Тези до теми 1

Предмет і функції економічної теорії.

Економічна теорія — це суспільна наука, яка ви­вчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне гос­подарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи:

Основи економічної теорії (політекономія) — це

фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Мікроекономіка вивчає поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонуван­ня господарства в цілому, тобто на рівні національної еко­номіки.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми на­ціональної економіки (агропромисловий комплекс, військо­во-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комп­лекс, т.д.).

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції.

Пізнавальна функція. Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкриваючи і фор­мулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей.

Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні ба­зові поняття, економічні закони, категорії.

Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і ме­тодів раціонального господарювання.

Прогностична функція економічної теорії виявляєть­ся у розробці наукових основ передбачення перспектив со­ціально-економічного розвитку в майбутньому.

Виховна функція — полягає у формуванні в громадян економічної культури.

Закони і категорії економічної теорії.

Економічна теорія, пізнаючи об’єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії та закони.

Економічні категорії – це логічні поняття, які характеризують окремі сторони економічних явищ і процесів. Наприклад : товар, гроші, капітал. Категорія – це нижчий ступінь пізнання економічних явищ. Вищий – є економічний закон.

Економічні закони виражають внутрішні, типові, тривалі, необхідні зв`язки й залежності, які характеризують головний напрям розвитку тієї чи іншої сфери економіки.

Процеси, які відбуваються в економіці, складні і багатогранні. А це означає, що не може бути якогось єдиного закону функціонування економіки. Закони економіки різноманітні та різнобічні. Але серед них можна виділити 3 основних групи законів, які складають систему економічних законів :

1. Загальні закони – відображають, як правило, внутрішні, сталі й суттєві зв`язки, властиві процесу взаємодії людини з природою і які є однаковими на всіх етапах розвитку людського суспільства ( закон зростання продуктивності праці, закон зростаючих потреб);

2. Специфічні економічні закони – діють в межах одного способу виробництва; виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва, характерних для якогось конкретного суспільного складу (так, основний економіч­ний закон капіталістичного способу виробництва — закон додат­кової вартості; закон монополістичного прибутку).

3. Особливі економічні закони – які не можна віднести ні до загальних, ні до специфічних. Вони виражають такі особливості виробничих відносин, які властиві декільком способам виробництва (закон вартості, закон попиту й пропозиції, закон грошового обігу).

Метод економічної теорії і його складові.

Економічна теорія використовує широкий спектр прийомів і способів дослідження свого предмета, які й ви­значають зміст її методу.

Метод економічної теорії — це сукупність прийо­мів, засобів і принципів, за допомогою яких досліджу­ються категорії і закони функціонування та розвит­ку економічних систем.

Основні методи економічної теорії:

Діалектика як метод — загальний для всіх наук метод пізнання, у тому числі і для економічної теорії. Він базується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому зв'язку та взаємозалежності, у стані безперервного розвит­ку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану.

Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокрем­лення основних, найсуттєвіших ознак сторін певного яви­ща, очищених (абстрагованих) від всього випадкового, не­істотного.

Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових.

При аналізі об'єкт дослідження розкладається на скла­дові частини, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.

Індукція і дедукція. Індукція — це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знан­ня вищого ступеня. Дедукція — метод пізнання від загаль­ного до одиничного.

Історичний метод вивчає ці процеси у тій істо­ричній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті.

Логічний метод до­сліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного.

Економічний експеримент – штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження.

Тези до теми 2

Суспільне виробництво, його структура.

Матеріальною основою життя й поступального розвитку людської цивілізацї є виробництво та його прогрес. Тому аналіз загальних економічних основ виробництва як цілісного соціального організму утворює вихідну базу для політичної економії, а саме виробництво виступає загальним об”єктом вивчення.

Що ж ми розуміємо під виробництвом ? Життя людей неможливо без їжі, одягу, взуття, житла, т.д. Але різні речі, з допомогою яких люди підтримують своє існування, в готовому виді не існують. Ці речі, які економісти назвали матеріальними благами, люди повинні створювати самі.

Людська діяльність, спрямована на створення матеріальних благ – це і є виробництво. У межах виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб”єктом виступає людство, об”єктом – природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці (виробництва).

Економічна теорія має справу не з будь – яким конкретним виробництвом, а визначає закономірності функціонування суспільного виробництва.

Суспільне виробництво – це сукупність індивідуальних виробництв ( підприємств, фірм) в їхньому взаємозв`язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності. Воно включає в себе 2 види (сфери) виробництв: матеріальне (виробництво матеріальних благ, матеріальних послуг): промисловість, сільське господарство, будівництво, вантажний транспорт, матеріально-технічне постачання, т.д.; нематеріальне (освіта, культура, охорона здоров`я, житлово-комунальне господарство, страхування).

За своєю структурою суспільне виробництво включає в себе 4 стадії:

• безпосередньо виробництво – процес створення матеріальних благ (послуг);

• розподіл – кожний учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробничому національному продукті (гроші, в натур. виразі);

• обмін – отримана при розподілі частка обмінюється на необхідні конкретні засоби існування;

• споживання – вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, тим самим дається поштовх для роз починання нового виробничого циклу.

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт – це сума матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, як правило, за рік.

Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія.

Виробництво благ, призначених для задоволення потреб людей, пройшло тривалий історичний шлях розвитку. Та все ж будь – яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується діяльними спільними рисами. Воно має в основі єдині три компоненти ( основні фактори виробництва):

• робоча сила – це здатність людини до праці, тобто сукупність фізичних і розумових сил, завдяки яким вона здійснює трудовий процес. Отже , праця – витрати фізичної, нервової, розумової енергії людини з виробничою метою. В процесі праці відбувається споживання робочої сили ;

• предмет праці – те, на що скерована діяльність людини ,з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага . Бувають 2-х видів:

а) створені самою природою,

б) ті,що були піддані попередній обробці (називають сировиною);

- засоби праці – це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці, діє на нього.

Предмети праці + засоби праці = засоби виробництва.

Робоча сила – це особистий фактор виробництва.

Засоби виробництва складають речовий фактор виробництва .

Особливу роль як фактор виробництва відіграє земля (речовий). Земля – засіб праці, створений природою. У сільському господарстві земля – засіб праці, і предмет праці.

Крім трьох основних факторів виробництва, існує четвертий особливий фактор – підприємницька здатність – фактор, який об”єднує всі інші в єдину систему; це здатність приймати рішення на свій ризик і відповідати за них. Ця риса людини дістає своє матеріальне втілення у кінцевих результатах виробництва – у доході, який отримує підприємець.

Сучасне виробництво вступило в нову інформаційну еру. Це дає підставу визначити інформацію як окремий фактор виробництва.

Сукупність особистих та речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв’язку – це продуктивні сили суспільства.

Лекція 3. Економічні потреби суспільства. Економічні інтереси

Людина зі своїми потребами і своєю вла­дою над засобами задоволення останніх складає вихідний і кінцевий пункт всіля-кого людського господарства.

Карл Менгер

1. Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура.

2. Класифікація економічних потреб

3. Економічний закон зростання потреб.

4. Економічні інтереси: сутність, суб'єкти, класифікація.

§ 1. Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб'єктів є однією з фундаментальних кате­горій економічної науки.

Потреба — це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і роз-витку людини, колективу, нації, суспільства в ціло-му; внутрішній збудник активності.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді виділяють:

• біологічні потреби, зумовлені існуванням та роз­ витком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

• соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспіль­ ною) природою людини (спілкування, суспільне визнання,самореалізація тощо);

- духовні потреби (творчість, самовдосконалення, само­вираження тощо).

За критерієм нагальності потреб та ієрархічності взає­мозв'язків між ними вирізняють моделі Ф. Герцберга, А. Маслоу, К. Алдерфера (рис. 1).

Модель ієрархії потреб Ф. Герцберга

Модель ієрархії потреб А. Маслоу

Модель ієрархії потреб К. Алдерфера

Досягнення. Можливості зростання. Відповідальністьтьть	Саморозвиток Самореалізація	Зростання
Кар'єра. Визнання. Статус. Стосунки з керівництвом Стосунки з колегами Стосунки з підлеглими Надійна робота Умови роботи Оплата праці	Повага Визнання	Взаємозв' язки
	Соціальні потреби	Потреби існування
	Безпека Захищеність
	Фізіологічні потреби

Рис. 1. Моделі ієрархії людських потреб

Незважаючи на певні відмінності, всі три моделі ви­окремлюють потреби порівняно нижчого порядку (первинні) та потреби вищого порядку (вторинні).

Згідно з наведеною ієрархією потреб вищі запити люди­ни не виступають на перший план доти, доки не будуть за­доволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб по­роджує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторин­ні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.

Засоби задоволення людських потреб називаються благами.

Розрізняють такі блага:

- неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

— неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби).

Економічні потреби — це потреби в економічних благах.

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економіч­них відносин.

Носіями економічних благ виступають найрізноманіт­ніші товари та послуги. В їхній сукупності розрізняють:

— споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва спо­живчих благ);

- матеріальні блага (товари та послуги сфери мате­ріального виробництва) і нематеріальні блага (створюють­ся у сфері нематеріального виробництва);

— теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічних суб'єктів) і майбутні блага (то­вари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть ско­ристатися у майбутньому) тощо.

Всебічне комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації.