1625), Автор українського словника л. Зизаній (1596), автор другого

українського словника П. Беринда (1627), К. Ставровецький (1620), Е.

Плетенецький (1617), З. Копистенський (1620), митрополит П. Могила

(1596–1647), С. Косів (1653), П. Голятовський (1659), Л. Баранович (1666),

А. Радивиловський (1676), С. Мокрієвич (1697), Д. Туптало (1689–1705)

та інші708. Кожний з них мав найвищу європейську освіту, знав тодішні

міжнародні наукові мови: латинську та старогрецьку. Вони переклали

багато творів європейських філософів, науковців, письменників. В XVII

ст., крім філософських та богословських творів, українці написали багато

поетичних, театральних: К. Сакович, М. Довгалевський, С.

Ляскоронський, В. Лашевський, Т. Прокопович, Л. Горка, М.

Козачинський, Ю. Щербаківський та інші. Історичні праці писали Р.

Ракушка, Г. Граб’янка, С. Величко, І. Гізель, П. Кохановський та інші.

Все XVII ст. тривала в Україні збройна боротьба з зажерливими

сусідами. Навіть і за таких несприятливих обставин Україна йшла в

перших лавах культурного європейського життя. Наприклад, чехи почали

друкувати книжки 1478 року, українці – 1491, поляки – 1497, серби –

1553, москвини – 1664 року. Перша друкована книжка в Україні

„Апостол“ вийшла 1574 року. „Біблію“ та „Псалтир“ надруковано в

Острозі 1581 року. Львівська друкарня видала 1591–1722 роками понад

160 тисяч примірників книжок. Київська Печерська друкарня видала в

другій половині XVII ст. понад 100 книжок. Чимало з них на 500 і тисячу

сторінок. Е. Славинецький переклав 1658 року з латинської „Врачевську

Анатомію“ Андрія Везалія. С. Русин написав 1534 року велику (870 стор.)

книжку про лікарські рослини.

Москвини почали друкувати книжки на 160 років пізніше за українців,

а першим московським друкарем був датчанин В. Гатон, а другим –

українець І. Федорович. В. Гатона москвини втопили, а І. Федорович втік

в Україну. Українці допомогли йому закласти нову друкарню, і він видав

кілька українських книжок. Гатонову та Федоровичеву друкарні москвини

спалили, і в Московщині не було жодної друкарні ще 100 років. В Україні

було: чотири у Львові, три в Києві, по одній в Стрятині, Крилосі, Угорцях,

Уніві, Перемишлі, Острозі, Дермані, Почаєві, Рахоманові, Четвертні,

Луцьку, Чорні, Кременці, Житомирі, Бердичеві, Чернігові709. В XVII ст.

кожний освічений українець знав латинську та одну (часом і більше)

європейську мову. Датський посол Ю. Юст, що був в Україні 1710 року,

дивувався, що не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-

Печерської Лаври мали високу освіту та культурну, європейську

поведінку і розмовляли бездоганною латиною. Ю. Юст не вірив своїм

очам, бачучи письменних селянок710. А тоді в Західній Європі навіть

аристократки були малописьменні, у Московщині – царі неписьменні,

навіть князі – цілковито неписьменні. Українці читали європейську

літературу від Аристотеля і до найновішого тоді (XVII–XVIII ст.)

Вольтера. Київська Академія мала величезну книгозбірню. Всі середні

школи (вони були тоді при монастирях) теж мали книгозбірні. Навіть

приватні книгозбірні були великі, як от: у Т. Прокоповича – 3 тисячі

книжок, у Т. Лопатинського – 1400, С. Яворського – 600, Д. Туптала –