- •Музика як вид мистецтва
- •Форма та зміст музики
- •Теоретичні основи
- •[Ред.] Музичний звук
- •Звукова система і стрій
- •Співзвуччя і гармонія
- •Лад і тональність
- •Позначення музичних звуків
- •[Ред.] Ритм, метр і темп
- •Музичний тканина, склад і фактура
- •Музична форма
- •Фіксація музичних творів
- •Музична нотація
- •Звукозапис
- •Становлення музичного мистецтва
- •Музика в епоху середньовіччя
- •Музика в епоху Відродження
- •Музика в епоху Просвітництва
- •Віденський класицизм
- •XIX століття
- •XX століття
- •Академічна музика першої половини століття
- •Популярна музика
- •Постмодернізм
- •Класифікація
- •Типи музичного мистецтва
- •Жанри і стилі
- •Бібліографічні класифікації
- •Комерційні класифікації
- •Музична діяльність людини
- •Композиція
- •Виконання музики
- •Сприйняття музики
- •Інструментарій
- •Музичні інструменти
- •Електромузичні інструменти і синтезатори
- •Музичне програмне забезпечення
- •Музичні заклади і організації Освітні заклади
- •Концертні заклади
- •Музична індустрія
- •Музична терапія
Музика
Бандуристки
Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Музика (значення).
Му́зика (від грец. μουσική — мистецтво муз) — мистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовій (ритм), звуковисотній і тембровій шкалі. Музичним може бути практично будь-який звук з певними акустичними характеристиками, які відповідають естетиці тої чи іншої епохи, та може бути відтвореним при виконанні музики. Джерелами такого звуку можуть бути: людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо.
|
Музика як вид мистецтва
З точки зору класифікації мистецтв музика є:
часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі, так само як і в театрі, літературі, танці)
виконавським мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі)
незображальним мистецтвом (музичні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, й архітектурні).
В той же час музика може поєднуватись з іншими видами мистецтва, а саме:
зі словом (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація),
драматичною дією (театральні та кіно-твори),
танцем і жестом (балет, пантоміма)
Як і інші види мистецтва, музиці притаманні різні соціокультурні функції, зокрема:
Гедоністична функція — обумовлюється здатністю музики приносити слухачам насолоду.
Експресивна функція — обумовлюється природною потребою людини в зовнішньому (наприклад, жестикуляційному, мімічному, звуковому) вираженні сильних емоцій та почуттів.
Комунікативна функція музики базується на знаковому використанні звукових форм. Це дає всі підстави вважати музику особливою мовою.
Пізнавальна фунцкія — пов'язана із природним потягом людини до нової інформації, нового досвіду. У процесі розвитку свідомості окремої особи як соціальної істоти зростають стійкі мотиви пізнавальної діяльності.
Духовно-катарсична функція — обумовлюється її можливістю викликати могутні емоційні потрясіння, які здійснюють «шляхом співчуття і страху очищення … пристрастей».
Магічно-сугестивна функція — обумовлюється здатністю музики вводити людину в певний психічний стан. З цією функцією багато науковців пов'язують виникнення музичного мистецтва. Як різновид магічно-сугестивної, розглядають також Терапевтичну функцію.
Суспільно-організаційна функція — зумовлена фундаментальною суспільною потребою об'єднання людей у цілісні соціальні структури.
Слід зазначити, що у межах самого музичного мистецтва також виокремлюються різні функційні домінанти. Досвід свідчить про те, що музичні твори не можуть однаково виконувати всі соціокультурні функції. Одні з них здатні до різнобічного, глибинного на свідомість та підсвідомість людини, інші — мають більш звужений спектр культурних функцій.
Форма та зміст музики
Зміст музики складають художньо-інтонаційні образи, тобто відбиті в усвідомленому звучанні результати відображення, перетворення та естетичної оцінки об'єктивної реальності людиною. Згідно з сучасними уявленнями, такі образи кодуються і зберігаються на нейродинамічному рівні в головному мозку людини, щоправда форми її кодування дещо відрізняються від невербальних інформаційних потоків. Більшою мірою сприйняття конкретних образів і сигналів є функцією правої півкулі мозку, отже, вважається, що саме права півкуля більшою мірою відповідальна за музичну діяльність.
Матеріальне втілення змісту музики, способом його існування є музична форма. Дослідники вважають музичну форму складною ієрархічною структурою, в якій можна виділити такі рівні як звуковий (фонічний), інтонаційно-мовний, фактурний та композиційний. Зміст і форма виступають як ідеальна та матеріальна сторона музичного твору.
В радянському музикознавстві музична форма вважалася другорядною відносно змісту, проте пов'язаною зі змістом зворотнім зв'язком. В той же час поширена думка про те, що музика не мусить містити нічого, окрім власне музичних звуків, в цьому випадку поняття змісту і форми музики є тотожними. В сучасному музикознавстві набуває ваги точка зору, згідно якої зміст музики може бути представлений двома складовими - "спеціальною", притаманною тільки музиці і зазвичай описуваному термінами музичного формотворення, і "неспейціального", присутнього як в музиці так і поза нею, і зазвичай описуваного через образні асоціації, емоційні характеристики і т.п..
Можливість передавати думки та емоції людини засобами музичного мистецтва обґрунтовується фізично та біологічно зумовленим зв'язком звукових проявів людини з її психічною діяльністю (особливо емоційною), а також активності звуку як подразника та сигналу до дії. В деякому сенсі музика вважається аналогічною до мовлення людини, коли її внутрішній стан та ставлення до чогось виражається через зміну характеристик звучання голосу при висловлюванні.
Згідно з радянським музикознавцем Б.Асаф'євим, музика є мистецтвом інтонованої семантики (рос. "искусство интонируемого смысла"). При цьому інтонація є найважливішим базовим елементом в музиці, що зв'язує всі параметри музичної тканини — темп, звуковисотність, динаміку, фразування, ритм, тембр і т. д.