Тема 6. Товарне виробництво. Товарно-грошові відносини

1. Основні форми економічного життя людей.

2. Товар і його властивості.

3. Закон вартості.

4. Сутність і функції грошей.

5. Грошова система: суть, елементи.

6. Грошовий обіг і його закони.

7. Інфляція: суть, види, наслідки.

1. На різних етапах розвитку суспільного виробництва переважає конкретний спосіб задоволення благами. І в залежності від нього виділяють такі основні форми суспільного виробництва: натуральне, товарне. Історично першим типом суспільного виробництва було натуральне господарство (≈ до 16 ст.) – виробництво, в якому виготовлення продуктів праці здійснювалося для власного споживання, для задоволення внутрішніх потреб.

Риси натурального виробництва: 1)замкненість господарства, існування прямих зв’язків між виробництвом і споживанням (3 стадії процесу виробництва: виробництво – розподіл – споживання); 2) консервативність – дотримання старих традицій та засобів виробництва; 3)низький рівень продуктивних сил, універсальний характер робочої сили. Типовою формою натурального виробництва в наших умовах є багатогалузеве особисте підсобне господарство селян.

Другою, дещо пізнішою формою суспільного виробництва є товарне виробництво – тип господарства, за якого продукти праці виробляються не для особистого споживання, а для задоволення потреб інших людей та реалізації в обміні шляхом купівлі – продажу.

Риси товарного виробництва: 1)продукти праці виробляються спеціально для обміну та купівлі – продажу через гроші; 2) продукти праці виробляються відокремленими виробниками та власниками засобів виробництва; 3) продукти праці виробляються робітниками різної спеціальності на підставі поділу праці; 4) продукт праці зорієнтовано на ринок, на задоволення потреб суспільства; 5) відкрите господарство, існування непрямих зв’язків між виробництвом та споживанням. Розрізняють три етапи і, відповідно, три форми товарного виробництва:

• просте товарне виробництво – відносно низький рівень суспільного поділу праці, функціонування індивідуальної робочої сили, приватна власність, маловідчутна конкуренція товаровиробників, стихійність;

• капіталістичне товарне виробництво – розвинутий суспільний поділ праці, функціонування колективної робочої сили, буржуазна підприємницька та колективно-кооперативна форма власності, жорстока конкуренція та стихійність, кризи перевиробництва;

соціальне ринкове господарство (притаманне високо розвинутим країнам) – досить розвинутий суспільний поділ праці, поступове формування сукупної суспільної робочої сили, різноманітність форм власності, державне регулювання економікою, соціальний захист товаровиробників і всього населення, відсутність глибоких економічних криз.

2. Товарне виробництво працює на ринок , виробляє продукт для обміну.

Товар – це продукт праці, вироблений для обміну ; має дві властивості :

1) здатність задовільняти якусь людську потребу - називається користістю товару, або його споживною вартістю; 2) здатність обмінюватися на інші товари у певних кількісних співвідношеннях – називається міновою вартісю. Ці співвідношення можуть бути різними. Вони не можуть визначатись споживною вартістю різних товарів, так як споживні вартості неспівставимі, задовільняють абсолютно різні потреби.

Загальним для усіх товарів, що робить їх кількісно порівняними, є втілена в них праця. Товари прирівнюються між собою у відповідності з цією кількістю суспільної праці, яка витрачається на їх виробництво. Отже, в основі мінової вартості - витрачена на виробництво товарів суспільна праця, яка утворює вартість товару.

Соживна вартість і вартість, або цінність товару обумовлена двоїстим характером праці, втіленої в товарі. Праця має водночас дві сторони : конкретну і абстрактну працю.

З одного боку, праця – це процес створення певного корисного продукту, що неминуче пов”язано з конкретною спеціалізацією робітника, конкретними умовами виробництва, конкретними засобами і предметами праці. Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна споживча вартість, називається конкретною працею.

З іншого боку, праця – це процес затрат людської робочої сили : м”язів, нервів, тобто якісно однорідних природних сил,незалежно від того, що працівник виготовляє. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку і неторкаються її конкретної форми. Тобто, ці затрати виступають як праця взагалі, вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого.

Праця товаровиробника, взята як затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною працею.

3. Закон вартості : виробництво і обмін товарів здійснюється на основі їх вартості, величина якої визначається витратами суспільно необхідної праці.

4. Сутність грошей виявляється в єдності трьох їхніх вла­стивостей: 1) гроші виконують роль загального еквівалента, своєрідного "економічного метра", за допомогою якого решта товарів вимірюють свою вартість; 2) гроші набувають загальної споживної вартість, яка полягає у їхній здатності обмінюватися на всі інші товари; 3) гроші виражають певні економічні відносини, які вини­кають між товаровиробниками з приводу обміну продук­тами праці через ринок.

Отже, гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, завдяки чому у ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб”єктами господарської діяльності.

Сутність грошей розкривається у функціях, які вони виконують. Функції грошей – це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці. Класична економічна теорія виділяє такі функції грошей:

• міра вартості – полягає тому, що гроші висловлюють вартість інших товарів. Грошовий вираз вартості товару – ціна.

- засіб обігу – вартість товару оцінюється для того, щоб відбулася його реалізація. Тобто, товар повинен перейти від продавця до покупця. І тут гроші виступають у ролі посередника у своїй реальній формі. Тобто вони повинні бути в наявності.

- засіб платежу – з розвитком товарно-грошових відносин гроші стають засобом оплати боргового зобов”язання, коли продавець є кредитором, а покупець – боржником;

- засіб нагромадження – якщо за обміном Т – Г (товар –гроші) не виступає обмін Г – Т, то гроші - залишають сферу обігу і створюють скарб. За сучасних умов нагромадження грошей відбувається у кредитних установах у вигляді кредитних грошей. Поява кредитних грошей пов”язана з функцією грошей як засобу платежу (вексель, чек, банкнота, кредитна картка);

- світові гроші – з розвитком міжнародного поділу праці товарний обіг виходить за рамки національних кордонів. Відповідно й гроші починають обслуговувати міжнародну торгівлю, виходять на світовий ринок.

5. Форма організації грошово­го обігу, яка історично склалася в певній країні й за­конодавча закріплена державою, називається грошовою системою, яка складається з таких елементів:

1) назва національної грошової одиниці;

2) вид грошових знаків і характер їхнього забезпечення;

3) порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг;

4) встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну;

5) наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

6. Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Кількість грошей, необхідних для обігу, підпорядковується двом особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей такий закон виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу одноіменної грошової одиниці.

Г = Ц / О,

Де Г – кількість грошових одиниць, необхідних для обігу;

Ц - сума цін товарів;

О – швидкість обороту грошей.

Це загальний закон кількості грошей обігу.

З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду.

Г = (ЦР – ЦК + ЦП – ВР) / О,

Де ЦР – сума цін товарів, визначених для реалізації;

ЦК – сума цін товарів, проданих у кредит (сума цін товарів, платежі по яких виходять за межі даного періоду;

ЦП – сума цін товарів, строки платежів по яких наступили;

ВР – сума взаємних розрахунків (сума взаємопогашуваних безготівкових платежів).

В Україні регулювання грошового обігу здійснюється НБУ.

7. Інфляція — це знецінення грошей, спричинене дис­пропорціями в суспільному виробництві й порушен­ням законів грошового обігу, яке виявляється у стійко­му зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція може набувати різноманітних форм. 1. Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стри­мується. Прихована інфляція — це така інфляція, коли держа­ва вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги.

2. Повзуча інфляція — інфляція, що розвивається посту­пово коли ціни зростають поступово і незначною мірою (5— 10 % на рік). Галопуюча інфляція — інфляція, коли ціни зростають швидко — на 20—100 % щорічно.Гіперінфляція — інфляція, коли ціни зростають астро­номічне — на 1—2 % щодня або на 500 % і більше на рік.

3. Збалансована інфляція — інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на біль­шість товарів та послуг.Незбалансована інфляція — інфляція, коли співвідно­шення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.

4. Очікувана інфляція — зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період часу. Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфля­ційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників — на сировину та засоби вироб­ництва.

5. Інфляція попиту — це порушення рівноваги між по­питом і пропозицією з боку попиту. Інфляція пропозиції — зростання цін внаслідок підвищен­ня витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції.

Інфляція — це тяжка хвороба економіки з глибокими соціально-економічними наслідками: інфляція руйнує нормальні господарські зв'яз­ки; капітали переливаються з виробництва у сфе­ру обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні при­бутки; порушується нормальне функціонування кре­дитно-грошової системи; поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на ос­нові бартерних угод; інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів. Інфляція стримує надходження іноземного капіта­лу, знижує офіційний і ринковий курси національної валю­ти через її знецінення.