Види суспільних фондів споживання

Види

Фонди суспільного задоволення потреб (безплатні послуги)

Фонди непрацездатних

Освіта

Пенсійне забезпечення

Служба охорони здоров'я

Допомога тимчасово непрацюючим

Житлово-комунальне господарство

Допомога безробітним

Культурно-освітні заклади

Допомога на дітей, інвалідам, малозабезпеченим

Фонди першої групи передбачають створення приблизно рів­них умов для всіх членів суспільства в задоволенні особливо значимих, з точки зору суспільства, соціальних потреб. Тому їх задоволення не станиться в залежність від рівня оплати праці й має не адресний, а, як правило, колективний характер. Що ж стосується фондів для непрацездатних, зокрема, пенсій, то при їх розподілі враховується трудовий стаж, величина заробітної плати, яка отримувалася до цього. Ці фонди розподіляються в грошовій формі й переходять в особисту власність.

Розподіл благ і послуг з суспільних фондів споживання може здійснюватися на різних рівнях: національному, регіональному й на рівні окремих підприємств (будівництво й утримання житлових будинків, лікувальних та оздоровчих комплексів, дошкільних дитячих закладів, будинків культури і т.д.).

Так в принципі формувалися й використовувалися до останнього часу вітчизняні суспільні фонди споживання. Причому, основною характерною рисою їх було те, що формувалися вони безпосередньо з національного доходу.

Тема 12. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільності світу

1. Об’єктивні передумови виникнення світового господарства, етапи його розвитку.

2. Закономірності функціонування світового господарства

3. Система міжнародних економічних відносин

4. Економічні аспекти глобальних проблем

1. Під світовим господарством розуміється сукупність національних господарств та економічних зв’язків між ними.

Виникнення світового господарства – не випадковий процес, а об’єктивна закономірність розвитку суспільства, зумовлена формуванням в ході історичного розвитку суспільного виробництва матеріальних передумов цього процессу:

1. Це міжнародний поділ праці, який визначає необхідність спеціалізації виробництва країн відповідно до їх природно-кліматичних, історичних та економічних умов, що забезпечує підвищення ефективності виробництва, економію затрат суспільної праці, раціональне розміщення продуктивних сил.

2. Спеціалізація на певному етапі породжує процес інтернаціоналізації виробництва й всього господарського життя (тобто кооперування у світовому масштабі).

3. Інтернаціоналізація в свою чергу передбачає розвиток економічної інтеграції, яка зумовлює тенденцію до економічної єдності світу на основі зближення й взаємопередплетіння національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики.

Формування світового господарства – процес тривалий і безперервний:

Перший етап (підготовчий) – створюється передумова для формування світового господарства у вигляді світового ринку; найтриваліший - від першого великого суспільного поділу праці до становлення великої машинної індустрії у виробництві, яка вже об”єктивно не могла існувати без світового збуту. Світовий ринок став переростати у світове господарство, що означало висування на перший план замість торгівельних відносин виробничих зв”язків, основу яких склав вивіз капіталу.

Другий етап, (сер.19 –поч,20 ст.) – сформувалося світове капіталістичне господарство, яке складалося з лвох підсистем: а) ринкового господарства індустріально розвинутих країн і б) малорозвинутого ринкового і доринкового господарства колоніальних та залежних країн. Між ними склалася система нерівноправного міжнародного поділу праці.

Третій етап. ( з 20-х до 90-х рр. 20 ст) – починається з відокремлення від капіталістичниї системи Радянського Союзу, а після другої світової війни – ряду країн Східної Європи, Азії, Америки. Поруч з капіталістичною системою господарювання виникла соціалістична система світового господарства.

У 80-х початку 90-х рр. – розпад світової соціалістичної системи господарства . Розпочався 4-й, сучасний етап формування світової системи й знову на базі капіталістичної.

Закономірності функціонування світового господарства: 1) закон вартості на світовому ринку проявляється через інтернаціональну вартість і світові ціни. Інтернаціональна вартість виступає як прояв суспільно- необхідного робочого часу в міжнародному масштабі, формується як середньосвітова величина в результаті конкуренції між різними державами та іншими суб”єктами світових ринкових відносин; 2) тенденція до інтернаціоналізації господарського життя, яка протистоїть іншій тенденції – до національного відокремлення; 3) нерівномірність розвитку окремих частин світового господарства і загострення суперництва між ними на цій основі; 4) безперервна конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери прикладання капіталу, джерела сировини і дешевої робочої сили.

3. Основними формами економічних відносин, через які проявляється функціонування світової системи господарства, є форми:

1. Міжнародна торгівля – форма функціонування світового ринку, під яким розуміють систему обміну товарами і послугами на міжнародному рівні. Особливості світового ринку: формується інтернаціональна вартість; складаються світові ціни, в основі яких лежить інтернаціональна вартість. На сучасному етапі характерною особливістю є високий ступінь його монополізації.

2. Міжнародний рух капіталу – основна форма міжнародних економічних відносин. Необхідністю і головною причиною вивозу капіталу є його відносний надлишок і монополізація національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Існує 2 основні форми вивозу капіталу:

   1. Вивіз позичкового капіталу (у вигляді міжнародних позик, які видаються як державами, так і великими міжнародними банками та валютними фондами (Світовий банк, МВФ тощо).

   2. Вивіз підприємницького капіталу (у вигляді будівництва за кордоном власних підприємств, шляхом придбання акцій закордонних підприємств).

Міжнародна міграція робочої сили проявляється в еміграції (виїзд робочої сили за кордон) та імміграції (приплив робочої сили із-за кордону). Фактори, що впливають на імміграцію: національні, політичні, ідеологічні; нерівномірне нагромадження капіталу, відносне перенаселення як постійне джерело надлишкових робочих рук в даних країнах і нестача робочої сили в інших.

3. Міжнародний обмін технологіями: відбувається в різних формах (продаж готових товарів, обладнання, патентів, ліцензій, ноу-хау).

4. Міжнародні валютні відносини – мають вартісне вираження, тому важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в системі відносин є стан платіжного балансу (виражене у валюті конкретної країни співвідношення між сумою платежів, переведених за кордон за певний період часу, як правило за рік). Стан балансу безпосередньо впливає на курс валюти тієї чи іншої держави.

5. Міжнародні кредитні відносини – на основі руху позичкового капіталу виникає міжнародний кредит – це надання в масштабі світового господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, строковості і платності. Рух позичкового капіталу в світовому масштабі привів до формування світового ринку капіталів – сукупність національних і міжнародних ринків капіталів. На цьому ринку розвинуті країни світу виступають одночасно як кредитори і як боржники (Україна теж).

4. Глобальні проблеми – це проблеми що охоплюють не якусь одну країну або групу країн, а планету в цілому. До них відносяться такі, що відповідають критеріям:

- вони мають загальносвітовий характер, - нерозв”язання їх викликає загрозу людству;

- вони потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних скоординованих дій світового співтовариства.

За переліченими ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

Сфера 1. Взаємодія природи й суспільства. До проблем цієї сфери відносяться: а) надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством; б) збереження навколишнього середовища; в) освоєння ресурсів світового океану; г) оволодіння космічним простором тощо.

Головними причинами екологічної кризи є: варварське ставлення людини до природи, зміна клімату та виникнення парникового ефекту, низький рівень екологічно чистих технологій, природні катаклізми.

Сфера 2. Суспільні взаємовідносини. Найважливіші проблеми цієї групи: а) відносини між державами різних соціально-економічних устроїв; б) подолання економічної відсталості багатьох країн світу; в) локальні, регіональні та міжнародні військові , національні та релігійні конфлікти;

г) відвернення загрози ядерної війни. У світі накопичено майже 50 тис. різних ядерних боєзарядів загальною потужністю до 50 тис. мегатонн, що у мільйон разів перевищує силу атомного вибуху в Хіросімі у 1945 р. Цього запасу достатньо, щоб знищити людство.

Сфера 3. Розвиток людини. Тут справу маємо насамперед; а) з демографічною проблемою; б) з проблемою сучасної урбанізації; в) з проблемою пристосування до умов природного й соціального середовища,яке постійно змінюється під впливом НТП; г) з проблемою боротьби з епідеміями й тяжкими захворюваннями, д) з проблемою боротьби з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом, є) з проблемою демократизації та охорони прав людини тощо.

Слід відмітити, демографічний вибух супроводжується нерівномірністю зростання населення у різних країнах та спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Так третя сфера концентрує та підсилює увесь комплекс глобальних проблем.

Основні шляхи розв’язання глобальних проблем.

Вирішення глобальних проблем можливе лише за умови невідкладності й рішучості дій, колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства.

Основні сфери міжнародного співробітництва у вирішення глобальних проблем:

- роззброєння і конверсія (переведення військового виробництва на випуск мирної продукції);

- ліквідація зон екологічного лиха;

- сприяння країнам, що розвиваються, у вирішенні проблем злиднів, голоду, хвороб, неграмотності;

- встановлення уніфікованих норм та правил природокористування;

- освоєння інформаційних технологій, формування єдиного інформаційного простору.

Основні форми міжнародного співвиробництва у вирішенні глобальних проблем:

- реалізація спільних проектів і програм;

- передача технологій;

- виділення кредитів;

- участь у видобуванні та перерозподілі природних ресурсів;

- реформування системи ціноутворення на світові природні ресурси;

- надання країнам, що розвиваються, доступу на світовий ринок;

- загальнопланетарні та регіональні угоди під егідою ООН та інших міжнародних організацій.