1. Поняття і зміст права людини на працю та його конституційні гарантії в Україні.

Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, кожна людина має право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі ст 43 Конституції України змістом права на працю є можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується. Крім того, ст. 43 Основного закону:

- Гарантує кожному а) рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; б) право на належні, безпечні і здорові умови праці; в) право на заробітну плату; г) право на своєчасне одержання винагороди за працю; д) захист від незаконного звільнення .

- Зобов’язує державу: а) створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю; б) реалізовувати програми професійно – технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

- Забороняє використання: а) примусової праці (при цьому не вважається примусовою працею військова або альтернативна(невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан); б) праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах.

Порівняно з законодавством колишнього СРСР право на працю у чинній Конституції України має дещо вужчий зміст: вона гарантує захист людині від безробіття, не покладає на державу обов’язок зробити все для того, щоб дати можливість своїм громадянам працювати і заробляти працею. Натомість чинна Конституція України містить норми, що закріплюють право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, забороняють використання примусової праці.

КЗпП України передбачає такі гарантії права громадян на працю: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендій; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконне звільнення та ін.

2. Предмет і поняття трудового права.

Трудове право – самостійна галузь права, що регулює відносини між працівником і власником чи уповноваженим ним органом або іншою фізичною особою з приводу виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин, встановлює права і обов’язки в галузі праці та відповідальність за їх порушення.

Основними джерелами трудового права є Конституція України та Кодекс законів про працю України, закони «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року, «Про оплату праці» від 24 березня 1995 p., «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 p., «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 p., «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. та інші нормативно-правові акти.

Предметтрудовогоправа — ценасампередтрудовiвiдносини, тобтосуспiльнiвiдносини, щовиникають у процесiзастосуваннялюдиноюсвоїхздiбностей у виконаннiпевноїтрудовоїфункцiї.Предметомправовогорегулюваннятрудовогоправа є такожвiдносини, якіне є трудовими, алетiснопов’язанi з ними: вiд­носинистосовноучастiпрофспілоктаіншихгромадськихорганізацій, трудовихколективів і працівників в управлінніпідприємствами, установами, організаціями; відносини з працевлаштуваннягромадян; відносини з професійноїпідготовки і підвищеннякваліфікаціїпрацівниківнавиробництві; відносинищодозастосуваннядисциплінарнихсанкцій і відшкодуванняматеріальноїшкоди, спричиненої у процесіпраці; відносини з нагляду і контролюзадотриманнямзаконодавствапропрацю; процесуальнівідносини з розглядутрудовихспорів. Таківідносинитакожназиваютьпохіднимивідтрудових.