Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПИТАННЯ ДЛЯ ІСПИТУ З ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ.docx
Скачиваний:
134
Добавлен:
29.03.2016
Размер:
230.96 Кб
Скачать

Питання для іспиту з історії держави і права україни

1. Предмет курсу історії держави і права України. Методи вивчення історії

держави і права України.

ІДПУ вивчає найголовніші закономірності иникнення, розвитку і занепаду державно-правових систем, що існували та змінювали одна одну на українських землях. ІДПУ намагається виявити глибинні, фундаментальні причини трансформації українських державно-правових інститутів та зясувати наслідки їх історичного генезису. ІДПУ досліджує еволюцію українських державності і права з урахуванням геополітичних, релігійних, соціокультурних і правових факторів. Тобто, предметом ІДПУ є пізнання процесів виникнення, трансформації й подальшого розвитку державно-правових форм та інститутів, що функціонували на території України.

1. Філософські методи

Діалектичний (

Метафізичний (

2. Загальнонаукові методи (

Історичний

Логічний

Сходження від конкретного до абстрактного й від абстрактного до конкретного

Метод структурно-функціонального аналізу

Статистичний метод

Історико-генетичний метод

Історико-порівняльний метод

Історико-типологічний метод

2. Періодизація курсу історії держави і права України.

Можна виділити декілька підходів до періодизації ІДПУ:

1) хронологічний – часові етапи: первісна епоха, стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній часи

2) формаційний – періоди розвитку: рабовласницький, феодальний, капіталістичний, оціалістичний

Концепція поділу за основними періодами становлення, розвитку, і функціонування українськой державності: стародавня доба, кнажа доба, польсько-литовська доба, козаччина і Гетьманська держава, перебування українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій, українську національно-демократичну революцію (1917-1920), радянську Україну і незалежну Україну.

4) цивілізаційний: конкретний період історичного розвитку визначається не стільки обєктивно-матеріальними, скільки ідейно-духовними та культурологічними чинниками.

3. Виникнення і розвиток Скіфської держави.

VII—III ст. до н. є. у степових районах Північного Причор­номор'я на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію — від низин Ду­наю до гирла Дону і Приазовья. До VII ст. до н. є. у скіфів складається могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, дає грецький історик Геродот (V ст. до н. є.). Головним, найчисленнішим племенем, стверджує він, були скіфи царські, які «вважають інших скіфів своїми рабами». Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степово­му Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-ко-чівники. Між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Оль­вії мешкали елліноскіфи. І нарешті, на північ від царських скіфів, скоріше за все в межах степової смуги України, жили скіфи-орачі.

У VII—VI ст. до н. є. більшість скіфських племен вже перебу­вала на останній сходинці первіснообщинного ладу, хоча родові зв'язки все ще були сильними. Основною суспільною одиницею бу­ла родова община, що складалася з кількох патріархальних сімей. Рід, родова община володіли землею, виділяючи кожній патріар­хальній сім'ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на землю в той час ще не існувало. Водночас у VII—VI ст. до н. є. у скіфському суспільстві вже можна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общинників — кочових скотарів і осілих зем­леробів — виокремилася родоплемінна знать (родові старійшини, племінні вожді та ін.).

Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспіль­стві, війна скіфів із військами перського царя Дарія І в 514—513 pp. до н. є. За Геродотом, скіфське військо, що вступило в боротьбу з персами, складалося з трьох основних угруповань, кожне очолював свій військовий проводир — цар. Один із царів, на ім'я Іданфірс, вважався головним, і йому підкорялася решта вождів. Боротьба з Дарієм І, що закінчилася перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії.