33. Системи та методи аналізу фінансових результатів діяльності підприємства.

Методика фінансового аналізу включає три блоки: аналіз фінансового стану, аналіз фінансових результатів та аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.Основними джерелами інформації для визначення фінансового стану підприємства та його фінансових результатів є фінансова звітність підприємства, а саме: Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів та Звіт про власний капітал.Баланс є основою для проведення аналізу фінансового стану підприємства, а Звіт про фінансові результати дає змогу проаналізувати структуру доходів і витрат підприємства та визначити основний фінансовий результат його діяльності — прибуток. Кількісний аналіз ефективності передбачає оцінку ефективності використання майна підприємства — основних та оборотних засобів, визначення рівня рентабельності виробничої діяльності, оцінку ділової активності підприємства на ринку тощо.До основних методів фінансового аналізу відносять горизонтальний, вертикальний, порівняльний, факторний, аналіз відносних показників та трендовий.

Горизонтальний, або часовий, аналіз полягає в порівнянні даних фінансової звітності та основних фінансових показників за останній звітний період із даними за попередні періоди.

Вертикальний, або структурний, аналіз дає змогу визначити структуру активів та пасивів підприємства, доходів і витрат, а в разі поєднання з горизонтальним аналізом — виявити позитивні або негативні зміни в складі майна чи структурі ресурсів підприємства, а також структурі доходів і витрат за визначений період часу.

У Звіті про фінансові результати загальна сума доходу підприємства приймається за 100 %, а окремі його види (виручка від реалізації продукції, робіт, послуг, виручка від іншої реалізації, дохід від проведення операцій на фінансовому ринку тощо) подаються у вигляді певного процента від загальної суми доходу.

Порівняльний аналіз полягає в порівнянні абсолютних та відносних фінансових показників окремих підрозділів підприємства з аналогічними показниками інших підрозділів або показників одного підприємства з показниками інших підприємств галузі. Факторний аналіз спрямований на виявлення впливу окремих чинників на результуючий показник за допомогою детермінованих або стохастичних методів. У разі, якщо існує аналітична залежність між деяким параметром (чинником) та результуючим показником, аналізують, якою мірою зміна цього параметра впливає на величину показника.

Аналіз відносних показників є полягає в розрахунку певних груп фінансових коефіцієнтів, які дають змогу зробити обґрунтовані висновки щодо фінансового стану підприємства та ефективності його фінансово-господарської діяльності (докладно розглянуто далі).

Трендовий аналіз, на відміну від усіх попередніх, для прогнозу його основних фінансових показників на основі обчислених за минулі звітні періоди.

34. Фактори, що впливають на формування доходів підприємства.

Внітрішні (основні): обсяг продажу рівень витрат ,структура витрат,асортимент,якість,ціна продукції,структура продаж

Внутрішні (неосновні):цінові порушення,порушення умов праці,порушення стандартів якості,порушення податкового законодавства

Зовнішні:природні умови,транспортні умови,соціально-економічні умови,рівень розвитку міжнародних зв’язків,ціна на виробничі ресурси та енергоносії,податкова політика держави,політико-правове середовище

Важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійсненні комерційних угод мусить намагатися закупити товар за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгодженні ціни товару, закупки партій товарів в період їх сезонного розпродажу.

Зростання розмірів одержання прибутку пов’язане також із збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінами реалізації залежить від обґрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку, використання сприятливої торговельної кон’юнктури в окремі періоди року.

Маса одержання прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства (товарообігу), кількості реалізованих товарів. Збільшенню обсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової політики шляхом включення в перелік взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торговельних послуг, здійснення ефективних рекламних заходів.

35. Планування фінансових результатів діяльності підприємства.Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування

основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання; • виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;• здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання: • які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні;

• які джерела їх надходження; • чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;• яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам; • як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві; • як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування. У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знайдення кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Під час розробки планів кожне підприємство ставить перед собою певні цілі. На основі визначення мети, сфери прикладання, поставлених завдань розробляється стратегія корпорації. Стратегія фінансового менеджменту – є отримати найбільшу вигоду від функціонування підприємства в інтересах його власників. Фінансова стратегія узгоджується із загальною стратегією економічного розвитку корпорації. Вона розглядається як фактор забезпечення нормального функціонування корпорації в майбутньому

36. Механізм розподілу та використання прибутку підприємства. З огляду на економічну природу прибутку його розподіл є складовою частиною загальної системи розподілу валового внутрішнього продукту і чистого продукту. Через розподіл прибутку реалізується одна із його найважливіших функцій - стимулювання діяльності підприємницьких структур. Прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширеного відтворення основного капіталу, фінансування інноваційних та інвестиційних проектів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні і удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Саме прибуток є основним джерелом матеріального заохочення працівників підприємств, власників акцій, підприємців і менеджерів. Тому головним у системі розподілення прибутку має бути урахування економічних інтересів підприємств, працівників та суспільства.

У механізм розподілу ньому відображається ефективність господарської діяльності; від нього залежить дієвість господарської самостійності і самофінансування. Ринок зумовлює докорінну зміну механізму розподілу прибутку. В умовах різноманіття форм власності не існує єдиної схеми розподілу прибутку.

Входження підприємств у ринкові відносини вимагає докорінної зміни механізму розподілу доходів відповідно до нових умов ринкового господарювання. За цих умов виникла потреба ввести єдину систему взаємовідносин підприємств з державним бюджетом, відмовитися від багатоканальної системи платежів і встановити єдиний норматив відрахування від прибутку в держбюджет. Згідно з Господарським кодексом України, державні комерційні підприємства за рахунок прибутку утворюють спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх господарською діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок визначення нормативів відрахувань до цих фондів, їх розміри, порядок формування і використання встановлюються законом. З розвитком ринкових відносин вплив держави на господарську діяльність підприємницьких структур, розподіл і використання прибутку зменшуватиметься

37. Загальна характеристика витрат та поточних витрат підприємства.Витрати виникають в процесі формування і використовування ресурсів для досягнення певної мети. Звичайно вони є різноспрямованими, діляться на інвестиційні і поточні (операційні).Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними і безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату виробничих працівників, інструменти і ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (зміст приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу і т. п.).Витрати виражаються в натуральній і грошовій формах. Зрозуміло, що будь-які витрати завжди направлені на досягнення певного результату. Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення і збут продукції.Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість продукції комплексно характеризує ступінь використовування всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології і організації виробництва. Для визначення собівартості продукції важливе значення має склад в неї витрат, що включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробництвом (втрати від браку, недостачі і псування матеріалів, втрати від простоїв і т. п.), в межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення умов договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку. По ступеню однорідності витрати діляться на елементні і комплексні. Елементні витрати є однорідними по складу, мають єдиний економічний зміст і кваліфікуються як первинні. До них відносяться: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, Комплексні витрати є різноманітними по складу, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують по економічному призначенню при формуванні калькуляції і організації внутрішньовиробничого економічного управління (наприклад, загальновиробничі, адміністративні витрати; витрати на збут; втрати від браку продукції і т. п.).Постійні витратиє функцією часу, а не об'єму продукції. Їх загальна величина (в певних межах) не залежить від кількості виготовленої продукції. До постійних відносяться витрати на зміст і експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва і управлінські витрати. Змінні витрати— це витрати, загальна величина яких за певний період залежить від об'єму виробництва продукції. У свою чергу, в їх складі виділяють витрати пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати зраджуються прямо пропорційно об'єму виробництва. До них відносять переважно витрати на сировину, основні матеріали, що комплектують вироби, а також відрядну заробітну платню робітників. Непропорційні витрати не мають прямої пропорційної залежності від об'єму виробництва. Вони підрозділяються на прогресуючі і дегресуючі. Прогресуючі витрати збільшуються в більшій мірі, ніж об'єм виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення об'єму виробництва вимагає великих витрат на одиницю продукції (витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламно-торгові витрати). Дегресуючими звичайно є витрати на експлуатацію машин і устаткування, різноманітний інструмент (обладнання) Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції і можуть бути обчислений прямо на її фізичну одиницюНепрямі витрати (заробітна платня обслуговуючого, управлінського персоналу, зміст і експлуатація засобів праці) не можна безпосередньо визначити для окремих різновидів продукції. Розподіл витрат на прямі і непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, вживаних на підприємстві методів нормування і обліку.

38. Класифікація поточних витрат підприємства.Здійснюючи виробничу діяльність, підприємство виготовляє продукцію або надає послуги населенню і при цьому несе різноманітні види витрат.Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття (вико­ристання) активів або збільшення зобов'язань, що веде до зменшення капіталу (за винятком розподілу між власниками). Витрати на продукцію – це витрати, пов'язані з виробництвом про­дукції або з придбанням товарів для реалізації. Вони включаються у виро­бничу собівартість. Витрати періоду — це витрати, які прямо не пов'язані з виготовленням конкретного товару, а належать до того періоду, в якому вони були зроблені.Витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збіль­шення зобов'язань, що приводить до зменшення власного капіталу за умо­ви, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.Витрати визнаються витратами періоду одночасно з визнанням до­ходу, для отримання якого вони були зроблені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються в складі ви­трат того періоду, в якому вони були зроблені. Класифікація витрат залежно від характеру та видів діяльностіДо витрат на збут належать:• витрати на персонал, що забезпечує збут;• витрати на рекламу та дослідження ринку;• витрати на відрядження, пов'язані зі збутом;• витрати на утримання приміщень та обладнання відділу збуту, скла­дів тощо;• витрати пакувальних матеріалів та на ремонт тари;• витрати на транспортування продукції;• надання знижок покупцям;• післяпродажне обслуговування клієнтів. До адміністративних витрат відносять:загальні корпоративні витрати;витрати на персонал офісу;витрати на утримання приміщень та обладнання офісу;гонорари за професійні послуги;витрати на зв язок;амортизація нематеріальних активів;інші загальногосподарські витрати. Інші операційні витрати:• витрати на дослідження та розробки;• собівартість реалізованих виробничих запасів;• витрати на сумнівні (безнадійні) борги;• витрати на операційну оренду активів;• витрати від операційних курсових різниць;• нестачі і втрати від псування цінностей;• визнані штрафи, пені, неустойки• інші витрати операційної діяльності. Прямі матеріальні витрати — це вартість сировини, матеріалів, ку­півельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, що підлягають мо­нтажу або додатковій обробці на цьому підприємстві, допоміжних або інших матеріалів, використання яких можна прямо віднести на конкре­тний об'єкт.

39. Поняття собівартість продукції та її види.Собівартість продукції – це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника. При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:· дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;· підготовку і освоєння нової продукції;· виробництво, включаючи витрати на сировину, ,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;· обслуговування виробничого процесу і управління ним;· збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);· розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);· набір і підготовку кадрів;· поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійсними витратами на виробицтво і собівартістю продукції.

Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

40. Механізм калькулювання продукції промислових підприємств.Калькулювання — це процес визначення собівартості продукції, який полягає у акумулюванні затрат на виробництво і віднесення їх на готовий продукт. За допомогою калькулювання визначають собівартість одиниці продукції.Основний принцип підприємницької діяльності — отримання прибутку. Підприємство зобов'язане дотримуватися цього в довготривалому періоді, однак у короткотривалому періоді іноді може його порушувати.Калькуляцію можна визначити як класифікування, реєстрацію і відповід­ний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне каль­кулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом ви­робництва:- прямі матеріали;- пряма заробітна плата;- інші прямі затрати;- накладні загальновиробничі затрати.Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:- згідно із замовленнями (проектами);- згідно з процесами;- на основі виробничої діяльностіОб'єктами обліку при калькулюванні витрат згідно із замовленнями є певні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окре­мий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за яким здійснюється групування первинних документів (та за­трат) за замовленнями.Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) вико­ристовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу (транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліко­вують за так званими „центрами виробничої діяльності”, а потім розподі­ляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розрахову­ють величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни.

41. Методика планування поточних витрат підприємства. У практиці планування витрат і собівартості продукції використовуються декілька методів: кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний. Традиційним методом, що його широко застосовують у поточному плануванні, є кошторисний. У спеціальних таблицях плану складаються кошториси витрат відповідно до їх статей за культурами (групами), видами тварин (групами) і т. д. Витрати розраховуються на основі технологічних карт або планових нормативів за елементами витрат на гектар площі, голову худоби, одиницю продукції. Головним недоліком цього методу є велика трудомісткість планових розрахунків. Цього недоліку немає у нормативного методу, за яким планування витрат базується на розроблених відповідно до конкретних умов виробництва науково обґрунтованих нормативах. Удосконалення економічного механізму господарювання в сільськогосподарських підприємствах, ефективне функціонування противитратного механізму потребують створення відповідної нормативної бази. Вона має включати сукупність обґрунтованих трудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів, різних за рівнем деталізації, порядок і методи їх розроблення і використання в процесі планово-економічних та інших розрахунків. У перспективному плануванні поряд з наведеними вище застосовують розрахунково-конструктивний метод. Він базується на фактичній собівартості й визначенні розмірів зниження (підвищення) витрат за рахунок впливу певних техніко-економічних факторів. При цьому виділяють такі групи факторів: 1) підвищення технічного рівня виробництва за рахунок впровадження нової технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування нових сортів рослин, порід худоби, більш ефективних добрив, пестицидів тощо; 2) поліпшення організації виробництва і праці (удосконалення управління виробництвом, спеціалізації і концентрації, збільшення норм навантаження і виробітку, скорочення втрат робочого часу, ліквідація непродуктивних витрат, скорочення втрат від браку) 3) зміни обсягів і структури виробництва (відносне скорочення умовно-постійних витрат у разі збільшення обсягів виробництва продукції перш за все за рахунок підвищення врожайності й продуктивності худоби, зміни структури вироблюваної продукції);4) вплив народногосподарських і галузевих факторів (зміни цін на матеріальні засоби та зміни в оплаті праці; зміни в розміщенні споживачів сільськогосподарської продукції і постачальників матеріально-технічних засобів). Особливо детально при цьому аналізують змінні й постійні витрати. Змінні витрати прямо пропорційно залежать від обсягів виробництва. Недоліком традиційних методів планування (кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний) є велика трудомісткість розрахунків для кожного варіанта плану, особливо в перспективному плануванні. До того ж вони недостатньо враховують комплексний вплив кожного фактора на собівартість. Тому в практиці планування рослинництва і тваринництва все ширше застосовують економіко-математичні методи на основі використання виробничих функцій.