1917 Р. План: 1) зайняти своїм військом Донбас та Кривий Ріг; 2) здобути

за всяку ціну Київ; 3) зайняти Таврію й Одещину і приєднати їх

формально і фактично до Московщини; 4) такій окраяній Україні

залишити назву „Українська Народна Республіка“ (УНР)“294. Нагадаємо,

що тоді Москва визнала УНР як самостійну, незалежну. Москвини

називали її так лише у зовнішній політиці і пропаганді. У внутрішніх

наказах, в листуванні, в школах називали Україну 1917–1925 рр. „Юг

России“, „Южная Россия“. Командувач московською армією М.

Муравйов у наказі знав, що так писав: „Советскую власть мы несем с

далекого Севера на остриях своих штыков. И там, где мы ее

устанавливаем, мы поддерживаем ее силой наших штыков“295.

Загарбуючи сусідні землі, Московщина водночас ніколи не забувала

заявляти про свою миролюбність. Микола ІІ пропонував 1898 р. скликати

міжнародну нараду, що мала виробити план повного роззброєння всіх

держав. У Лізі Націй Московщина запропонувала 1927 р. те саме, а 1932

р. зненацька напала на Фінляндію. Між 1914–1939 рр. Московщина

підписала угоди про ненапад з Польщею, Фінляндією, Румунією, Латвією,

Литвою, Естонією і на кожну напала несподівано 1939 р. З Японією

підписала угоду про ненапад 1941 р., а напала 1945 р.

За злочини гітлерівського нацистського уряду заплатив увесь

німецький народ. Лише євреям заплатив 890 мільйонів доларів.

Московщині – вдесятеро більше. Ніхто в усьому світі не запротестував.

Отже, весь світ визнав це справедливим. Чому ж московський народ не

мусить платити за злочини свого уряду? Адже московські злочини

мільйонократно більші і підліші за німецькі.

Школяр розуміє, що накази В. Леніна (чи будь-кого) залишилися б на

папері, якби не знайшлося мільйонів охочих ті накази виконувати, якби ті

мільйони самі не прагнули саме ТАКІ накази здійснювати. Настане час,

коли світ, і, насамперед, Україна, подасть Московщині, московському

народові (як колись німецькому) свій рахунок до сплати. Величезний

рахунок. Не зважаючи на те, що московські емігранти напружують усі

здібності, щоб зменшити той рахунок, і наполегливо твердять і пишуть

russian, коли йдеться про щось добре в СРСР, а коли мова заходить про

московські злочини, то – soviet, bolshevik, і наполегливо розсилають

урядам, міністрам, політикам, редакціям свої протести проти ототожнення

russian i soviet. Незважаючи на те, що серед українців, навіть емігрантів є

такі, що підтримують цю вигадку, як, наприклад, один український провід

у США: „Український Конгресовий Комітет Америки не визнає засади

про загальну вину і відповідальність російського народу за всі злочини

комуністичного режиму та його колоніального імперіалізму. УККА є

проти того колоніалізму та імперіалізму, а не проти російського народу,

як такого“296.

Нам (і світові) немає жодної різниці, який суспільний лад московської

нації керував та керує грабунком, гнобленням України та інших сусідів. В

XV–XVII ст.– бояри, у XVIII–XIX – дворяни, у ХХ ст.– інтелігенти. ВСІ

вони наполегливо розбудовували і розбудовують московську імперію. А з

тої розбудови користується ВСЯ московська НАЦІЯ, ВСІ її суспільні

стани. І ВСІ вони розбудовують свою імперію тими самими способами. За

минулі століття змінювалися лише імена та назви. І, звичайно, розмах

збільшувався відповідно до збільшення імперії. У XVII ст. готувалися

загарбати Дніпро, у XVIII ст.– Дарданелли, у ХІХ ст.– Гібралтар та Суец,

у ХХ ст.– весь світ. І чернець Філофей XVI ст. марив, що Москва – ІІІ Рим

загарбає весь світ. І безбожник В. Ленін марив, що Москва – ІІІ

Інтернаціонал загарбає весь світ. І у ченця, і у безбожника – та сама ідея.

Монархічна Московщина загарбувала правом дворянського меча.

Демократична Московщина – правом соціалістичного меча. А меч є

мечем у будь-чиїх руках. Будь-яка спроба москвинів зректися думки про

панування у світі була б величезною духовною катастрофою

Московщини. Кожного, хто пробував би зректися тої думки, москвини

негайно знищили б. Месіанство москвин розуміє як його панування

фізичне, військове і деспотичне. Але, втративши немосковські народи,

обернеться імперія на маленьке, убоге матеріально і духовно московське

князівство XVI ст. А це ж – „У поті лиця свого здобувай хліб свій“.

ХІІІ. КОЛОНІАЛІЗМ МОСКВИНА

Отторжение малороссийского народа

от государства нашего может быть

началом всех наших бедствий.

Петро І

Союз нерушимый республик свободных

Сплотила навеки великая Русь.

Гімн СРСР

Москвини виправдовують своє загарбництво (імперіалізм) та

колоніалізм тим, що, мовляв, й інші народи загарбували чужі землі й

обертали їх на свої колонії. Хіба англійці не загарбали Австралію, Індію,

пів-Африки, пів-Америки? Хіба англійські колонії не перевершували

територію Англії багатократно? При цьому замовчується різниця між

своїм і англійським колоніалізмом. Англо-сакси загарбували дикі,

нецивілізовані землі, де величезні простори годували лише кілька десятків

тисяч тубільців. Через кількасот років ті простори годують сотні

мільйонів. Англійці перетворили дикі степи та праліси в цивілізованіші,

найбагатші країни, як от Північну Америку, Австралію. Європейці,

безперечно, визискували тубільців у своїх колоніях. Але водночас і

цивілізували їх: будували школи, лікарні, шляхи, впроваджували

культурне землеробство, промисловість. Європейці створювали те, чого

ЩЕ НЕ БУЛО. Навчали тисячі тубільців у своїх європейських школах на

учителів, лікарів, інженерів, урядовців, тобто творили провідну верству

тих народів. У ХХ ст. бачимо негрів з європейською освітою, президентів,

міністрів самостійних африканських та азійських новопосталих держав.

Цю культурно-творчу місію європейці, певна річ, виконували не з

християнських чи філантропічних спонук, не від доброго серця чи

демократизму, а заради власної користі. Колонії давали сировину,

купували готові вироби, але це збагачувало й місцевий народ, творило

нові потреби. Щоб використати багатства колоній, європейці шукали і

знаходили їх, переробляли і завозили до Європи. Найбільший вітрильник

перевозив мало людей і вантажів, плив з Європи до Америки місяць.

Отож, були винайдені пароплав, залізниці, телеграф. Машинну добу

англійці започаткували не тому, що були найрозумнішими, господарство

трьох їхніх островів вимагало машин, а машина дала нову величезну силу,

найсильнішого рушія поступу на ім’я конкуренція. Хто вкладає гроші у

виробництво, хоче заробити більше, отже, мусить виробити і продати

більше. Машини вдосконалювалися і вимагали машиністів, механіків,

розвинених робітників більше – постала пекуча потреба загальної й

технічної освіти робітництва. Оскільки свої здібності людина розвиває

тоді, коли примушена життям давати собі раду сама, власними силами,

іншими словами – коли людина ВІЛЬНА, то кріпацтво стало величезним

гальмом технічного прогресу. Господарська конкуренція знищила також і

розумове рабство, допомогла людині боротися за свободу. Боротьба за

вільну людину, за вільний народ – найтрагічніші і найвеличніші сторінки

в історії європейського суспільства. З багатьох її виявів подивимося лише

на одну, що стосується нашої теми.

Прагнення свободи – є невід’ємна властивість кожного живого

створіння. „Не хлібом єдиним живе людина“ – побачили навіть москвини.

Людина відчуває голод не лише в шлунку, а й у серці, в душі. Прагне

любові і духовної насолоди в пісні, музиці, у красі, прагне жити повним

життям не лише у світі матеріальнім, а й у нематеріальнім.

Нематеріальний, неозорий світ називають світом Душі, світом Духу,

світом Бога. Безбожники – дикунським забобоном, нервами, почуттям.

Життя показало переконливо навіть безбожникам, що той неозорий світ є

безмірно могутній, що любов до свободи, ненависть до в’язниці, краса,

віра в Бога і т. п. є СИЛЬНІШІ ЗА РОЗУМ. Неозорий світ Духу, світ Душі

є незнищимий, всемогутній, всюдисущий: „Вірую в Єдиного Бога Отця,

Вседержителя Творця всього озорого і неозорого. І в Духа Святого,

Господа Животворящого“.

Історія боротьби людини за свободу просякнута кров’ю борців, що

полягли в боротьбі, навіть без шансів на перемогу, але з надією

перемогти. Лесине Українки „без надії сподіваюсь“ вело й наших

легендарних героїв до ПЕРЕМОГ. Усі нерони, чингіс-хани не вигубили

стільки борців за волю, як Московщина, надто за останнє півстоліття в

загарбаних землях. Як уже говорилося, в самій Московщині воля

ототожнюється з сваволею, безладом і загибеллю їхньої держави. В.

Ключевський пише, що москвини, їздячи до Європи, були переконані, що

європейські держави ось-ось поваляться, бо там забагато „своеволия“,

тобто свободи людині. Щоправда, московська інтелігенція голосно

кричала про потребу свободи та лиш до 1917 р. Коли ж захопила владу,

показала всім волелюбним, що та свобода – не для них.

Француз Ж. Шерер у своїх „Анналах“ пише (1776 р.), що українські

батьки передавали своїм синам як найдорожчу спадщину меч і клич „Воля

або смерть“. Українці певні того, що воля в них не перейде в сваволю.

Рільнича культура українців породила і виплекала і ідеалістичну,

релігійну духовність та світогляд, якими праукраїнці ще за

передісторичних часів запліднили культуру народів на півдні Європи, і та

культура зростала й поширилася на всю Європу крім північно-східного її

кутка. В старій Елладі розквітла європейська філософія. Афіни стали

всеєвропейською Академією Наук. Пізніше такі академії створилися у

Римі та Царгороді, а потім у великих європейських містах. В Україні вони

виникли в ІV ст. у Херсонесі та Пантикапеї (Керч), а в ХV ст. у Львові, в