- •1. Поняття і функції нотаріату
- •2. Виникнення і розвиток нотаріату як правового інституту
- •49.Посвідчення договорів застави (іпотеки)
- •50. Посвідчення установчих договорів господарських товариств
- •51.Посвідчення договорів ренти
- •52.Посвідчення договору довічного утримання (догляду) та договорів про надання утримання
- •53. Договір управління майном
- •54.Представництво і довіреність
- •55. Посвідчення договорів доручення
- •56. Шлюбний контракт
- •57.Спадковий договір
- •58.Посвідчення заповітів
- •59.Порядок призначення та обов'язки виконавця заповіту
- •60.Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину
- •61.Загальні положення про спадкування
- •62. Таке саме як 60
- •63. Встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи,місце перебування якої невідоме
- •64.Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та їх процесуальний порядок
- •65.Поняття і значення видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя
- •66.Порядок видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя
- •67.Видача свідоцтва про придбання арештованогонерухомого майна, а також заставленого майна
- •68.Видача свідоцтва про придбання майна, що є предметом іпотеки
- •69. Поняття і підстави накладання заборони відчуження нерухомого та рухомого майна
- •70.Процесуальний порядок накладання заборони відчуження нерухомого та рухомого майна
- •69. Поняття і підстави накладання заборони відчуження нерухомого та рухомого майна
- •71. Процесуальний порядок накладання заборони відчуження нерухомого та рухомого майна
- •73. Засвідчення справжності підпису на документах
- •74. Засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу
- •75. Посвідчення факту, що громадянин є живим, та факту перебування громадянина в певному місці
- •76. Посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці
- •77. Посвідчення факту часу пред'явлення документів
- •78. Поняття і значення передачі заяв фізичних та юридичних осіб
- •79. Процесуальний порядок передачі заяв
- •80. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів
- •81. Прийняття документів на зберігання
- •82. Поняття і значення виконавчого напису
- •83. Умови і порядок вчинення виконавчих написів
- •84. Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів за конкретними видами заборгованостей
- •85. Поняття та значення векселя
- •86. Порядок вчинення протестів векселів
- •87. Поняття чека як форми безготівкових розрахунків
- •88. Процесуальний порядок пред'явлення чеків до платежу, посвідчення неоплати чеків та вчинення виконавчого напису на чеку
- •89. Поняття і значення вчинення морських протестів
- •90. Процесуальний порядок вчинення морських протестів
- •91. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав
- •92. Оформлення нотаріусом документів, призначених для дії за кордоном
81. Прийняття документів на зберігання
Згідно з п. 308 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріуси за заявами юридичних осіб та громадян приймають на зберігання документи. Прийняття на зберігання документів вчиняється на прохання зацікавленої особи, наприклад, якщо вона позбавлена можливості зберігати певні документи за своїм місцем проживання чи місцезнаходженням. Документи, що приймаються на зберігання, можуть стосуватись дуже важливих для такої особи питань, зокрема це можуть бути документи про освіту, працю, нагороди, участь у діяльності громадських організацій, документи, видані органами РАГСу, документи щодо права власності на нерухоме майно, ділове чи навіть приватне листування тощо.
Приймати на зберігання документи вправі державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси та посадові особи консульських установ. Процесуальний порядок вчинення цієї нотаріальної дії регулюється п. 308-312 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та п. 3.19. Положення про порядок учинення нотаріальних дій у дипломатичних представництвах та консульських установах України.
Нотаріус здійснює прийняття документів за описом, що складається в двох примірниках і підписується особою, яка здала документи на зберігання, та нотаріусом.
Опис повинен містити: ПІБ та адресу особи, яка здала документи, найменування документа (документів), що здається на зберігання, реквізити документа — на чиє ім'я і ким його видано, номер документа, дата видачі, а також строк зберігання цього документа у нотаріуса. Слід зазначити, що нотаріус також зобов'язаний встановити стан документа чи його вади, наприклад, старість, потертість, рвані краї, плями тощо та зазначити про це в описі, оскільки він несе відповідальність за його збереження в первісному вигляді.
Опис підписується особою, яка здає документи на зберігання, і нотаріусом та скріплюється печаткою нотаріуса. Один примірник опису залишається у нотаріуса, а другий видається особі, яка здала документи на зберігання.
На прохання особи нотаріус може прийняти документи без опису, якщо вони належним чином упаковані в присутності нотаріуса. Упаковка має бути скріплена печаткою нотаріуса, його підписом і підписом особи, яка здала документи на зберігання.
Прийняті документи зберігаються в окремому пакеті в залізних шафах чи сейфах, опечатаних печаткою нотаріуса.
Про прийняття документів на зберігання нотаріус видає особі, яка здала їх, свідоцтво за встановленою формою, до якого додається примірник опису, якщо такий провадився.
Документи, прийняті на зберігання, повертаються на вимогу особи, яка здала їх на зберігання, або на вимогу уповноважених нею осіб при пред'явленні свідоцтва і примірника опису.
У випадку втрати свідоцтва, а також якщо особа здала не тільки свої документи, а й документи, що належать іншій особі, вони видаються лише за рішенням суду.
82. Поняття і значення виконавчого напису
Згідно зі ст. 509 та 526 ЦК України та інших актів цивільного законодавства, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Виходячи з положень цивільного законодавства, можна зробити висновок, що поняття належного виконання зобов'язання охоплює виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк, щодо належного предмета та належним способом.
Виконання зобов'язання може забезпечуватись шляхом звернення кредитора до суду за правовим захистом його порушених прав і законних інтересів. Однак для стягнення грошових сум, передачі або витребування від боржника майна закон передбачає можливість, на відміну від ускладненої судової процедури, інший шлях — виконання зобов'язань у примусовому порядку через вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Виконавчий напис — це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.
В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить поняття «безспірності певної заборгованості». Вчинення виконавчого напису — це не вирішення спору між кредитором і боржником, а підтвердження безспірності зобов'язання1. Цей правовий інститут забезпечує інтереси як кредитора, полегшуючи і прискорюючи здійснення його прав за відсутності спору, так і боржника шляхом відмови у вчиненні виконавчого напису, якщо вникає спір, який повинен вирішуватись у суді.
В юридичній літературі щодо визначення поняття «виконавчий напис» існує кілька точок зору. Деякі автори під виконавчим написом розуміють «розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору...»2. Та більшість авторів схиляються до думки, що оскільки такий нотаріальний орган, як нотаріальний архів, не вправі здійснювати виконавчий напис, то ця нотаріальна дія є розпорядженням саме нотаріуса. Така позиція авторів вважається найбільш прийнятною і заслуговує на підтримку3.
На думку інших, «правовим змістом виконавчого напису є посвідчення факту невиконання умов договору однією із сторін угоди, а процесуально-правовим — надання оригіналам документів, що встановлюють заборгованість, виконавчої сили4. Проте з цією думкою важко погодитися, адже позиція авторів не враховує, що виконавчий напис вчиняється не тільки на стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, а й, наприклад, на стягнення податкової заборгованості з фізичних осіб, заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, військовозобов'язаних після закінчення зборів тощо, тобто коли взаємовідносини стягувача та боржника ґрунтуються не на договірних, а на інших підставах.