25 % Дорожче, ніж у Московщині. Акціонери московських залізниць

одержували з української кишені в середньому (1878–1917 рр.) 46 млн.

руб. щороку.

В XVIII ст. в Московщині не залишилися неоподаткованими жодна

діяльність людини, найменший предмет, навіть смерть: платили навіть

мерці (за дозвіл поховати і податок на труну). Петро І заснував окрему

установу „прибыльщиков“, єдиним завданням якої було вигадувати нові

види податків. Але уряд не міг стягнути 45 % податків341, бо головний

платник – московський мужик уже не мав нічого. Московська держава

швидко котилася до господарської, а з неї й політичної руїни. І саме тоді

Московщина дістала до своїх рук багатющу Україну (її перемога під

Полтавою), що не лише врятувало московську державу, а й перетворила

на імперію. Відтоді бюджет московської держави зростав, мов на

дріжджах. Року 1709 він був 20 млн. руб., а 1724 року – аж 70 млн.

руб.342, за 15 років збільшившись на 350 %. Року 1885 виріс на 565 млн.

руб. Року 1913 дорівнював 3240 млн. руб.343 – зріс ще на 425 % лише за

28 років. І з тих здертих в Україні грошей Московщина повертала Україні

лише 15 %344. По Полтаві за 25 років Московщина збільшила податки в

Україні на 400 %. Податок від „диму“ (хати з обійстям) у Московщині був

49 коп., а в Україні – 1 руб. 25 коп.345, тобто на 250 % тяжчий. Лише за 9

років (1870–1879 рр.) в Україні податки зросли на 14 %. Ця політика

успадкована в СРСР. О. Косигін говорив на засіданні уряду 1960 р.: зерна

в СРСР зберуть на 9,3 пуда більше, ніж 1958 року. А 1958-й – був одним з

найурожайніших. За статистикою, 1958 р. зібрано 8,6 млрд. пудів в СРСР,

а в УРСР – 1,9 млрд. пудів. В січні М. Хрущов казав, що Костромська,

Новгородська, Московська, Владимирська, Тульська, Калінінська,

Ярославська, Смоленська області здали державі 12,1 млн. пудів зерна, але

відразу одержали безповоротну допомогу від уряду 33,8 млн. пудів.

Костромська і Новгородська не здали й граму, а одержали 7,7 млн.пудів

зерна, хоч неурожаю в 1960 в Московщині не було. Так відкривається, що

Московщина не лише не здавала зерно, а навпаки одержувала від уряду

втричі більше, як мала давати. Звідки ж уряд СРСР взяв ті 33,8 млн.пудів

зерна? Радянська статистика подає, що 1960 року Україна майже

голодувала, зменшила на 2 мільйони голів худоби, бо не було чим

годувати. Малоукраїнські економісти навіть в еміграції, боючись закиду в

„націоналізмі“, замовчують два великої політичної ваги факти: 1) у

Московщині їдять український хліб не лише в містах, а й у селах; 2) за

монархічної і за соціалістичної імперської влади в Московщині сотні

тисяч гектарів орної землі лежать у бур’янах, перелогом. Микита знав це,

але послав на „освоєння цілини“ в Азії сотні тисяч української МОЛОДІ з

середньою освітою. М. Хрущов сказав на пленумі ЦК КПРС у березні

1962 Р., що ррфср зібрала зерна на 700 млн. Пудів менше, ніж минулого

року. Та ніякого голоду там не сталося. Хрущов пояснив, що недобір

поповнено з УРСР346. „Комуніст України“ писав 3 березня 1962 р., що

Україна перевиконала план здачі зерна, і тому довгі черги стояли за

хлібом, а в Московщині такого не бачили. Що скажуть на це

малоукраїнські оборонці Московщини, які запевняють, що „радянська“

влада однаково гнобить і Московщину і Україну? Болотяні та піскуваті

землі Московщини дуже надаються на випас худоби, тут мало б бути

перевиробництво м’яса та молока. А насправді Московщина завозить з

немосковських земель СРСР щороку 300 тисяч тонн м’яса та понад 650

тисяч тонн молочних виробів. Москвини забрали 1929–1932 рр. в

українських селян 70 % худоби ніби до колгоспів, але саме за цей час

поголів’я худоби збільшилося в Московщині на 35 %347.

Узагальнюючи всі ці навіть неповні дані, факти та приклади, бачимо

таку картину: Україна вивозила (до 1917 р.) щороку на 300 млн. руб.

зерна, за яке Московщина не доплачувала їй по 77 млн. руб.; Україна

платила лише за дозвіл вивезти (вивізне мито) 2,99 руб. з чверті, а

оскільки продавала щороку 4,7 млн. чвертей, 14 млн. руб. щороку, отже,

разом на 91 млн. руб. грабувала Московщина Україну щороку лише на

зерні.

За дозвіл виробляти з власних буряків у цукроварнях цукор Україна

платила Московщині щороку 40 млн. руб. (т. зв. „акциз“); за дозвіл гнати

свою горілку платила щороку 280 млн. рублів; за дозвіл продавати

власний тютюн платила щороку 34 млн. руб.; свої ткацькі вироби

Московщина продавала в Україні на 35 % дорожче за європейські ціни.

Україна ПЕРЕплачувала 91 млн. рублів; зроблені в Україні з українського

заліза металовироби московські монопольні трести продавали в Україні

на 45 % дорожче за європейські ціни. Загалом щороку на 120 млн. руб.,

отже, Україна ПЕРЕплачувала 54 млн. рублів. Залізниці в Україні (вони

були московські) брали за перевезення вантажу в Україні на 30 % більше

за європейські (в Московщині – на 25 % дешевше, ніж в Україні) і

заробляли на одному кілометрі 16400 руб., що становило, наприклад, 1912

року 318 млн. руб.348.

Найкращим показником збагачення країни є її торговельний баланс.

Коли країна більше вивозить, ніж завозить (має активний баланс) – вона

багатіє. А бідніє, коли більше завозить, ніж вивозить (має пасивний

баланс). Московщина завжди мала пасивний, Україна – активний, навіть

коли її грабувала Московщина, наприклад, 1912 р. 528 млн. руб.

надлишку, а Московщина – 100 млн. недобору. А вся імперія мала 435

млн. надвишку у своєму торговельному балансі, отже, 435 млн. руб. дала

Україна, ще й заплатила 100 млн. руб. недобору Московщини. Загалом

шляхом усіляких здирств Україна платила Московщині щороку 1200

мільйонів золотих рублів, це крім „подушного податку“. В Україні

платили 2 руб. подушного, а в Московщині – 25 коп., 30 мільйонів

українців давали ще 60 млн. рублів. Земельного податку українські селяни

сплачували 2,06 руб. з гектара, а фактично вдвоє і втроє більше349, отже, з

22 млн. га платили 120 млн. руб. різних земельних податків. До цього слід

додати цілу купу інших податків разом з безоплатною працею селян на

будівництві доріг, мостів, усілякі перевезення своїми кіньми і т. п.– разом

ще близько 420 млн. руб., отже, Московщина стягувала з України вже

1800 млн. руб. щороку. До них треба додати ще близько 200 млн. руб., що

їх вивозили з України французи, бельгійці, англійці – астрономічні суми

йшли за межі України на розбудову і збагачування чужих країн і народів.

Якби не це постійне знекровлення господарства, не був би тепер наш

народ 40-мільйонним (незмінне число!), а чи й не 100-мільйонним,

найзаможнішим, найщасливішим у світі. Був би, якби... якби замість

„брататися“, ставилися українці до московського НАРОДУ так САМО, як

ВІН ДО УКРАЇНСЬКОГО. Нічого більше. І того б вистачило. „...Якби не

похилилися раби...“ (Т. Шевченко).

Професор (1902 р.) С. Вітте обґрунтував ще 1912 р. теперішню

московську господарську політику у своїй праці350, а ставши міністром,

ту політику провадив. Цю працю вивчають в університетах СРСР. Другим

ідеологом колоніальної політики СРСР був співробітник С. Вітте –

московський монархіст і шовініст проф. Д. Мендєлєєв, книги якого також

перевидано в СРСР. Він перший науково обґрунтував необхідність

перенести московську промисловість до Сибіру і заселити Сибір351.

Третім „плановиком“ московської соціалістично-колоніальної політики

був також монархіст та україножер проф. Н. Гріневецький, який доводив

небезпеку Московщині від господарської незалежності України, вимагав

якомога зменшити вагу української промисловості, а що для розбудови

Сибіру бракувало фахівців, то радив забирати їх з України352. Працю Н.

Гріневецького доповнив М. Вольф353.

Московщина знає, що раніше чи пізніше її найбагатша колонія –

Україна таки вийде з імперії. Отже, треба її усіляко послаблювати,

швидше вичерпати її природні багатства, таким чином, ослаблена Україна

змушена буде знову приєднатися до Московщини. І тому щороку

збільшується вивіз української сировини, надто хапливо викачується

природний газ. Головні газопроводи прямують з України до Московщини,

майже не розгалужуючись в Україні. Увесь газ з Полтавщини пливе до

Калузької та Рязанської областей, а в Полтавщині не використовується.

Природний газ видобувають також у Дашаві (біля Дрогобича), в

Шебелинці (біля Харкова), в Канівській (на Кубанщині) та у

Ставропільщині. Московщина побудувала газопровід від Дашави до

Москви. Разом поперечники всіх газопроводів з України до Московщини

становлять – 407 см, тобто 92 % всіх газопроводів самої Московщини354.

Всю нафту, що її має СРСР, постачають колонії: Україна, Кавказ,

Сибір. Вони дали 1945 р.– 19,4 млн. тонн, 1960 р.– 148 млн. тонн, 1961 р.–