягненню покатної стадії молодь випускають в річки або вивозять на живорибницьких машинах, судах, і прорізях безпосередньо в море. Структура рибницьких заводів залежить від біотехнічного процесу розведення риб. Як правило це такі підрозділи: цех витримки плідників, інкубаційний цех, цех вирощування молоді, цех розведення живих кормів. Застосовують два методи вирощування цьоголіток лососевих: ставовий та лоточно-басейновий. Для осетрових: басейновий, ставовий, комбінований.

20. Розведення напівпрохідних риб

Основними об’єктами є: лящ, сазан та інші види риб, судак. Природний нерест відбувається в неглибоких слабо проточних або зовсім непроточних водоймах, що господарства, які будують у дельтах річок. Ділянка будівлі повинна бути відділена від річки дамбою або природним підвищенням. Ложе водойм сплановується, по ньому прорізується мережа водоскидних і рибо збірних канав, які підходять до магістрального каналу, який з’єднується з нерестово-вирощувальним господарством з річки чи протокою. Існують різні форми НВГ: найпростіші – площа першої водойми від 50 до 900 га з максимальною глибиною 2м. В ній відбуваються всі стадії процесу(нерест, розведення ікри і вирощування молоді. Ведуться рибницькі процеси у НВГ у моно – або полікультурі. Разом можна вирощувати молодь ляща і сазана, інших вирощують у монокультурі. Вирощена у полікультурі молодь до накатної стадії і планової маси. Як правило це 35-50 днів. Випускають безпосередньо в прохідну річку або море.

21. Для розведення туводної риби використовують водосховища і озера. Процес формування іхтіофауни у водосховищах залежить від їх відрового режиму і видового складу рибного населення річок на яких вони побудовані. Всі водойма використовують для нагулу риби, тому їх забезпечують рибо посадковим матеріалом, який вирощують у риборозплідниках, або нерестових господарствах, що розташовані на берегах водосховищ або наявність на їх території мілководних ділянок. Риборозплідники мають : маточні, нерестові і розплідні стави. Молодь восени випускають у водосховище. Після останньої фази іхтіофауни встановлюють норми вилову тієї чи іншої риби, а також знаряддя лову і місця вилову.

22.Історія акліматизації риб і водних організмів налічує не одне тисячоліття. Акліматизація нових, не властивих даному водоймищу цінних видів риб - найефективніший і найменш трудомісткий спосіб збільшення рибної продукції. Вона має на меті, по-перше, підвищити виживаність посадкового матеріалу і забезпечити його гарне зростання, по-друге, створити сприятливі умови для відтворення запасів вселенців. Успіх акліматизаційний роботи значною мірою залежить від правильного вибору місця, на яке доцільно переселяти новий для даного водоймища вид риби, віку посадкового матеріалу, визначення потрібної щільності посадки, техніки випуску та інших питань. Вирішальне значення при цьому має ступінь життєстійкості і ставлення особин до зовнішніх хімічних і механічних впливів, транспортабельності, захворюваності і т. д. Вибір посадкового матеріалу для цілей акліматизації проводиться за такими основними критеріями, як здатність вижити, благополуччя до інфекційних і паразитарних захворювань, що виключає можливість занесення нових хвороб, транспортабельність, невисока вартість.

Для підвищення виживаності вселенців їх вибір слід проводити з урахуванням умов водоймища. У водойми, де сильний вплив хижаків, бажано проводити посадку великих риб, при слабкому впливі - молодь, а за відсутності хижаків - риб-якого віку. У Білорусії акліматизацією риб стали займатися порівняно давно. Відомо, що в середині XIX століття був описаний срібний карась, який з'явився в результаті завезення його окремими любителями поряд з іншими видами риб. Приймалися спроби переселення волзької стерляді в Західну Двіну і Вілію. У 1925-1934 рр.. в озера Білорусії було завезено 1,8 млн. ікри і більше 6 млн. личинок чудського сига. В озеро Лукомльській посаджено близько 1,5 млн. личинок ряпушки. Основні роботи по акліматизації риб та зариблення природних водойм у республіці почалися з 1948 р. В деякі озера вселені амурський сазан, срібний карась, чуд-ський сиг, ладозький ріпус та ін Пізніше почалося масове зариблення озер склоподібної формою вугра, молоддю судака, коропом, білим амуром і строкатим товстолобиком.

Великі можливості у збільшенні виробництва риби в республіці належать рослиноїдних риб. Проте впровадження їх у промислове виробництво стримується через відсутність власного стада виробників. Товарне рибництво в найближчій перспективі має стати основним джерелом отримання рибної продукції з внутрішніх водойм країни. Розвиток різноманітних форм товарного рибництва, вишукування оптимальних умов вимагає вибору риб, що розрізняються за характером харчування і поведінки, пристосованих до перебування в різних кліматичних зонах. У зв'язку з цим використання нових об'єктів рибництва та акліматизація їх стають одним з найважливіших елементів, які забезпечують інтенсивний розвиток рибного господарства у внутрішніх водоймах. Особливе місце тут має бути відведено акліматизації пеляді. У цьому напрямку в даний час ведуться роботи. Успіх справи може бути забезпечений за рахунок створення власного маточного стада, а потім індустріального отримання личинок в заводських умовах і розселення їх у підготовлені озера. Вселення личинок дає добрі результати тільки в тому випадку, якщо озера будуть звільнені від хижаків. Рибогосподарської практикою доведено, що ефективність вирощування товарної риби визначається якістю посадкового матеріалу і дотриманням нормативів зариблення. Однак підвищення рибопродуктивності озер, ставків та інших водойм не повинно зводитися тільки до вселення нових об'єктів. Головним було і залишається охорона і відтворення аборигенів, еаселяющіх наші водойми, таких, як судак, лящ, щука, короп, сазан і цілий ряд інших, що становлять основу промислового рибальства в республіці, їх треба всіляко оберігати і створювати сприятливі умови для їх розмноження і зростання .

23. Рибницькі господарства - це штучні водойми, що створенні для вирощування риби і задовольняють технологічні вимоги. Для забезпечення нормального функціонування існують гідротехнічні споруди, які дають можливість наповнити і спустити воду із ставів за допомогою водоподаючої та водоскидної системи каналів, люків, шлюзів та інших споруд.

Існують такі категорії ставів як нерестові, нагульні,малькові, вирощувальні,зимувальні,маточні, карантині.

. Нерестові ставки за своїм призначенням займають одне із важливих місць в структурі рибницького господарства. У них відбувається нерест плідників, інкубація ікри і утримання личинок до 3-5 денного віку. Тому, забезпечення оптимальних умов цих процесів – основна вимога до таких ставів. Нерестові стави слід будувати на сухих незаболочених місцях, які добре прогріваються сонцем і захищені від північно-східних вітрів. Наявність близько розташованих проїзних доріг, пожвавленого руху людей, транспорту тощо в значній мірі заважає експлуатації цих ставів, тобто проведенню нересту. Кількість і розміри нерестових ставів слід узгоджувати з потребами і напрямком роботи рибного господарства. При цьому необхідно враховувати, що при належному догляді за ставами протягом нересту, їх можна використовувати два рази. Форма ставів прийнята прямокутна із співвідношенням сторін 1:3 або 2:3 (розміром від 100 до 1000 квадратних метрів). Враховуючи часті похолодання під час нересту, глибина ставу повинна бути від 0,15 до 1,5 м. У глибших місцях, особливо з настанням несприятливої погоди, ховаються не тільки плідники після нересту, а й личинки. Водопостачати нерестовики бажано із нагрівних ставів, у яких вода добре прогрівається і очищується. Площа їх повинна дорівнювати половині загальної площі нерестових ставів.

Малькові ставки використовуються для дорощування мальків. Їх площа повинна становити 0,2-2 га, а глибина – 0,5-0,6 м. У цих ставах розвиваються нижчі ракоподібні, які є кормом для мальків, зоопланктон, а пізніше – зообентос (рис.11). Виростні ставки призначені для вирощування стандартних цьогорічок коропа, масою 25-30 г. В основному це одамбовані водойми, але інколи бувають і руслові. Ці стави мають площу від 1 до 10 га. Глибина їх може коливатись від 0,5 до 1,5 м. Дно ставу має бути рівним, добре спланованим, з нарізаною меліоративною мережею. Посередині вздовж ставу пролягає магістральна канава з нахилом до водовипуску. Випускають і напускають воду в став протягом одного-двох днів. Виростні стави повинні бути висококормними, з добре розвиненими зоопланктоном і бентосом.

Нагульні ставки – це штучні водоймища розміром від 1 до 100 га і більше. Вони призначені для вирощування, головним чином, товарної риби. Ці стави бувають як одамбовані, так і руслові. Глибина може коливатись від 0,5 до 5 м. Гідроспоруди мають забезпечувати не тільки наповнення ставу і випуск води але, й пропускання паводку. Зимувальні ставки призначені як для зимівлі цьогорічок, так і для племінних коропів. На відміну від літніх ставів вони повинні бути досить глибокими і з хорошим водопостачанням. Глибина їх, залежно від зони, може коливатись від 1,8 до 2,5 м, а площа – від 0,05 до 1,0 га. У південних районах під зимувальники можна використовувати, в окремих випадках, вирощувальні і нагульні стави. Дно ставу повинно бути твердим, незаболоченим

Маточні або ремонтні ставки призначені для вирощування ремонтного молодняка і утримання плідників коропа після нересту. Будують їх на родючих землях, бажано поблизу зимувальних ставів, глибиною 0,8-1,5 м з достатнім і незалежним водопостачанням. Карантинні ставки використовують для тимчасового утримання коропа, завезеного з інших господарств. Будують їх в нижній частині рибного господарства, а коли рельєф не дозволяє це зробити, то запобігають проникненню води з карантинних в інші стави.

Укожному конкретному випадку співвідношення площ ставів може бути кореговане відповідно до конкретних завдань, які стоять у поточному році. Але розцінювати цю рекомбінацію як дозвіл на дуже вільне ставлення до співвідношення категорій ставів вважати не слід. Площі допоміжних ставів – маточних карантинних, ізолярних і саджалок

24. До ставового фонду відносять усі земельні угіддя, зайняті штучними водоймами, призначених для певних технологічних процесів, прямо чи безпосередньо пов’язане з виробництвом риби. Ставовий фонд вимірюється в гектарах водної площі, куди входять водойми різного цільового призначення. Виробництво риби значною мірою залежить від структури ставового фонду, оптимального співвідношення площ, призначених для вирощування посадкового матеріалу і товарної риби, необхідних категорій ставів. Співвідношення категорій ставів залежить від орієнтації господарства.

У ставовому рибництві застосовують комплекс різних заходів, які забезпечують одержання певної кількості рибної продукції з кожного гектару площі става, до них належить підвищення кормової бази ставу, застосування ущільнених посадок у моно- і полікультурі, годівля і підгодівля риби, селекційна робота, профілактика захворювань, механізація рибницьких процесів. Організація виробництва коропа, розрахована на використання тільки природних кормів, є екстенсивною формою ставового рибництва, яка забезпечує одержання продуктивності нагульної площі 1-3 ц/га. Стави придатні для життя багатох видів риб, але не всі вони є цінними як об’єкти культурного виробництва, основна мета якого полягає у вирощуванні риб ізхрошими темпами росту та високими смаковими якостями.

25.Ставові рибницькі господарства представлені двома типами: холодноводним і тепловодним. Тепловодні ставові господарства займаються розведенням і вирощуванням коропа, білого і строкатого товстолобиків, білого амура, буффало, щуки, судака, бестера, американського канального сомика та ін. Холодноводні – в основному райдужну та струмкову форель, сталеголового лосося, деякі види сигових риб.

Розрізняють повносистемні ставові господарства, які працюють за повним технологічним циклом і займаються розведенням таі вирощуванням рибопосадкового матеріалу й товарної продукції від ікринки до товарної маси, спрощені ставові господарства, які також працюють за повним технологічним циклом, але не мають в наявності всі категорії ставів, неповносистемні ставові господарства, які працюють за неповним технологічним циклом і вирощують або рибопосадковий матеріал, або товарну рибу. До неповносистемних відносяться спеціалізовані відтворювальні комплекси, риборозплідники й однолітні нагульні господарства.

Площі ставів основних категорій у повносистемному рибному господарстві повинні знаходитися у суворо визначеному процентному співвідношенні. Це є необхідною умовою нормальної роботи господарства. Процентне співвідношення площ ставів окремих категорій залежить від типу, системи, обороту, потужності господарства, прийнятої технології розведення та вирощування риби, ступеня інтенсифікації, рибоводно-біологічних нормативів. Площі маточних і спеціальних (карантинно-ізоляторні, садки і ін.) ставів встановлюють в залежності від загальної потужності господарства незалежно від процентного співвідношення площ ставів основних категорій.

Перш ніж пересадити в вирощувальні ставки мальків, ремонтують гідротехнічні споруди, очищають осушувальні канави, вапнують ложе ставків, визначають кормові місця. Ставки повинні відрізнятися високою природною продуктивністю. Зимувальні ставки призначені для зимового утримання сеголеток коропа, пересаджених з вирощувальних ставків. Ці ставки мають потрібні глибинами, не промерзають під час зимівлі риби. На 1 га такого ставка в наших умовах садиться до 400 тис. шт. сеголеток коропа. В останні роки для зимівлі цьоголіток часто використовують нагульні і вирощувальні ставки. Карантинний ставок використовується як ізолятор для витримування риб, завезених з інших господарств. Нагульні ставки - це найбільші за площею водойми, де риба проходить останню стадію розвитку (нагул) з тим, щоб досягти своєї товарної кондиції. Сюди риба потрапляє в однорічному віці після зимівлі. Гідротехнічні спорудження , споруди, призначені для використання водних ресурсів (річок, озер, Морея, грунтових вод) або для боротьби з руйнівною дією водної стихії. Залежно від місця того, що має в своєму розпорядженні Р. с. можуть бути морськими, річковими, озерними, ставковими. Розрізняють також наземні і підземні Р. с. Відповідно до обслуговуваних галузей водного господарства Р. с. бувають: водноенергетичні, меліоративні, воднотранспортні лісосплавні, рибогосподарські, для водопостачання і каналізації, для використання водних надр, для благоустрою міст, спортивних цілей і ін