- •1941 Рр. Свого природнього союзника Україну проти Московщини на
- •100 %. Він порозсилав своїх „ребят“ по всій імперії на легкий хліб
- •IV. Безвласність і злодійство москвина
- •1861 Р. Свою колишню власну землю. Чи ж не „благотворное влияние
- •1928 Року неп і вигубила мільйони українців.
- •XVI до XX ст., свідчать про неймовірне злодійство, крадіжки,
- •V. Безбожництво і розпуста москвина
- •1917 Р. В Соловецькому „монастирі“ каралося десятки політичних в’язнів.
- •Vі. Жорстокість москвина
- •1920-Х і дальших років не треба було вже й битися, щоб усе мати.
- •1958 Роках Московщина винищила 60 мільйонів люду111. Хто ж фактично
- •Vіі. Рабство і деспотія москвина
- •1917 Р. Філософ п. Чаадаєв каявся і визнавав помилковими свої думки.
- •1918). Такими є факти. Не витримують серйозної критики і твердження,
- •Vііі. Державний лад москвина
- •1865 Року, а з селянства – до 1906 р., хіба винятково, за великі заслуги.
- •24 Травня 1961 визнала: статистика і навіть офіційні промови керівників,
- •2,7 Млн. Тонн. Разом – 11 мільйонів 800 тисяч тонн157. А до 1917 р.
- •1917), Стара націоналістична Московщина з її старою традиційною
- •4 Млн. Рублів щороку. Початкуючим письменникам заплачено 3,5 млн.
- •1956, 1963 Років у великих розмірах, а в менших відбувається щороку. Як
- •1955) Московщина вивезла до Казахстану з урср 200 тисяч молоді (60 %
- •9,3 Мільйона голів стало менше, ніж 1928 р. Самих лише корів – на 28,4
- •1965 Рр. На 70 %, а фактично збільшилося на 10 %. За ці ж роки приріст
- •1954, A. Barmin „One Who Survived“ 1952, o. Kasenkina „a Leap to
- •350 Фунтів стерлінгів208. У Парижі Петро і поводився, як у Петербурзі.
- •1922 Років полягала в тому, що невблаганне життя примушувало
- •1954 Р. Крим. Щоправда, понад 60 % населення Криму – москвини та
- •98 %. Рятуючи себе від політичної смерті, наші соціалісти-драгоманівці
- •1913), Кость Михальчук (1840–1914), Олександр Лотоцький (1870–1939),
- •1917 Році: візник на білому возі сам співав своєї „камаринской“, а візник
- •1917 Р. Такі плани мала Туреччина. Кубанська Чорноморщина заселена
- •1917 Року москвини казали в. Ленінові, що українці домагаються рідної
- •1917 Р. План: 1) зайняти своїм військом Донбас та Кривий Ріг; 2) здобути
- •XVI ст. У Києві та в Острозі. В Московщині перший університет
- •71 %. Євреїв в Україні було 7,8 %, а на найвищих посадах – 24,5 %.
- •1946 Змінила 38 % секретарів обкомів кпу, 64 % голів облрад, 66 %
- •1) Виховувати немосковських дітей на московських яничарів; 2)
- •1962 Р. На жодному міжнародному науковому з’їзді не було окремого
- •4 Тисячі учнівських бригад обробили 65 тисяч гектарів землі. Працювало
- •1897 Р. Стало в Україні торгівців: москвинів 52 %, українців – 22 %, євреїв
- •1917 Року, а капіталісти півстоліття раніше.
- •25 % Дорожче, ніж у Московщині. Акціонери московських залізниць
- •1962 Р., що ррфср зібрала зерна на 700 млн. Пудів менше, ніж минулого
- •166 Млн. Тонн, 1963 р.– 200 млн. Тонн. Московщина продала нафти в
- •XIV. Смертоносність москвина
- •161. Катерина іі наказала Київській Академії навчати лише московською
- •1957 Рр.) „замовкло“ 365 українських письменників363.
- •1917 Рік покаже це. Чи українська провідна верства у вільному світі готує
- •1933 Р. І пізніше був ударом по всій українській нації. Удар
- •1917 Р. Таким великим, що Московщина побачила загрозу своєму
- •1922 Р. Тоді ара вже роздала в Поволжі майже все, що мала. Доки
- •178, Про що й доповідає у вищезгаданому звіті. Московська влада визнала
- •1933, 1946 Рр. Нехай малоукраїнські оборонці „доброго“ московського
- •1933 Року всі уряди заховали в своїх таємних архівах. Чому? Саме тоді
- •1943 Р. У Вінниці знайшли великі поховання розстріляних 1937 р.
- •250 Тисяч українців, а завезла стільки москвинів, що у всьому житті
- •1956 Року подає 200 мільйонів. Де ж поділися 140 мільйонів?400
- •Internationale Contre le Regime Concentrationnaire) підрахувала, що з 1930
- •1654 Р. Нищить їх і досі. Особливо посилила і прискорила нищення за
- •70 Років пізніше вже не мали що нищити. За свідченням іноземців у Києві
- •850 Років поширював культуру і християнство у Східній Європі412.
- •1917–1930 Років, про що вже згадувалося (пожежа в бібліотеці ан урср).
- •XV. Московщення
- •1915 Р. Галичину, Московщина масово палила українські книгозбірні та
- •10 Млн.) та 84 журнали (наклад – 3 млн.). Разом – 13 мільйонів
- •138 Вузів. Року 1962 в урср виходило два журнали для вчителів
- •1005 Примірників. Один примірник на шість шкіл. Московщина боїться
- •2046 Годин, а на московську – 1365439. Московська мова є обов’язковою в
- •48,3 %. З усіх науковців-українців працювали в Україні лише 63,6 %443.
- •17 Томів за 6 років. В цій „українській“ енциклопедії згадано тисячі
- •35 Українських словників з окремих галузей науки і техніки. Укладали і
- •60 Примірників, у всій Волинській – десять. А редакція одержує тисячі
- •2) Збільшує кількість москвинів „малороссийского происхождения“; 3) за-
- •29 Травня 1918 р. І тим відбудувати імперське військо, яке дуже скоро
- •1917 Року нову, можливо, величнішу за стару, добу своєї історії“489.
- •1917-Го відродилася по короткому занепаді (1855–1917) величезна сила –
- •1524 Року московський міф „Москва – ііі Рим“, що увійшов глибоко в
- •1581 Р. Іванові IV не смішити себе в очах європейців. На це Іван відповів
- •V ст. Під проводом свого короля Одоацера Рим здобули і 14 років там
- •1448 Року, тобто за п’ять років перед упадком Царгорода.
- •1957 Року: „Якою гордістю і щастям наповнюється душа, якою подякою
- •XVIII. Духовність москвина
- •XVI ст., Реформація XVI– XVII ст., Французька революція XVIII–XIX ст.
- •XVII ст., а його духовні діти срср здійснюють у хх ст. Москвини
- •1941 Р. Прийняти до кп сотні тисяч людей без звичайних формальностей:
- •XVII ст., обер-прокурор Синоду к. Побєдоносцев – хіх ст., патріарх
- •1945 Рр. Москвини-емігранти та москволюби викрали з чужоземних
- •XVII ст.– це опис теперішнього життя срср, наведемо лише кілька його
- •IV. Коли він помер, то вся нація його оплакувала (як і смерть Сталіна.– п.
- •IV тому, що москвини і московки наших днів є такі самісінькі, як були й
- •IV, який веде „демократичну“ Московщину історичним шляхом
- •1930 Року, коли Московщина виступала ще в інтернаціональній личині.
- •1606–12 Років можна знайти представників усіх партій 1917 року. Тоді
- •1943-Му він писав: „Серед націоналізмів, що тепер так дуже набирають
- •1918, 1941 Роках), бо втримати незалежність буде важко. Дуже важко! є у
- •860 Року у Херсонесі і там знайшов Євангеліє та Псалтир, писані
- •606 Рр. До рх). Вони не зайняли Єгипет лише тому, що фараон Псаметікус
- •1625), Автор українського словника л. Зизаній (1596), автор другого
- •300, Я. Маркевича – 300, а коштували книги тоді стократно більше. У всій
- •80 Років пізніше у своєму гаслі „Свобода, Рівність і Братерство“.
- •1920 Р. Поставити в Києві погруддя т. Шевченка, замовивши його не
- •1917–1919 Рр. Українська Самостійна Держава мала на московсько-
- •2157, Московських – 135, польських – 20, „радянських“ – 103.
- •7 Місяців війни здалося до німецького полону 3600 тисяч вояків срср.
- •1960 Р. Своїм слугам в Україні винищувати український націоналізм,
- •1967 Р. Перекладена на інші мови). Прізвищ всіх покараних ми не знаємо,
- •Isbn 966-538-141-5
- •Isbn 966-538-010-9
XV. Московщення
Когда будет много языков,
то великая смута пойдет по земле.
Патріарх Іоким, 1689 р.
Не было, нет и быть не может
никакого украинского языка.
П. Валуєв, 1876 р.
Зачем гальванизировать малоросейское
наречие, которое покрылось уже прахом.
Ф. Гладков, 1920 р.
Кожний народ творить свою мову сотнями поколінь, або й тисячами.
Різне походження, різні природні обставини творять неоднакові культури,
духовності, характери, світогляди, світовідчування, світорозуміння.
Кожний народ в інший, лише в йому питомий спосіб думає; лише в йому
питомий спосіб висловлює свою думку, хоч би і вживав ті самі слова, що
й інший народ. Мова – найдорожчий з найдорожчих скарбів народу, нації.
Мова – дзеркало душі народу, його вдачі. Мова кожного народу є
неповторною квіткою у світовому квітнику. Краса і багатство світової
культури в її РІЗНОМАНІТНОСТІ. Всі культурні народи плекають рідну
мову, бо втратити її – це втратити зв’язок з предками, втратити ґрунт під
ногами й обернутися в перекотиполе, що його історичні вітри котять куди
хочуть, щоб угноїти землю сусідів.
Обертати український народ на погній московському Московщина
почала віддавна. І нема де правди діти – одержала доста тих добрив, та ще
й родючих, аж на них дикі, убогі духовно і матеріально угро-фінсько-
татарські племена розпросторили величезну імперію. Десятки тисяч
малоросійських прізвищ будівничих московської імперії знайдете в
кожній московській енциклопедії: від перших українських місіонерів, що
хрестили ті племена у Х ст., до теперішніх творців атомної сили СРСР –
Росії в ХХ столітті. Як уже не раз вказувалося, ворожість до української
творчої сили, яку вони самі використовують, постійно відчувають панівні
класи Московщини. Хто, наприклад, наказував лібералові В. Бєлінському
писати: що то мовляв за література (мова про „Кобзар“ Т. Шевченка), що
дихає простацтвом мужицької мови та глупотою мужицького розуму? Т.
Шевченка покарали. „Мені його не шкода. Якби я був суддею, я б
присудив не менше“416. Або хто примушував соціаліста, вихідця з народу
М. Горького писати: „Переклад моїх творів на українську говірку вважаю
непотрібним. Я дуже дивуюсь, що розумні люди намагаються зробити
говірку мовою“417. Хто силував І. Аксакова нацьковувати уряд на П.
Куліша і вимагати вислати його до Сибіру лише тому, що П. Куліш
переклав В. Шекспіра та Св. Євангеліє українською мовою? Лише за те,
що П. Куліш збирав і закликав українців збирати матеріали до його
українського словника. Або хто спонукав соціалістичного письменника Ф.
Гладкова протестувати: „Навіщо гальванізувати малоросійську говірку?
Кому вона потрібна? Вона вже історичним порохом присипана. Т. зв.
„українські“ письменники лише мавпують московських“418. Вищезгадані
автори були речниками Московщини, їхній голос – то голос московського
народу. І таких прикладів можна назбирати тисячі з історії до і після 1917
року. Малоукраїнські оборонці московської „демократії“ спокутували б
своє яничарство, коли б зібрали в одну книжку всі приклади ґвалтовного
московщення України і ставлення до цього пересічних москвинів, як ота
тьотя Мотя у М. Куліша: „Я твердо вірю, що вся оця „українізація“
минеться, а зостанеться єдіная-нєдєлімая Расєя“419. І М. Куліш і О. Вишня
і сотні інших українців заплатили життям за такі кпини. Що спонукає
мільйони отих московських тьотєй Мотєй ненавидіти українську мову?
Нам, українцям, не завадило б повчитися у їхнього фанатичного
шовінізму: „Пошкрябайте будь-якого московського комуніста і знайдете в
ньому московського шовініста“. Ленін добре знав свій народ420. Генеза і
джерела московського шовінізму та ненависті до чужинців (ксенофобія) –
велика тема для дисертації, матеріалів до неї пребагато. Обмежимося
короткими заувагами.
Дух і вдача кочовика не прив’язували москвина до рідної
Московщини, гнали його по всій імперії. Він почувався всюди добре, бо
панував над тубільцями і розумів, що його особиста доля залежить від
СИЛИ ІМПЕРІЇ. Москвин завжди виявляє ініціативу у пошуках ворогів,
уважає своїм національним, святим обов’язком виказувати їх владі.
Шукаючи морального виправдання свого загарбництва, гнобительства,
московщення, москвин ухопився за ідею „братства велико-мало-
белорусов“, навіть щиро повірив у неї. В Україні в 1917–1920-х роках
точилося безліч балачок серед москвинів, які народилися й жили тут: „...Я
розумію, що чужинці можуть мати причини руйнувати нашу імперію. Але
я ніяк не можу зрозуміти: чому українські самостійники хочуть її
зруйнувати. Австріяк, уніат Іванчук хоче самостійної України. Це я
розумію, бо ж він австріяк, уніат, чужинець. Але чому НАШ (підкреслюю
наш) брат, православний Іваненко хоче самостійної України – цього я не
можу зрозуміти. Іваненкові Московщина не ставить жодних перепон до
будь-якої діяльності в імперії. Навпаки, сотні малоросів були і є на
найвищих імперських посадах. Хіба ж вони матимуть у самостійній
Україні стільки можливостей, як у імперії? Самостійники кажуть, що
Московщина нищила українську культуру та грабувала її багатства. Ну, то
борімось проти тої несправедливості. Я дивуюся, що самостійники не
бачать величезних вигод Україні належати до величезної, багатої і –
насамперед – МОГУТНЬОЇ імперії. Відірвавшися від московської імперії,
втративши її захист від зовнішніх ворогів, Україна буде змушена шукати
захисту якоїсь іншої, не слабшої за московську, імперії. Який же глузд
виходити з московської?.. Самостійникам забаглося змінити ім’я Русь на
Україна. Хіба зміна імені змінить народ? Русь-Россия. Хіба ж оте друге
„с“ перешкоджає належати до спільної імперії? Так, спільної, бо ж
українці мають таке саме, як і москвини, право вважати імперію своєю,
українською (якщо хочете цю нову назву). Так, бо хіба ж не тисячі
прокоповичів, безбородьків, ягужинських, гоголів, глинок (в СРСР:
тимошенків, москаленків, кириченків, копиць) розбудовували імперію?
Все, що створено в Російській імперії, створено спільними силами
москвинів і українців і тому є спільним добром. Москва є українською, як
і Київ московським...“.
Такий зміст міркувань москвинів усіх політичних барв: „единая-
неделимая Россия!“ На жаль, українська інтелігенція навіть після
жахливих трагедій повторює щось подібне. В українських часописах,
журналах, книжках, навіть поза СРСР пропагується ця московська брехня.
Політичні банкрути 1917 року колишні міністри УНР знову на чужині
простягають свою „руку згоди“ московським загарбникам, закликаючи їх
боротися спільно проти московського... загарбництва. Простягають навіть
тим самим москвинам, які вже вдарили 1917 року по їхнім же „рукам
згоди“. Якби москвини вважали несправедливим деспотизм і
московщення, уряд не мав би сили доглянути з Петербурга (з Москви), що
діється в Україні. Московщина мала до 1917 року „очей и ух
государевых“ в Україні понад один мільйон. Нині їх збільшилося до 7,5
мільйона. Найдурніший з них розуміє, що він свою „не жисть, а малину“
втратить, якщо Україна усамостійниться. І кожний винюхує „измену“,
„сепаратизм“, навіть мовний.
Як боялася Московщина українського слова, видно з того, що нищила
його ще ДО Переяслава: патріарх Філарет та цар Михаїл наказали 1627
року зібрати в Московщині всі примірники „Учительної Євангелії“ К.
Ставровецького (друкована в Києві) і спалити. Року 1720 Московщина
заборонила друкувати книжки українською мовою. Коли ж Києво-
Печерська Лавра надрукувала, то Москва наклала на архимандрита 1
тисячу рублів штрафу. Року 1743 Московщина забрала з українських
храмів старі українські церковні книжки і попалила їх. А серед них були
видання ХІ–ХІІ–ХІІІ–ХІV століть, що їх кожний культурний народ
оберігає як святині. Року 1847 Московщина позабирала з книгарень в
Україні все, друковане українською мовою і спалила. Року 1876
Московщина знову заборонила друкувати будь-які книжки українською
мовою. Року 1881 міністр М. Ігнатьєв погрожував смертною карою своїм
урядовцям за „малейшее отступление от указа 1876 года“. Року 1892
імперський уряд наказав цензорам не давати дозволу на друкування
книжок українською мовою „в целях чисто государственных“, а особливо
книжок дитячих „хотя бы по существу содержания оных и представлялись
благонамеренными“, тобто забороняли не зміст, а саму мову. Обсадивши