Тема 10. Економічне зростання і його чинники

1. Економічне зростання, сутність, типи і фактори.

2. Заощадження і нагромадження в механізмі зростання.

3. Циклічність економічного розвитку

1. Під економічним зростанням розуміють розвиток на­ціональної економіки протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту, валового національного продукту й національного доходу в цілому або темпами при­росту цих показників у розрахунку на душу населення.

Показники абсолютного приросту використовуються в більшості випадків для оцінювання темпів зростання еко­номічного потенціалу країни; приріст на душу населення — для аналізу динаміки добробуту населення країни та по­рівняння рівнів життя в різних країнах.

Екстенсивний тип економічного зростання досягаєть­ся завдяки кількісному приросту факторів виробництва за їхнього незмінного технічного рівня. У таких умовах обсяг національного продукту зростає за рахунок кількісного збільшення обсягів праці (чисельності праців­ників, збільшення тривалості робочого часу), залучення у виробництво нових джерел сировини, палива, енергії, вико­ристання додаткових земельних площ (при незмінній віддачі природних ресурсів), а також на основі незмінної ефектив­ності використання засобів праці (капіталовіддача може бути навіть спадною).

Інтенсивний тип економічного зростання характери­зується зростанням обсягу ВВП за рахунок удосконалення факторів виробництва та ефективного використання їх. За­значений тип економічного зростання здійснюється на базі технічного й технологічного вдосконалення виробництва, якісних змін у кваліфікації робочої сили, економії природ­них ресурсів тощо.

Виділяють також третій тип економічного зростання - реальний, або змішаний. Йому притаманне збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості фак­торів виробництва, так і за рахунок удосконалення техніки, технології, організації виробництва.

Однак економічна практика не знає екстенсивного чи інтенсивного типів економічного зростання в чистому ви­гляді. . Зазвичай це або переважно екстенсивний, або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Вважається, якщо частка реального ВВП, отриманого за рахунок інтенсивних факторів, перевищує 50 %, то тип зро­стання характеризується як переважно інтенсивний, а якщо вона нижча від цього рівня, - - то як переважно екстенсивний.

Факторами економічного зростання називають яви­ща та процеси, які впливають на обсяги реального вироб­ництва і якість продукції.

За способом впливу на економічне зростання всі фак­тори можна поділити на прямі й непрямі.

Прямі фактори безпосередньо впливають на економіч­не зростання:

- удосконалення технології та організації виробництва;

- збільшення кількості та поліпшення якості природ­них ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму тру­дових ресурсів;

- збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу;

- розвиток підприємництва.

Непрямі фактори -- впливають на можливість реалі­зації потенціалу прямих факторів: рівень цін на виробничі ресурси; рівень податків; норма позичкового процента; ступінь монополізації ринку.

2. Найпростішим визначенням сутності нагромадження капіталу за умов капіталізму є процес перетворення додаткової вартості на капітал, у т. ч. – на різні типи та форми капіталу (капіталістичної власності). Цей процес іще називають капіталізацією.

Нагромадження капіталу є однією з історич­них соціально-економічних форм розширеного відтворення, що зумов­лює розвиток технологічного способу виробництва, організаційно-еконо­мічних відносин, еволюції відносин економічної власності та господар­ського механізму, а водночас — створює матеріальні умови виробництва для вищого суспільного устрою.

Процес нагромадження капіталу відбувається у двох основних фор­мах: 1) концентрації капіталу і 2) його централізації. При певному рівні концентрації виробництва обидва ці процеси ведуть до появи монополій (у т. ч. олігополій), що мають можливість систематичне збільшувати нагромадження капіталу за рахунок привласнення моно польного прибутку.

До чинників, які стимулюють зростання нагромадження капіталу, належить, насамперед, науково-технічна революція (НТР), яка зумовлює поглиблення суспільного поділу праці, а тим самим — появу нових галузей виробництва і видів продукції, що вимагає великих капіталевкладень. Водночас НТР веде до підвищення ефективності виробництва, що дозволяє при відносно менших фінансових засобах збільшувати обсяги виробництва. Ця обставина є чинником, який обумовлює тенденцію до зменшення норми нагромадження.

Масштаби нагромадження капіталу залежать, насамперед, від абсолют­ної величини додаткової вартості, яка, у свою чергу, визначається дина­мікою продуктивності праці, швидкістю оновлення основного капіталу, впровадженням досягнень НТР у виробництво та іншими чинниками.

Важливу роль у процесі нагромадження капіталу відіграє сучасна держава, яка здійснює вплив на розвиток якості трудових ресурсів, НТП та інші чинники. Цей вплив здійснюється шляхом виділення значних коштів на розвиток освіти, охорони здоров'я, НДДКР, фінансування наукомістких і високотехнологічних галузей, проведення активної подат­кової, амортизаційної, фінансово-кредитної, структурної, інноваційної політики, розробки національної стратегії науково-технічного прогре­су тощо.

Нагромадження капіталу розпадається на нагромадження продук­тивного капіталу і грошового капіталу. У свою чергу, в процесі нагро­мадження продуктивного капіталу слід виділити валові та реальні інвес­тиції. Валові інвестиції включають всю суму витрат, що йдуть на замі­щення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у по­точному році (в т. ч. товарно-матеріальні запаси, житлове будівницт-мо). Реальні інвестиції — це вкладення в засоби виробництва, розвиток науки, інформації та інших елементів продуктивних сил. Якщо від ва­лових інвестицій відрахувати суму амортизації основного капіталу, отримаємо чисті інвестиції, які йдуть лише на розширення основної капіталу. Абсолютний приріст продуктивного капіталу визначається, насамперед, розмірами нових капіталовкладень.

Рівень та інтенсивність нагромадження капіталу показує норма на­громадження, яка визначається відношенням фонду нагромадження до національного доходу або валового національного продукту (ВНП). Крім того, цей показник може визначатися відношенням фонду нагро­мадження (тобто частини додаткового продукту, що йде на нагрома­дження) до величини створюваного національного доходу. В цьому ви­падку норма нагромадження характеризує співвідношення між фон­дом нагромадження і фондом споживання.

Сталі, істотні зв'язки та інші форми зв'язків, що виникають у про­цесі нагромадження капіталу, розкриває закон нагромадження капіта лу. Він виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки мііж збільшенням та якісним вдосконаленням структури нагромадженого капіталу, зростанням на цій основі суспільної продуктивної праці, одного боку, зростанням національного багатства, привласненням все більшої його частини класом капіталістів і певним підвищенням життєвого рівня інших верств населення з другого боку. Основними суперечностями даного закону є протиріччя між нагромадженням капіталу та особистим, особливо паразитичним, споживанням пануючої класу; між виробничим і невиробничим нагромадженням; між певним зростанням життєвого рівня населення та структурою і якістю національного багатства та ін.

Основою інвестицій є заоща­дження.

Інвестиції слід визначати, передусім, як вкладення у розвиток продуктивних сил підприємства, а на макрорівні — у розвиток продук­тивних сил суспільства, які є лише однією, хоча і провідною, стороною суспільного способу виробництва.

Суспільна форма інвестицій не існує без іншої — відносин економіч­ної власності. На мікрорівні інвестиції у розвиток економічної влас­ності — це витрати на управління власністю, на випуск акцій, виплати дивідендів, на перехід від однієї форми власності (наприклад, приватної) до іншої (скажімо, створення закритого акціонерного товариства) та ін. Крім того, підприємство проводить маркетингові дослідження, які з погляду структури економічних відносин належать до організаційно-економічних відносин.

На підставі сказаного можна дати такі визначення інвестицій: інвестиції на мікрорівні — вкладення у розвиток продуктивних сил і відносин економічної власності; інвестиції на макрорівні — вкладення у розвиток економічної системи, до якої крім цих двох сторін суспіль­ного способу виробництва входять іще техніко-економічні, організацій­но-економічні відносини і господарський механізм.

3. Неминучість економічних криз в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва, проявляється в їх періодичності. Отже, можна сказати, що сучасна світова економіка розвивається циклічно, тобто від однієї економічної кризи до іншої. Цей період розвитку від кризи до кризи отримав назву економічного або промислового циклу.

Циклічні коливання в економіці відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали, здебільшого, сезонний характер, що було зумовлено, передусім, переважанням сільського господарства і, особливо, сільськогосподарського виробництва. З 1825 р. капіталістична система господарства з певною періодичністю переживає кризи, які виявляються у надвиробництві товарів і немож­ливості їх реалізації, що спричиняє спад виробництва, зростання армії безробітних, погіршення життєвого рівня населення тощо. Тривалий і періодичний характер протікання циклів свідчить про те, що циклічність є законом розвитку капіталістичного способу виробництва.

Кожний цикл складається з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення.

Криза — головна фаза економічного циклу, що супроводжується різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безробіття, на­копиченням товарів у сфері торгівлі та ін. Скорочення виробництва під час кризи триває доти, доки встано­виться ринкова рівновага, тобто відповідність попиту і пропозиції. Після цього кризо­вий спад припиняється й економіка входить у фазу депресії.

Депресія - застій у розвитку народного господарства, її справедливо порівнюють із післяшоковим станом. Рух капіталу в'ялий. У цій фазі відбувається поступове відновлення перерваних кри­зою зв'язків, переливання капіталу у перспективніші галузі. Зв'язок депресії з кризою полягає, передусім, у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічно­му рівні.

Пожвавлення — зростання виробництва в обсягах, які були досяг­нені перед кризою. Вперше після початку кризового спаду зростає попит на засоби виробництва, на робочу силу, відновлюється економічне зрос­тання, збільшуються прибуток і заробітна плата. У суспільній свідомості живе сподівання на краще. Під час пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку й готується майбутнє піднесення.

Піднесення — швидке зростання виробництва, яке супроводжуєть­ся скороченням безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін. Характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який пере­вищує попередні рівні. Економічне зростання прискорюється, покращу­ються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім, збільшується платоспроможний попит. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки і стимулює пропозицію. Особливо значних розмірів досяга­ють кредитно-фінансові операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але саме в цей найсприятливіший для економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього спаду.