1.2. Етапи розвитку міжнародної трудової міграції

Історія людського розвитку тісно пов’язана з процесами міграції. З давніх-давен люди мігрували у пошуках кращого життя. Трудова міграція існувала і існує на всіх континентах, в усіх регіонах і зачіпає інтереси більшості країн світу. Щоб цілісно та всебічно дослідити міграційну дійсність, реалії, доцільно проаналізувати історичні етапи розвитку міжнародного правового регулювання трудової міграції. Науковці виділяють кілька етапів трудової міграції.

Перший етап розвитку міжнародної трудової міграції характеризується примусовим характером в країнах Стародавнього світу (Єгипті, Персії, Греції Римі), це свідчить про відсутність правового регулювання трудової міграції в цей період.

Епоха Середньовіччя, особливо раннього, характеризується різким зменшенням міжнародної міграції, у порівнянні з античною. Найбільш поширеною формою міграції цього періоду була військова міграція. Основними експортерами військової трудовой міграції були контони центральної Швейцарії (Урі, Швец, Унтевальден та ін.).

Перші відомості про регулювання міграційних процесів зафіксовано в давньоруських літописах, зокрема в договорах Київської Русі з Візантією 911 р. і 914 р. В них закріплена можливість взаємного надання сторонами притулку. За Руською Правдою недоторканність особи іноземця забезпечувалася більше, ніж звичайної людини: за вбивство купця, або гостя, накладався такий самий штраф, як за вбивство князівського урядника .

Могутнім поштовхом до масової трудової міграції стали великі географічні відкриття та розвиток економіки. Період з кінця 15 ст. до 60-років 19 ст. характеризується тим, що міжнародна трудова міграція мала два основних напрями:

• перший – з Африки до Північної та Південної Америки і Вест-Індії (основними імпортерами робочої сили у межах цього періоду нові незалежні держави, перш за все, США і Бразилія; експортерами, як правило були колонії європейських держав; цей потік мав примусовий характер);

• другий – із Європи до нових відкритих земель.

Торгівля рабами зумовила формування міжконтинен­тального міграційного потоку одного з найбільших в іс­торії людства. Але з сучасної точки зору, це була не міжнародна трудова міграція, бо відбувалася не з метою продажу своєї робочої сили в іншій країні і мала примусовий характер.

Наступний період міжнародної трудової міграції – з 60-х років 19 ст. до Другої світової війни. У цей період було відмінено кріпацтво в ряді держав, що дозволило скоротити «вивіз-ввіз» робочої сили, змінився склад переселенців. У загальній масі це селяни.

З початку 20 ст. спостерігається новий міграційний потік – «з колоній у метрополію» замість «метрополія в колонію». Робоча сила з колоній використовувалася для найбільш трудоємних, малокваліфікованих робіт. У цей період започатковані перші правові акти в регулюванні трудової міграції. Про посилення міграційних процесів на кінець 20 ст. свідчать такі цифри :

1970 – 29 країн експортерів робочої сили

1995 – 55 країн експортерів робочої сили

2010– 72 країни - експортера робочої сили.

За окремими оцінками з 1950-1999 США прийняли 25 млн. іммігрантів, Канада і Австралія по 3,5 млн. Чисельність іммігрантів у 7 найбагатших нафтовидобувних країнах Саудівської Аравії, Бахрейні, Кувейті, Катарі, Лівії, Омані та ОАЕ збільшилась протягом 1975 – 90 рр зросла з 1,9 до 8 млн.

Початок сучасного етапу міжнародної трудової міграції пов'язаний із закінченням Другої світової війни. Етап характеризується посиленням положення США. Особливостями цього періоду міграції є її масовість (декілька мільйонів щорічно), сезонність, нелегальність. Важливим регіоном, що імпортує робочу силу, також є Західна Європа. Серед країн регіону основними імпортерами робочої сили є Німеччина, Франція, Великобританія, Швеція. Разом із тим сучасний період характеризується розвитком нових індустріальних центрів – країни Азії, Перської затоки, Далекого Сходу.