1. Мета, особливості і структура курсу методики мови

Мета курсу методики викладання української мови у початкових класах — озброїти майбутнього вчителя не тільки теорією цієї на­уки, а й найефективнішими формами організації навчаль­ного процесу, найдоцільнішими методами і прийомами на­вчання молодших школярів на сучасному етапі розвитку школи;

Особливість цього курсу полягає в тому, що його пред­метом є методика початкового навчання. предмет «українська мова» у 1—4 класах є почат­ковою ланкою у вивченні рідної мови. Його роль полягає у розв'язанні тих завдань, які перед ним стоять. Програма визначає їх так: сформувати у молодших школярів уміння осмислено читати, говорити й писати, збагачувати мовлення учнів, дати початкові відомості з мови і літератури, розви­вати увагу й інтерес до мовлення читання книжок, розширювати уявлення дітей про навколишню дійс­ність, сприяти їхньому загальному розвитку і вихованню.

Ці завдання виконуються протягом чотирьох років.Здійснюються вони з ураху­ванням вікових особливостей дітей, їхнього життєвого дос­віду, набутих умінь і навичок. У процесі їх втілення фор­муються і розвиваються всі види мовленнєвої діяльності школярів: слухання, говоріння, читання, письмо, від ус­пішного освоєння яких залежить усе подальше навчання дітей у школі. Від педагога вимагається досягти на кінець чотирирічного вивчення цього предмета відносно однакового і стабільного рівня сформованості всіх видів мовленнєвої діяльності учнів.

Реалізацію завдань регламентує програма з українсь­кої мови, яка містить три розділи: перший — навчання грамоти, у процесі освоєння якої першокласники працюють над розвитком мовлення, набувають умінь читати і писати, навичок роботи з дитячою книжкою; другий — читання і розвиток мовлення: для учнів початкових класів читання, як зазначено в програмі, є основним предметом і ефективним засобом навчання, виховання і розвитку; т р е т і й — мо­ва, мовлення, правопис і розвиток мовлення, відповідно до змісту якого учні одержують елементарні відомості з мови на різних рівнях — фонетико-графічному, граматичному, орфоепічному, орфографічному, на рівні тексту, на яких ґрунтується й удосконалюється розвиток учнівського мов­лення.

Перший розділ програми припадає на перший рік на­вчання — першокласники оволодівають грамотою. Другий і третій розділи наскрізні — діти працюють над читанкою і підручниками з української мови до завершення почат­кової школи.

Специфіка будови програми для 1—4 класів у тому, що в її основі лежить принцип концентризму — педагогіч­ний принцип шкільного навчання, за яким передбачається повертатися до раніше вивченого матеріалу для збагачення його новими науковими даними. Освоєння програми пев­ного концентру дає учням молодших класів необхідний мінімум знань, умінь і навичок, що відповідають їхнім, віковим особливостям, рівню підготовки і життєвому до­свіду, а значить, забезпечують їм порозуміння в колективі одноліток.

Провідним завданням цієї навчальної дис­ципліни є удосконалення усного і писемного мовлення. Обов'я­зок учителя — будувати роботу так, щоб кожен урок, будь-яка тема становили грунт для розвитку мовленнєвої діяльності учнів, для здобуття навичок культури мовлення. Виро­бити у дітей таке мовлення — мета розвитку мовлення, за­проваджуваного в початкових класах.

Перед тими, хто вивчає курс методики рідної мови, сто­ять завдання: 1) усвідомити вимоги шкільної програми; 2) зрозуміти структуру шкільних підручників; 3) засвоїти теоретичні основи методики в обсязі, викладеному в цьому посібнику; 4) ознайомитись з практикою роботи вчителів початкових класів, звернувши увагу на позитивний досвід учителів країни і республіки; 5) навчитись визначати конк­ретні методи, прийоми і навчальний матеріал з кожного розділу шкільного курсу мови.

Методологічні основи методики викладання рідної мови

Кожна наука, в тому числі й методика мови, керується філософським підходом до пізнання предмета дослідження. Такий підхід становить методологію науки, тобто філо­софську базу вивчення предмета науки. Методологічною основою процесу оволодіння мовою є; діалектико-матеріалістичне розуміння суб'єктно-об'єктних відношень, учен­ня про пізнаваність світу.

Спираючись на діалектичне тлумачення суб'єктно-об'­єктних відношень, методика мови рекомендує будувати весь навчальний процес на усвідомленій взаємодії об'єкта навчання — учня і суб'єкта навчання — вчителя. Вона націлює діяльність педагога на практичне здійснення тако­го взаємозв'язку — на сумісну дію вчителя й учня.

Будуючи свій науково-методичний апарат, методика мови враховує діалектико-матеріалістичне вчення про дві сторони пізнання — чуттєву і логічну.

Здобуті знання у вигляді формулювань і правил учні застосовують у практиці безпосереднього спілкування, яке кожного разу здійснюється на більш високому рівні, ніж до того, як вони почали освоювати пра­вила. І це зрозуміло, адже, вивчаючи відповідні правила, школярі починають контролювати своє мовлення, прагну­чи узгоджувати його з вимогами нормативної вимови, а також творення форм слів і синтаксичних конструкцій. Усвідомлення учнями правил будови мовних одиниць уможливлює користування мовою у різних сферах людсь­кої діяльності.

Мова служить засобом повідомлення (діти розповіда­ють про похід у поле, ліс, до лісопарку, музею), засобом навчання (вчитель пояснює правила написання слів, схе­му будови слова тощо). Читаючи художні твори, учні пе­реконуються в тому, що мова застосовується для худож­нього відтворення (словесного змалювання) дійсності. Учень, таким чином, іде від елементарної ситуативної практики використання мови до цілеспрямованого засто­сування її у різних умовах спілкування. Він починає сві­домо сприймати мову як засіб порозуміння, форму вира­ження думок, знаряддя впливу на інших, як елемент від­творення людських почуттів. У досягненні цього — одне із суттєвих завдань школи, зокрема уроків рідної мови.