2.3. Система міжнародної трудової міграції в Україні

Україна вийшла на арену різноспрямованих та різнохарак­терних міграційних процесів непідготовленою. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у 1986 р., на початку перебудови, кількість поїздок за кордон в особистих справах не перевищувала 43 тис. У 1991 р. (після здобуття незалежності) вона досягла 2327 тис., тобто збільшилася в 54 рази .

Щорічно українці понад 15 млн. разів перетинають кордон у напрямку виїзду, можна підрахувати, що громадяни України приблизно 1,4 млн. разів на рік виїздять за кордон з трудовими і близько 3 млн. – з комерційними цілями .

Загалом у структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити чотири якісно відмінні рівні:

• Офіційна трудова міграція – переміщення українських громадян, які виїжджаючи за кордон, декларують участь у трудовій діяльності як мету виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах (саме їх і фіксує офіційна статистика).

• Неофіційна легальна міграція – поїздки наших співвітчизників за кордон з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок не можуть бути відстежені вітчизняною статистикою, але при цьому стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах.

• Успішна нелегальна міграція – поїздки за кордон, пов'язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн.

• Міграція жертв злочинних угруповань – торгівля людьми та інші випадки перебування громадян України в нелюдських умовах або зайнятість протиправною діяльністю за кордоном не з власної волі.

За інформацію дипломатичних представництв України, в Польщі на заробітках перебувають 300 тис. громадян, в Італії та Чехії – по 200 тис., у Португалії – 150 тис., Іспанії – 100 тис., Туреччині – 35 тис., у США – 20 тис. У Росії лише офіційно (на основі ліцензій Федеральної міграційної служби цієї країни) працює близько 100 тис. українських громадян, загальна ж кількість українців, які працюють у цій країні, оцінюється в 1 млн. В середньому на строк від 1 місяця до 1 року за кордон виїжджають на заробітки близько 3 млн. українців щорічно. В структурі українських трудових еміг­рантів до 50% мають вищу освіту, до 30% — професійно-тех­нічну. Останнім часом дещо збільшилася кількість емігрантів, котрі мають повну середню освіту (з 11,6% у 1996 році до 18,6% у 1999 році).

Опитування працівників-мігрантів дає можливість встановити ієрархію мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон :

• заробіток для поліпшення житлових умов (купівлі квартири чи побудова будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку,

• заробіток для задоволення поточних життєвих потреб – харчування, придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо);

• накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;

• Що стосується влаштування на роботу за кордоном, то безробітні, студенти і працівники підприємств віддають перевагу тим посередникам, які вже самі працювали за кордоном (61,5 - 68,8%), держа­вні службовці довіряють засобам масової інформації (75,0%), кваліфіко­вані робітники - тим і іншим (50,0 і 45,8%), керівники - приватним бюро (100,0%), підприємці - приватним бюро та публікаціям у мас-медіа (по 50,0%), самозайняті - засобам масової інформації (71,4%), вчителі, меди­чні працівники покладаються на тих, хто вже працював за кордоном (40,0%), та на відомості з Інтернету (30,0%).

Досвід роботи за кордоном найчастіше мають жителі західних областей України, рідше мешканці Центрального та Східного регіонів і ще рідше жителі південних областей. Трудові мігранти із західних областей України частіше за гастарбайтерів із інших регіонів країни мають досвід роботи в Польщі, Чехії, Словаччині та середземноморських країнах Іспанії та Португалії.

Таблиця 2.2

Досвід роботи за кордоном

Регіони	Сім’ї, члени яких мають досвід тимчасової роботи за кордоном (%)	Особи, що планують у найближчий рік виїхати за кордон на тимчасову роботу (%)
Західний	36,8	43,5
Центральний	26,4	23,4
Південний	15,4	12,9
Східний	21,4	20,2

Жителі Східного і Центрального регіонів країни частіше за решту тру­дових мігрантів працюють у Росії та Білорусі. Мешканці південних об­ластей України, поступаючись в Інтенсивності трудових поїздок за кордон своїм співвітчизникам із інших регіонів, знаходять роботу, як правило, в Росії, Німеччині, Польщі й частіше за них вирушають на заробітки до Туреччини

Найчастіше мають досвід постійної роботи за кордоном та планують шукати постійну роботу за кордоном мешканці таких міст України де четверо із десяти потенційних трудових мігрантів жи­вуть саме там.

Таблиця 2.3

Місце проживання

Розподіл сімей трудових мігрантів за місцем проживання й рівнем добробуту	Сім’ї, члени яких мають досвід постійної роботи за кордоном 2005-2012 (%)	Особи, що планують у найближчий рік виїхати за кордон на постійну роботу 2008-2020 (%)
м. Київ	7,1	2,4
Місто із населенням понад 250 тис.	31,9	29,8
Невелике місто	33,0	39,5
Село	28,0	28,2

Найближчим роком планують шукати роботу за кордоном переважно ті, кому за тридцять: частка осіб віком від 30 до 54 років становить 58.9% можливого трудового потоку до інших країн. Більш як половина з них (60-65%) — це чоловіки. Доволі значним є потенціал молоді віком до 30 років, що бажає залучитися до практики закордонного заробітку (38.7%). Серед осіб пенсійного віку лічені одиниці можуть наважитися на трудову експедицію за межі країни (2.4%). Чоловіки частіше за жінок планують вирушити працювати до інших країн найближчим ро­ком: 58.9% проти 41.1%. Збираються у трудові експедиції за кордон здебільшого люди з повною середньою та неповною середньою освітою: частка їх у кількісному загалі цього контингенту становить відповідно 49.2% і 15.3%. До них мають намір приєднатися 16.9% осіб із середньою фаховою освітою і 12.1% - із вищою.

Аналізуючи вплив зовнішньої трудової міграції на еко­номіку України, треба відзначити вже існуючі наслідки загальносвітового поширення міждержавного руху робо­чої сили. Наявними позитивними результатами поширен­ня зовнішньодержавної трудової міграції для України є :

• отримання додаткової іноземної валюти у формі гро­шових переказів трудових емігрантів;

• додаткове інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновни­ками;

• зниження безробіття на національному ринку праці;

• приєднання національного ринку праці України до світового ринку праці;

• надання праце-спроможному населенню можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, поліпшити матеріальне становище;

• покриття дефіциту фахівців рідкісних професій і кваліфікацій за рахунок іноземної робочої сили;

• спонукання продуктивнішої діяльності українських працівників шляхом створення конкуренції із закордон­ними фахівцями;

• зниження соціально-економічного напруження у країні.

Серед негативних наслідків зовнішньодержавної тру­дової міграції для України називають такі:

• втрата державою найбільш конкурентоспроможної частини власної робочої сили (особливо науковців і фахів­ців), що призводить до уповільнення темпів науково-тех­нічного прогресу;

• збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкурен­ції місцевій робочій силі;

• трата частини іноземної валюти, що вивозиться ім­мігрантами як власні заощадження;

• дискримінація і експлуатація громадян України іноземними роботодавцями;

• виникнення політичних та економічних претензій до України з боку країн-реципієнтів у зв'язку зі збільшен­ням нелегальної трудової міграції українців;

• зростання рівня злочинності і соціального напру­ження у суспільстві через міжнаціональні конфлікти.

Особливо серйозну загрозу економічній безпеці Україні створює досить потужний "відплив мізків" - виїзд за кордон представників інтелектуальної праці, науково-технічних кад­рів. За різними оцінками, в 90-ті роки Україна втратила 15-20% свого інтелектуального потенціалу. Основними імпорте­рами робочої сили "вищої якості" є США, Канада, Велика Британія, Росія. Як цілком вірогідні наслідки вказаних про­цесів неможливість створення в перспективі конкурентних переваг національної економіки, а в стратегічній перспективі вірогідність зникнення галузей, які формують економічну безпеку держави.

Основними невирішеними питаннями у сфері трудової міграції, які потребують врегулювання, залишаються такі:

• розроблення державної міграційної політики із зас­тосуванням наукового підходу (відображення намірів у за­конодавстві України, реорганізація органів державної вла­ди, удосконалення окремих поточних міграційних меха­нізмів);

• формування електронної системи обліку міжнарод­них трудових мігрантів (оптимальним заходом є створення державного реєстру населення);

• активізація заходів, спрямованих на формування конкурентоспроможного внутрішнього ринку праці;

• посилення правового і соціального захисту трудящих-мігрантів, а саме громадян України, які працюють за кордоном;

• удосконалення заходів запобігання нелегальним трудовим міграціям.

Отже, існуючі позитивні та негативні наслідки зовнішньодержавної трудової міграції не можна ігнорувати. Тому посилення заходів державного регулю­вання різних форм міграцій набуває особливого значення і потребує адекватного наукового підходу, який враховує і узгоджує політичні, економічні та соціальні інтереси дер­жави.