35) За пріорітетами даний алгоритм використовується у двох варіантах з витісняюсою та невітесняючю багатозадачністю

в довільному випадку з черги процесів вибирається для виконання процес з найбільшим пріорітетом ОС

поділяється на 3 класи службові, прикладні, користувацькі.

Можна використовувати прості та користувацькі пріорітети.

Не вітесняюча багатозадачність виконує процес з найбільшим пріорітетом до повного завершення не реагуючи на появу

в черзі процесу з вищем пріорітетом.

При вітесняючій багатозадачності(якщо в черзі зявляється процес з вищем пріорітетом то виконання активного процесу

буде призупинено і буде виконуватися новий процес з вищем пріорітетом.

Пріорітети планування використовуються навіть для сортування процесів, відсортовані процеси можуть виконуватися

за інших алгоритмів планування.

36) Windows

Системи MS-DOS і рані Microsoft Windows не були багатозадачними, і відповідно не мали планувальника.

Windows 3.1x використовував неупереджувальний планувальник, і тому не могла переривати програми. Система цілком покладається на програму,

коли та скаже ОС, що вона вже не потребує процесора, і тільки тоді система могла виконувати інший процес. Це звичайно називають кооперативною багатозадачністю.

Windows 95 представив зародковий упереджувальний планувальник, проте для сумісності зі спадщиною вирішили дати 16-бітним застосункам запускатися в невитісняючому режимі[1].

Операційні системи на основі Windows NT використовують чергу з багаторівневим відгуком.

Визначені 32 рівнів пріоритету, від 0 до 31, де пріоритети від 0 до 15 є "нормальними" пріоритетами, і пріоритети від 16 до 31 є м'якими пріоритетами реального часу, які вимагають привілеїв призначити їх. "0" зарезервований для операційної системи.

Користувач може вибрати 5 з цих пріоритетів і призначити їх своїм застосункам з програми Task Manager або за допомогою API управління еитями.

Ядро може змінити рівень пріоритету нитки в залежності від його операцій введення-виведення, завантаження процесора і навіть інтерактивно (тобто приймає і реагує на вимогу людини)[2].

Планувальник Windows Vista був змінений, щоб задіяти циклічні регістри-лічильники сучасних процесорів відслідковувати скільки точно циклів процесора виконується нить, а не тільки коли інтервал-таймер перериває виконання[3].

Vista використовує також пріоритети планувальника для черги введення-виведення,

щоб дефрагментація диску та інші подібні фонові операції не втручалися в роботу основних процедур.

37)

38) Планування потоків — це системний алгоритм керування послідовністю виконання потоків та розподілу процесорного часу між ними.

Потік може самостійно звільнити процесор, перейшовши в стан очікування на якому-небудь об'єкті

шляхом виклику однієї із функцій очікування

При цьому потік входить у стан очікування, а Windows вибирає новий потік для виконання

Активний потік самостійно звільняє процесор, у результаті чого до процесора під'єднується інший потік із черги. При цьому пріоритет потоку, що звільняє процесор, не знижується – він просто переводиться в чергу очікування обраних ним об'єктів. Коли потік входить у стан очікування, залишкова доля кванта не втрачається. Після успішного завершення очікування квант потоку зменшується на одну одиницю, що еквівалентно третині інтервалу таймера (виняток становлять потоки із пріоритетом від 14 і вище, у яких після очікування квант скидається).

Витіснення

У цьому сценарії потік з нижчим пріоритетом витісняється готовим до виконання потоком з вищим пріоритетом. Така ситуація може бути наслідком двох обставин:

завершилося очікування потоку з вищим пріоритетом (тобто відбулася подія, якої він чекав);

пріоритет потоку збільшився або зменшився.

У кожному із цих випадків Windows вирішує, продовжити виконання поточного потоку або витіснити його потоком з вищим пріоритетом.

Завершення кванта

Коли потік витратить свій квант процесорного часу, Windows повинна вирішити, чи знижувати його пріоритет і під’єднати до процесора інший потік

Знизивши пріоритет потоку, Windows шукає підходящий для виконання потік

Якщо Windows не змінює пріоритет потоку і в черзі готових потоків є інші з тим же пріоритетом, вона вибирає із черги наступний потік з таким же пріоритетом, а потік, що виконувався до цього, переміщає у хвіст черги

Якщо жоден потік з тим же пріоритетом не готовий до виконання, активному потоку виділяється ще один квант процесорного часу.

Завершення потоку

Завершуючись (після повернення з основної процедури й виклику або через знищення викликом)

Якщо в цей момент жоден "потік" не відкритий, потік знищується зі списку потоків процесу, і відповідні структури даних вивільняються.

Перемикання контексту

Контекст потоку й процедура його перемикання залежать від архітектури процесора. У типовому випадку перемикання контексту вимагає збереження й відновлення наступних даних:

вказівника команд;

вказівників на стек ядра і стек користувача;

вказівника на адресний простір, у якому виконується потік (каталог таблиць сторінок пам’яті процесу).

Ядро зберігає цю інформацію, розміщуючи її в поточному стеку ядра.

39)

40) Файлова система — спосіб організації даних, який використовується операційною системою для збереження інформації у вигляді файлів на носіях інформації. Також цим поняттям позначають сукупність файлів та директорій, які розміщуються на логічному або фізичному пристрої.

Cтворення файлової системи відбувається в процесі форматування.

В залежності від організації файлів на носії даних, файлові системи можуть поділятись на:

ієрархічні файлові системи - дозволяють розміщувати файли в каталоги;

пласкі файлові системи - не використовують каталогів;

кластерні файлові системи - дозволяють розподіляти файли між кількома однотипними фізичними пристроями однієї машини;

мережеві файлові системи - забезпечують механізми доступу до файлів однієї машини з інших машин мережі;

розподілені файлові системи - забезпечують зберігання файлів шляхом їх розподілу між кількома машинами мережі.

Приклади файлових систем

FAT 16;

FAT 32;

NTFS;

Ext2;

Ext3;

Ext4;

ZFS;

ISO 9660

Найменша структура одиниці ФС є файл.

Файл це набір однотипних даних до яких можна звернутися за іменем

використання фйла це е найзручніший спосіб зберігання інформації і найзручніший метод організації спільного використання інформації різними додатками

ФС має інтерфейс підтримує організований набір файлів

також відноситься Каталоги розділи має логічний том файл.

основна робота ФС відноситься організація її логічної стркутури та надання доступу до неї підтримка пограмної реалізації ФС забезпечення стійкості при збоях

та розподіл ресурсів при використані багатозадачності.

ОС використовує файли різних типів і ділится на 2 класи з послідовним та прямим доступом

використовує розширення але є деякі Ос які не використовують розширення для файлів

Логічний том обєднує декілька розділів може містити більше однієї ФС і має відображення фізичного дистку в логічній структурі.

Логічний том>>розділ>>каталог>>під каталог>>файл

41)

Фа́йлова систе́ма — спосіб організації даних, який використовується операційною системою для збереження інформації у вигляді файлів на носіях інформації.

Також цим поняттям позначають сукупність файлів та директорій, які розміщуються на логічному або фізичному пристрої.

Cтворення файлової системи відбувається в процесі форматування.

В залежності від організації файлів на носії даних, файлові системи можуть поділятись на:

ієрархічні файлові системи - дозволяють розміщувати файли в каталоги;

пласкі файлові системи - не використовують каталогів;

кластерні файлові системи - дозволяють розподіляти файли між кількома однотипними фізичними пристроями однієї машини;

мережеві файлові системи - забезпечують механізми доступу до файлів однієї машини з інших машин мережі;

розподілені файлові системи - забезпечують зберігання файлів шляхом їх розподілу між кількома машинами мережі.

Ш в и д к і с ть д о с т у пу до д и с к а, п о р і в н я но із д о с т у п ом до п а м ' я т і, н а д з в и ч а й но

м а л а, з а р аз д и с ки є о с н о в н им « в у з ь к им м і с ц е м» з п о г л я ду п р о д у к т и в н о с ті ком­

п ' ю т е р н ої с и с т е м и. П ри ц ь о му р е а л ь не п о л і п ш е н ня о с т а н н і ми р о к а ми н а я в не л и ше

д ля п р о п у с к н ої з д а т н о с ті п е р е д а в а н ня д а н и х. Ч ас п о ш у ку і р о т а ц і й на з а т р и м ка

м а й же не з м і н ю ю т ь с я, т о му що в о ни п о в ' я з а ні з к е р у в а н н ям м е х а н і ч н и ми при­

с т р о я ми ( д и с к о в им м а н і п у л я т о р ом і д в и г у н о м, що о б е р т ає п л а с т и н и) і о б м е ж е ні

ї х н і ми ф і з и ч н и ми х а р а к т е р и с т и к а м и.

У р е з у л ь т а ті ч ас ч и т а н ня в е л и к их о б с я г ів н е п е р е р в н их д а н их у се м е н ше від­

р і з н я є т ь ся в ід ч а су ч и т а н ня м а л и х. Як н а с л і д о к, п е р ш о р я д не з н а ч е н ня д ля роз­

р о б н и к ів ф а й л о в их с и с т ем н а б у в ає р о з в ' я з а н ня д в ох з а д а ч:

• о р г а н і з а ц ії д а н их т а к им ч и н о м, щ об ті з н и х, я кі б у д у ть п о т р і б ні о д н о ч а с н о,

п е р е б у в а ли на д и с ку п о р уч (і їх м о ж на б у ло з ч и т а ти за о д ну о п е р а ц і ю );

• п і д в и щ е н ня я к о с ті к е ш у в а н ня д а н их ( о с к і л ь ки п а м ' я ті с т ає в се б і л ь ш е, зро­

с т ає й м о в і р н і с ть т о г о, що в сі п о т р і б ні д а ні м і с т и т и м у т ь ся в к е ш і, і д о с т уп до

д и с ка с т а не в з а г а лі не п о т р і б н и й ).

42)

1.Атрибут файла (англ. file attribute) — метадані що описують файл. Повний набір атрибутів залежить від конкретної файлової системи, найчастіші: розмір, дата створення, права доступу, «виконуваний».

2.Атрибути файлу - сукупність байтів, що виділяють файл з безлічі інших файлів. Атрибутами файлу є:

- Ім'я файлу і тип вмісту;

- Дата і час створення файлу;

- Ім'я власника файла;

- Розмір файлу;

- Права доступу до файлу;

- Метод доступу до файлу.

43)

44)

Файл (англ. file - швидкозшивач) - концепція в обчислювальній техніці: сутність, що дозволяє отримати доступ до будь-якого ресурсу обчислювальної системи

Умовно можна виділити два типи операцій з файлом - пов'язані з його відкриттям, і виконуються без його відкриття.

Операції першого типу зазвичай служать для читання / запису інформації або підготовки до запису / читання.

Операції другого типу виконуються з файлом як із «об'єктом» файлової системи, в якому файл є щонайменшої одиницею структурування.

В залежності від операційної системи ті чи інші операції можуть бути відсутні.

Зазвичай виділяють додаткові сутності, пов'язані з роботою з файлом:

1)хендлер файлу, або дескриптор (описувач). При відкритті файлу (у випадку, якщо це можливо), операційна система повертає число (або покажчик на структуру), за допомогою якого виконуються всі інші файлові операції. За їх завершенню файл закривається, а власник втрачає сенс.

2)файловий покажчик. Число, яке є зміщенням відносно нульового байта у файлі. Зазвичай за цією адресою здійснюється читання / запис, у випадку, якщо виклик операції читання / запису не передбачає зазначення адреси. При виконанні операцій читання / запису файловий вказівник зміщується на число прочитаних (записаних) байт. Послідовний виклик операцій читання таким чином дозволяє прочитати весь файл не піклуючись про його розмір.

3)файловий буфер. Операційна система (і / або бібліотека мови програмування) здійснює кешування файлових операцій в спеціальному буфері (ділянці пам'яті). При закритті файлу буфер скидається.

4)режим доступу. В залежності від потреб програми, файл може бути відкритий на читання та / або запис. Крім того, деякі операційні системи (та / або бібліотеки) передбачають режим роботи з текстовими файлами. Режим зазвичай вказується при відкритті файлу.

5)режим загального доступу. У разі многозадачной операційної системи можлива ситуація, коли кілька програм одночасно хочуть відкрити файл на запис та / або читання. Для регулювання цього існують режими загального доступу, що вказують на можливість здійснення спільного доступу до файлу (наприклад, файл в який проводиться запис може бути відкритий для читання іншими програмами - це стандартний режим роботи log-файлів).

Операції

Відкриття файлу (звичайно в якості параметрів передається ім'я файлу, режим доступу та режим спільного доступу, а як значення виступає файловий власник або дескриптор), крім того зазвичай є можливість у разі відкриття на запис вказати на те, чи повинен розмір файлу змінюватися на нульовій .

Закриття файлу. Як аргумент виступає значення, отримане при відкритті файлу. При закритті всі файлові буфери скидаються.

Запис - в файл поміщаються дані.

Читання - дані з файлу поміщаються в область пам'яті.

Переміщення покажчика - покажчик переміщається на вказане число байт вперед / назад або переміщається за вказаною зміщення відносно початку / кінця. Не всі файли дозволяють виконання цієї операції (наприклад, файл на стрічковому накопичувачі може не «вміти» перемотувати назад).

Скидання буферів - вміст файлових буферів з незаписана в файл інформацією записується. Використовується зазвичай для вказівки на завершення запису логічного блоку (для збереження даних у файлі на випадок збою).

Отримання поточного значення файлового покажчика.

[Правити] Операції, не пов'язані з відкриттям файлу

Операції, які не потребують відкриття файлу оперують з його «зовнішніми» ознаками - розміром, ім'ям, положенням в дереві каталогів. При таких операціях неможливо отримати доступ до вмісту файлу, файл є мінімальною одиницею поділу інформації.

В залежності від файлової системи, носія інформації, операційною системою частина операцій може бути недоступна.

Список операцій з файлами:

Відкриття для зміни файлу

Видалення файлу

Перейменування файлу

Копіювання файлу

Перенесення файлу на іншу файлову систему / носій інформації

Створення сімлінка або хардлінка

Отримання або зміна атрибутів файлу

(ДРУГИЙ ВАРІАНТ ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ)

Отже, щоб увійти в який-небудь каталог, потрібно двічі клацнути на значку. Робота з файлами аналогічна. Взагалі багато дій виконують ся так само, як і в Провіднику Windows.

Деякі операції з файлами та каталогами можна здійснити за допомогою контекстного меню.

Відкрити (Open) - відкрити файл або папку.

Провідник (Explore) - відкрити Провідник Windows і вже з його допомогою здійснювати операції над файлами та папками (рис. 9.2).

Тим самим можна спростити виконання операцій копіювати, видалити; проводити дії над файлами, папками на сервері швидше і зручніше. Зліва тепер знаходяться посилання на папки на FTP-сервері, а також можна подивитися вміст папки Мій комп'ютер.

Копіювати в папку (Copy to Folder) - скопіювати файл в папку. При виборі цієї команди з'явиться спеціальне вікно, в якому можна з легкістю вибрати папку для копіювання. Вирізати (Cut). Копіювати (Сміттю).

Видалити (Delete) - видалити файл або папку. Правда для цього потрібно мати необхідні права доступу. При анонімному з'єднанні в 99% випадків зробити це не можна.

Перейменувати (Rename) - перейменувати файл або папку. Також, якщо немає прав доступу, зробити це не представляється можливим.

Властивості (Properties) - властивості. Викликається вікно (рис. 9.3), в якому можна подивитися на властивості файла, каталогу, а також права доступу, змінити їх.

Вгорі дається ім'я файлу, яке ви можете змінити. Далі інформація про розмір, дату зміни архіву. В поле Permissions ви можете подивитися інформацію про те, що дозволено робити з файлом і кому:

Власник (Owner) - власне власник файлу. І робити з ним він може що хоче: прочитувати, видаляти, перезаписувати і т. д.

Група (Group) - спеціальна група користувачів, яка наділяється певними повноваженнями. Наприклад, завантажувати файли на сервер.

Всі користувачі (All Users) - всі користувачі, які не входять у дві попередні групи. Найчастіше вони можуть тільки завантажувати файли з сервера на локальний комп'ютер.

45)

Розширення імені файлу - суфікс, відокремлений від імені файлу крапкою; за ним визначається тип файлу.

Саме за розширенням операційна система визначає тип файлу. Якщо змінити тільки розширення імені файлу, не змінюючи його вміст, він відображатиметься іншим значком і розпізнаватиметься операційною системою як файл іншого типу.

Багатьом типам файлів відповідають розширення з трьох символів. Традиція надавати типам файлів короткі розширення походить з операційної системи MS-DOS, де довжину розширення було обмежено саме трьома символами.

У системі Windows такого обмеження не існує, тому часто файли мають довші розширення, а в окремих випадках (щоправда, доволі рідкісних) розширення може не бути взагалі.

Файли програм мають розширення ехе, інколи — com. Так, файл програми Провідник називається explorer.exe, файл текстового редактора Блокнот — notepad.exe, браузера Internet Explorer — iexplore.exe.

До виконуваних належать також файли з розширенням bat, що містять певну послідовність команд ОС.

Файлу документа відповідне розширення автоматично надає програма, у якій його було створено.

46)

Правила іменування файлів, спосіб доступу до даних, що зберігаються у файлі, і структура цих даних залежать від конкретної системи управління і можливо від типу файлу.

Остановимся коротко на засобах іменування файлів. Усі сучасні файлові системи підтримують багаторівневе називати файлів з допомогою підтримки у зовнішній пам'яті додаткових файлів зі спеціальним структурою - каталогів. Кожен каталог містить імена каталогів і/або файлів, які у даному каталозі. Отже, повне ім'я файла складається з списку імен каталогів плюс ім'я файла в каталозі, безпосередньо що містить даний файл. Різниця між способами іменування файлів у різних файлових системах у тому, з чого починається ця ланцюжок імен.

В такому випадку є крайні варіанти. Багато системах управління файлами потрібно, щоб кожен архів файлів (повне дерево довідників) повністю розташовувався однією дисковом пакеті (чи логічному диску, розділі фізичного дискового пакета, представляемом з допомогою коштів операційній системи як диск). І тут повне ім'я файла починається з імені дискового устрою, у якому встановлено відповідний диск. Такий спосіб іменування використовують у файлових системах фірми DEC, дуже близько до цьому перебувають і файлові системи персональних комп'ютерів. Можна назвати цю організацію підтримкою ізольованих файлових систем.

Другой крайній варіант реалізували в файлових системах ОС Multics. Цю систему заслуговує на окремий великого розмови, у ній реалізували низку оригінальних ідей, але впевнено ми зупинимося лише з особливостях організації архіву файлів. У файловій системі Miltics користувачі представляли всю сукупність каталогів і файлів як єдине дерево. Повне ім'я файла починався з імені кореневого каталогу, і користувач зобов'язаний був піклуватися про встановлення на дискове пристрій будь-яких конкретних дисків. Сама система, виконуючи пошук файла з його імені, запитувала установку необхідних дисків. Таку файлову систему може бути повністю централізованої.

Конечно, багато в чому централізовані файлові системи зручніше ізольованих: система управління файлами приймає він більше рутинної роботи. Однак у таких системах виникають суттєві проблеми, якщо хтось потрібно перенести поддерево файловою системи в іншу обчислювальну установку. Компромісне рішення застосоване на файлових системах ОС UNIX. На базовому рівні у цих файлових системах підтримуються ізольовані архіви файлів. Одне з цих архівів оголошується кореневої файлової системою. Після системи можна " змонтувати " кореневу файлову систему і кілька ізольованих файлових систем до однієї загальну файлову систему. Технічно це проводиться за допомогою закладу, у кореневої файловій системі спеціальних порожніх каталогів. Спеціальний системний виклик кур'єр ОС UNIX дозволяє залучити до одного з цих порожніх каталогів кореневої каталог зазначеного архіву файлів. Після монтування загальної файловою системи називати файлів виробляється як і, коли б вона з початку була централізованої. Коли ж врахувати, які зазвичай монтування файлової системи виробляється при розкрутці системи, то користувачі ОС UNIX зазвичай і замислюються про вихідному походження загальної файловій системи.

47)

У світі існують тисячі різноманітних комп’ютерних мереж. Найбільш істотними ознаками, що визначають тип мережі, є ступінь територіального розсередження, топологія і застосовані методи комутації.

По ступеню розсередження комп’ютерні мережі поділяються на локальні, регіональні і глобальні.

У локальних мережах інформація передається на невелику відстань. Локальні мережі поєднують комп'ютери, що розташовані недалеко один від одного. Для передачі інформації використовуються високошвидкісний канал передачі даних, швидкість у якому приблизно така сама, як швидкість внутрішньої шини комп'ютера. Найбільш відомими типами локальних мереж є Ethernet і Token Ring.

Регіональні обчислювальні мережі розташовуються в межах визначеного територіального регіону (групи підприємств, міста, області і т.д.). Регіональні обчислювальні мережі мають багато спільного з ЛОМ, але вони по багатьох параметрах більш складні і комплексні. Підтримуючи великі відстані, вони можуть використовуватися для об’єднання декількох ЛОМ в інтегрованому мережеву систему.

Глобальні обчислювальні системи охоплюють територію держави чи декількох держав і видовжуються на сотні і тисячі кілометрів. Глобальні обчислювальні мережі часто з’єднують багато локальних і регіональних мереж. У порівнянні з локальними більшість глобальних мереж відрізняє повільна швидкість передачі і більш низька надійність. Найбільш відомою глобальною мережею є мережа Internet.

48)

Топологія — це стандартний термін, що використається професіоналами при описі основного компонування мережі. Крім терміна «топологія», для опису фізичного компонування вживають також такі:

фізичне розташування;

компонування;

діаграма;

карта.

Під топологією (компонуванням, конфігурацією, структурою) комп’ютерної мережі звичайно розуміється фізичне розташування комп’ютерів мережі один щодо іншого та спосіб їх з’єднання лініями зв’язку. Важливо відзначити, що поняття топології ставиться, насамперед, до локальних мереж, у яких структуру зв’язків можна легко простежити. У глобальних мережах структура зв’язків звичайно схована від користувачів і не надто важлива, тому що кожний сеанс зв’язку може виконуватися по своєму власному шляху.

Топологія комп’ютерної мережi вiдображає структуру зв’язкiв мiж її основними функцiональними елементами. В залежностi вiд компонентiв, що розглядаються, розрiзняють фiзичну i логiчну структури локальних мереж. Фiзична структура визначає топологiю фiзичних з’єднань мiж комп’ютерами. Логiчна структура визначає логiчну органiзацiю взаємодiї комп’ютерiв мiж собою. Доповнюючи одна одну, фiзична та логiчна структури дають найповніше уявлення про комп’ютерну мережу.

Топологія мережі спричиняється її характеристиками. Зокрема, вибір тієї або іншої топології впливає на:

склад необхідного мережного встаткування;

характеристики мережного встаткування;

можливості розширення мережі;

спосіб керування мережею.

Щоб спільно використати ресурси або виконувати інші мережні завдання, комп'ютери повинні бути підключені один до одного. Для цієї мети в більшості випадків використається кабель (рідше — бездротові мережі — інфрачервоне встаткування Input/Output). Однак, просто підключити комп'ютер до кабелю, що з'єднує інші комп'ютери, недостатньо. Різні типи кабелів у сполученні з різними мережними платами, мережними операційними системами й іншими компонентами вимагають і різного взаєморозташування комп'ютерів.

Кожна топологія мережі накладає ряд умов. Наприклад, вона може диктувати не тільки тип кабелю але й спосіб його прокладки.

Всі мережі будуються на основі трьох базових топологій:

шина (bus)

зірка (star)

кільце (ring)

Якщо комп'ютери підключені уздовж одного кабелю, топологія називається шиною. У тому випадку, коли комп'ютери підключені до сегментів кабелю, що виходить із однієї точки, або концентратора, називається зіркою. Якщо кабель, до якого підключені комп'ютери, замкнути у кільце, така топологія зветься кільце.

49)

Безпосереднє спілкування із системою за допомогою командного рядка є

не дуже зручним, тому в більшості випадків користувач працює не з командним

рядком, а з операційною оболонкою.Операційні оболонки призначені для полегшення взаємодії користувача з

операційною системою, а також для розширення функціональності системи.

До найбільш розповсюджених оболонок відносяться Norton Commander

та її клони (DOS Navigator, Volkov.Commander, Far Manager, Total Commander).

Основні дії в Norton-подібних оболонках виконуються за допомогою

функціональних клавіш:

F1 – Виклик довідкової системи

F2 – Виклик меню користувача

F3 – Перегляд файлу

F4 – Редагування файлу

F5 – Копіювання файлу

F6 – Перейменування/перенос файлу

F7 – Створення каталогу

F8 – Вилучення файлу або каталогу

F9 – Виклик меню настроювань оболонки

F10 – Вихід з оболонки

Shift-F4 – Створення файлу

Ctrl-F1 – Включити/виключити ліву панель

Ctrl-F2 – Включити/виключити праву панель

Ctrl-O – Включити/виключити обидві панелі

Ctrl-P – Включити/виключити неактивну панель

Alt-F1 – Вибір диска на лівої панелі

Alt-F2 – Вибір диска на правої панелі

50)

Система X Window версії 11 (далі X Window або Х11) – це бібліотека графічних програм, що використовується для створення графічного інтерфейсу користувача в операційній системі Linux.

В основу X Window покладена мережна архітектура типу “клієнт-сервер”, проте її реалізація відрізняється від загальноприйнятих уявлень. В функції Х-клієнта, який може знаходитись на будь-якій машині комп’ютерної мережі, входить обробка даних, тобто виконання будь-якої конкретної задачі. Х-сервер приймає запити від користувача, відсилає їх Х-клієнту, а потім відображає на дисплей користувача отримані відповіді від Х-клієнта. Саме тому Х-сервер повинен працювати на локальному комп’ютері, відображаючи інформацію користувачеві, в той час як Х-клієнт може знаходитись на будь-якій машині, підключеній до мережі. До одного Х-клієнта можуть надходити запити від різних користувачів, тобто Х-клієнт стає спільно використовуваним ресурсом. Така клієнт-серверна архітектура дозволяє взаємодіяти програмам, які працюють під керуванням різних операційних систем і на різних апаратних платформах.

X Window орієнтована не тільки на мережі, в багатьох випадках Х-сервер і Х-клієнт знаходяться на одному комп’ютері. Наприклад, якщо запустити на виконання програму xcalc, тоді головна програма системи X Window, що знаходиться в каталозі /usr/X11R6/bin/X, виконує роль Х-сервера, а програма xcalc – роль Х-клієнта. Є велика кількість різноманітних Х-клієнтів, найважливішими з яких є такі:

- менеджери дисплея;

- менеджери вікон;

- робочі столи;

- стандартні програми (калькулятор, годинник і т.д.)

В Linux, як і в Unix, на одному комп’ютері є 7 умовних консолей (консоль – це сукупність “клавіатура + дисплей”). Після завантаження Linux користувач попадає в одну з консолей, а потім він може перемикатися між різними консолями і працювати в будь-якій з них. В перших шести консолях реалізований текстовий режим роботи, а в сьомій консолі працює Х-сервер. Для переходів із текстової консолі в будь-яку іншу консоль необхідно натиснути комбінацію клавіш <Alt> + <Fz> (де z=1,2,…,7), а для переходу з графічної консолі потрібно натиснути комбінацію клавіш <Ctrl> + <Alt> + <Fz>, де z=1,2,…,6.

Менеджери вікон

Менеджер вікон (інша назва – диспетчер вікон, адміністратор вікон) – це Х-клієнт, який дає можливість керувати вікнами прикладних і системних програм: змінювати їх розміри, переміщати по екрану, згортати вікна в піктограму і виконувати багато інших функцій. На основі менеджерів вікон реалізовані найбільш складні програмні продукти графічного інтерфейсу Linux – робочі столи GNOME та KDE. Проте, менеджери вікон можуть працювати і самостійно, забезпечуючи мінімальний набір послуг з керування вікнами.