МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

З ДИСЦИПЛІНИ «ЦИВІЛЬНЕ ТА СІМЕЙНЕ ПРАВО»

для студентів 2 курсу д.ф.н.

НМК розроблений

Гавловська Аліна Олександрівна, викладач кафедри галузевого права

Пояснювальна записка

Навчально-методичний комплекс з дисципліни «Цивільне та сімейне право» для студентів IІ курсу д.ф.н. містить:

Теми та плани семінарських занять.

Завдання для самостійної роботи з кожної теми курсу.

Завдання для самостійної роботи для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі

Методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять

Нормативно-правові акти та рекомендована література

Теми для самостійного вивчення

Завдання до індивідуального заняття

Змістовний модуль 1. Загальні положення цивільного права

Семінарське заняття №1. Цивільне право: галузь законодавства України, навчальна дисципліна, наука. Цивільно-правові відносини

План семінарського заняття

1. Поняття цивільного права як приватного права та як галузі права.

2. Предмет і метод цивільного права.

3. Функції цивільного права.

4. Основні принципи цивільного права та їх загальна характеристика.

5. Джерела цивільного права та їх види.

6. Система цивільного права.

7. Дія цивільного законодавства у часі, просторі та за колом осіб.

8. Поняття цивільних правовідносин, їх зміст

9. Елементи цивільних правовідносин.

10. Класифікація цивільних правовідносин

11. Поняття, значення юридичних фактів в цивільному праві.

12. Класифікація юридичних фактів.

Повинні знати такі терміни:

Цивільне права, принципи цивільного права, ознаки цивільно-правового методу, предмет цивільного права, функції цивільного права, особисті немайнові права (особисті права, не пов'язані з майновими, особисті права, пов'язані з майновими), майнові права, цивільне законодавство, співвідношення між актами цивільного законодавства і договорами, які укладаються суб’єктами між собою, галузеве право, комплексне право, дія, цивільного права в просторі, часі та за колом осіб, кодифікація та інкорпорація цивільного законодавства.; цивільно-правові відносини, особливості цивільно-правових відносин, склад цивільно-правових відносин, суб’єкти та об’єкти цивільно-правових відносин, зміст цивільно-правових відносин, суб’єктивне цивільне право, класифікація цивільно-правових відносин, комплекс юридичних фактів, юридичні дії, юридичні події, юридичні акти, угоди, комплекс юридичних фактів, група юридичних актів, юридичний (фактичний) склад юридичних фактів, юридичні стани, акти громадського стану.

Самостійна робота (викласти письмово):

1. Виберіть з наведених юридичних фактів ті, на які розповсюджуються норми цивільного законодавства: укладення договору підряду між фізичною та юридичною особами; отримання страхової суми у разі настання страхового випадку; прийняття спадщини; укладення трудового договору між роботодавцем та робітником; надання довіреності на представництво особи в суді; відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органами суду; отримання авторською гонорару; обрання народних депутатів сільської ради; сплата штрафу за порушення правил дорожнього руху; несплата податків фізичними та юридичними особами.

2. Підготуйте на семінарське заняття таблицю джерел цивільного права з урахуванням юридичної сили кожного джерела, а також зазначте його вплив на цивільні правовідносини.

3. Наведіть приклади життєвих ситуацій виникнення, припинення, доповнення або зміни цивільних правовідносин на підставі кожного виду юридичних фактів.

4. Складіть схему співвідношення галузевого та комплексного законодавства (з використанням дошки).

5. Наведіть приклади застосування аналогії права та аналогії законодавства при регулювання цивільних правовідносин.

6. Наведіть приклади норм цивільного законодавства в яких закріплені цивільних принципи .

Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:

1. Наведіть приклади складного юридичного факту.

2. Наведіть приклади суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку.

3. Наведіть приклади абсолютних та відносних цивільних правовідносин; речових та зобов'язальних цивільних правовідносин.Наведіть приклади норм цивільного законодавства в яких закріплені функції цивільного права.

4. Зазначте обмеження щодо дії цивільного законодавства за простором, часом та колом осіб.

5. Проведіть розмежування між предметом регулювання майнових відносин цивільним законодавством та господарським законодавством.

6. Наведіть приклади цивільно-правових інститутів та підгалузей цивільного права.

7. На прикладі будь-якого закону, який регулює особисті немайнові чи майнові відносини покажіть дію його у часі, у просторі та за колом осіб.

8. Наведіть приклади застосування аналогії права та аналогії закону в цивільному праві.

Питання до самоконтролю:

1. Дайте визначення цивільно-правових відносин.

2. Які є особливості цивільно-правових відносин?

3. Вкажіть ознаки цивільно-правових відносин.

4. Хто може бути суб’єктами цивільно-правових відносин?

5. Перерахуйте категорії об’єктів цивільно-правових відносин.

6. У чому полягає зміст цивільно-правових відносин?

7. Приведіть класифікацію цивільно-правових відносин?

8. Що є підставою виникнення цивільно-правових відносин?

9. Вкажіть перелік юридичних фактів зазначених в Цивільному кодексі України.

10. Дайте визначення юридичних фактів.

11. «Комплекс юридичних фактів» - юридичне значення.

12. Дайте визначення терміну: «група юридичних актів».

13. Дайте визначення терміну: «юридичний (фактичний) склад юридичних фактів».

14. Дайте визначення терміну: «юридичні стани».

15. Дайте визначення терміну: «акти громадського стану».

16. Приведіть класифікацію юридичних фактів.

17. Визначення та юридичне значення «юридичних актів».

18. Визначення та юридичне значення «юридичних дій».

19. Визначення та юридичне значення «юридичних подій».

20. Чим відрізняються цивільні правовідносини від конституційних, фінансових, адміністративних та інших правовідносин?

21. Поясність терміни "правовстановлюючий юридичний факт", "правозмінюючий юридичний факт", "правоприпиняючий юридичний факт"

22. Поясніть термін "складний юридичний факт".

23. Чим відрізняється фактичний зміст цивільних правовідносин від юридичного змісту цивільних правовідносин?

24. Надайте характерні риси приватного права. Відмежуйте публічне право від приватного.

25. Що розуміють під терміном «цивільне право»? Висвітліть його багатоаспектність поняття цивільне право.

26. Що є предметом цивільного права?

27. Дайте визначення особистим немайновим правам та зазначте їх види.

28. Специфіка майнових відносин у цивільному праві.

29. Вкажіть ознаки цивільно-правового методу.

30. Перерахуйте загальні принципи цивільного права.

31. Що розуміють під терміном «функції цивільного права»?

32. Перерахуйте функції цивільного права та зазначте їх особливості.

33. Визначте співвідношення цивільного права та цивільного законодавства.

34. Що таке цивільне законодавство?

35. Яку систему має цивільне право?

36. Перерахуйте джерела цивільного права.

37. Вкажіть специфіку дії цивільного законодавства.

38. Що розуміють під поняттями «аналогія закону» та «аналогія права»?

39. Що таке «прогалина у праві»?

40. В яких випадках має місце «аналогія закону»?

41. В чому полягає значення роз’яснень Верховного Господарського Суду України і чи є ці роз’яснення джерелами цивільного права?

42. Зазначте роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства

Теми рефератів

1. Новації в цивільному законодавстві України.

2. Принципи цивільного права та їх загальна характеристика.

3. Форми систематизації цивільного законодавства України.

4. Правомірні дії як юридичні факти: загальна характеристика.

5. Абсолютні та відносні цивільні правовідносини.

6. Зміст цивільних правовідносин, його складові елементи.

7. Міжнародні цивільно-правові відносини.

8. Цивільно-правові відносини з іноземним елементом.

9. Цивільно-правові відносини у сфері сімейних відносин.

10. Юридичні факти в цивільному законодавстві

11. Юридичні факти, які можуть бути встановлені судом.

12. Юридичні факти в галузі конституційних прав і свобод людини.

13. Групи юридичних фактів в римському приватному праві

Методичні вказівки

Цивільне право посідає особливе місце в системі національного права. Слід зазначити, що право взагалі відрізняється багаторівневою, ієрархічною структурою. Галузі права найбільш вагомі, центральні ланки структури права. Вони охоплюють основні види суспільних відносин, що характеризуються якісними особливостями, які по своєму економічному і соціально-політичному змісту потребують відокремленого юридично своєрідного регулювання. Найбільш загальний поділ права - це поділ будь-якої національної правової системи на публічне право і приватне право.

Публічне право розповсюджується на сфери загальних, державних інтересів (інститути державної служби, кримінального права, організації суду, державного апарату, податків, таможні, санітарного контролю і т.д.) До нього відносяться такі галузі як конституційне право, адміністративне право, кримінальне правота ін. Тут юридичний пріоритет має воля органів державної влади, регулювання є централізованим і будується на засадах субординації.

Приватне право — це сфера приватних, індивідуальних та групових інтересів (інститути власності, договорів, інших актів приватних осіб, передача майна, спадкування і т.д.). Тут вже юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, регулювання носить децентралізований характер, будується на засадах координації, тобто по принципу юридичної рівності, непідлеглості, ав-юномії¹. Саме до приватного права і відноситься цивільне право.

Для з'ясування питання про визначення цивільного права як галузі права необхідно визначити такі категорії як суб'єкти, предмет, метод, функції та принципи цивільного права. До суб'єктів цивільного права відносять фізичних осіб, юридичних осіб, державу Україна, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інших суб'єктів публічного права.

Цивільне право як самостійна галузь права має свій предмет і метод правового регулювання. Цивільний кодекс України (далі ЦК України) до предмету цивільного права відносить особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (ст.1). Водночас слід мати на увазі, що майнові відносини суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України (ч. 2 ст. 4).

Метод цивільного права - сукупність прийомів та засобів впливу на особисті немайнові та майнові відносини. Він характеризується диспозитивністю норм, юридичною рівністю сторін, застосуванням цивільно-правових санкцій, судовим захистом у разі порушення суб'єктивних прав учасників цивільних правовідносин та іншими ознаками.

У юридичній літературі функціями цивільного права визнають напрями впливу на особисті немайнові та майнові відносини, а також на поведінку учасників цих відносин, направлені на забезпечення та реалізацію завдань та цілей галузі. До них відносять регулятивну, охоронну, компенсаційну, превентивну та інші функції.

Принципи цивільного права — це основоположні ідеї, що встановлені в законі, або випливають з нього, відповідно до яких здійснюється регулювання особистих немайнових і майнових відносин. Загальни­ми засадами цивільного законодавства є неприпустимість свавільного втручання у сферу особистою життя людини, неприпустимість позбавлення права власності, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та ро­зумність (ст. З ЦК України).

Таким чином, цивільне право визначається як сукупність цивільно-правових норм, що регулюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності сторін особисті немайнові та майнові відносини за участю фізичних осіб, юридичних осіб, держави, територіальних громад та інших суб'єктів публічного права, які вступають в цивільні правовідносини для задоволення своїх потреб та інтересів і несуть відповідальність за протиправну поведінку перед потерпілим.

Необхідно звернути увагу на співвідношення цивільного права та цивільного законодавства. Як було з'ясовано - цивільне право ~ це сукупність цивільно-правових норм, а цивільне законодавство — це форма вираження цивільного права як галузі права.

Теорія права до джерел права відносить правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт та нормативно-правовий договір.

По-перше, зауважимо, що за цією конструкцією, нормативно-правовий акт є одним із видів джерел цивільного права України. Відносно цього виду джерел Цивільний кодекс України застосовує термін "цивільне законодавство" (ст. 4). Якщо говорити про структуру цивільного законодавства України, необхідно визначати нормативно-правові акти в залежності від їх юридичної сили. Так, найважливішим нормативно-правовим актом є Основний Закон - Конституція України, який має найвищу юридичну силу. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. На основі Конституції України та Цивільного кодексу України приймаються інші нормативно-правові акти, зокрема закони України ("Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", "Про товарну біржу", "Про оренду державного та комунального майна", "Про іпотеку" та ін.), акти Президента України (Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності", "Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні" та ін.), акти Кабінету Міністрів України (постанови Кабінету Міністрів України "Про Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності", "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України", "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" та ін.), акти інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим (наказ Міністерства економіки України "Про утворення управління забезпечення процедур банкрутства та територіальних відділів з питань банкрутства", "Правила організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками і! національній валюті", затверджених постановою Національного банку України та ін.).

Не можна залишити поза увагою міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, оскільки вони є частиною національного цивільного законодавства України (Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах та ін.).

Слід пам'ятати, що на території України діють нормативно-правові акти СРСР та Української РСР, які не були скасовані або не припинили свою дію внаслідок прийняття нормативно-правових актів України, які регулюють аналогічні відносини і не суперечать Конституції України та законам України.

По-друге, наступним джерелом цивільного права є рішення Конституційного Суду України, які обов'язкові для виконання на території України, є остаточними і оскарженню не підлягають.

По-третє, до джерел цивільного права відносять акти органів місцевого самоврядування (рішення відповідної місцевої ради про випуск облігацій місцевих позик тощо).

По-четверте, джерелом цивільного права є примірці статути кооперативних і громадських організацій, затверджені державними органами (Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затв. постановою Ради Міністрів УРСР).

По-п'яте, одним із джерел цивільного права є звичаї ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (ст. 7 ЦК України). В Україні, наприклад, застосовується звичай, по якому порушення форми зовнішньоекономічного правочину оцінюється по закону місця розгляду справи. Також як звичай ділового обороту застосовується загально прийнята процедура ведення комерційних переговорів з приводу можливого укладення господарських договорів тощо.

По-шосте, до джерел цивільного права належать локальні (корпоративні) нормативні акти, прийняті органами управління юридичних осіб, які регулюють їх діяльність. Наприклад, статут товариства з обмеженою відповідальністю "Колос". Необхідно звернути увагу на те, що не слід плутати нормативний акт та індивідуальний акт, який є правозастосовчим актом. Наприклад, договір між конкретними фізичною особою та юридичною особою про надання послуг.

Велике значення має судова практика, яка узагальнюється у Постановах Пленуму Верховного Суду України і може враховуватися судами при розгляді різних категорій цивільних справ (Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами України справ про спадкування", "Про судову практику про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" та ін.).

Слід розрізняти терміни "аналогія закону" та "аналогія права". Якщо цивільні правовідносини не врегульовані Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права) (ст. 8 ЦК України).

Цивільне право як самостійна галузь права має свою систему, що складається з елементів, що взаємопов'язані між собою і розташовані в певній логічній послідовності. До елементів системи цивільного права відносять цивільно-правові норми, цивільно-правові інститути, субінститути та підгалузі цивільного права. Наприклад, до цивільно-правових норм можна віднести будь-які положення актів цивільного законодавства. До цивільно-правових інститутів відносять інститут опіки та піклування (глава 6 ЦК України), інститут позовної давності (глава 19 ЦК України), інститут підряду (глава 61 ЦК України), інститут найму (оренди) (глави 58, 59 ЦК України) та ін. Субінститутами підряду є побутовий підряд, будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи; субінститутами купівлі-продажу є договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними га іншими ресурсами через приєднану мережу; субінститутами найму (Оренди) є прокат, найм (оренда) земельної ділянки, договір лізингу, найм (оренда) житла тощо. В юридичній літературі підгалузями цивільного права визначають право власності та інші речові права, зобов'язальне право, спадкове право.

Зауважимо, що сучасне цивільне право прийнято поділяти на Загальну та Особливу частини, хоча цей поділ є умовним, оскільки в Цивільному кодексі України цей поділ законодавцем не визначений. І Іри вивченні теми необхідно звернути увагу на структуру Цивільного кодексу України. Законодавець виділив 6 книг: книга 1 "Загальні положення "; книга 2 "Особисті немайнові права фізичної особи"; книга 3 "Право власності та інші речові права"; книга 4 "Право інтелектуальної власності": книга 5 "Зобов'язальне право" та книга 6 "Спадкове право".

Щодо дії цивільного законодавства у часі важливо встановити момент набрання чинності норм, наприклад, законодавець встановив, що новий Цивільний кодекс України набере чинності 1 січня 2004 р. Також необхідно встановити момент, коли нормативно-правовий акт припиняє свою дію. Так, Цивільний кодекс УРСР припинить свою дію після набрання чинності Цивільного кодексу України.

При вивченні цього питання слід мати на увазі, що нормативно-правові акти не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ч. І ст. 58 Конституції України). Проте, при застосуванні положень цієї норми до цивільних правовідносин, необхідно керуватися рішенням Конституційного Суду України, в якому визначено, що положення цієї норми треба розуміти як таке, що стосується людини і громадянина (фізичної особи). Рішення щодо цього питання прийнято Конституційним Судом України у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 р.

Щодо дії цивільного законодавства у просторі та за колом осіб, дія нормативно-правових актів поширюється на всю територію України та на всіх осіб, які перебувають на її території, окрім випадків, коли інше передбачено законами України (наприклад, Закони України "Про власність", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про об'єднання громадян" та ін.). Нормативно-правовий акт також може поширюватися лише на певну категорію осіб, якщо це прямо вказано або випливає із його змісту (наприклад, Закон України "Про захист прав споживачів", постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" тощо).

Суспільні відносини, які врегульовуються нормами цивільного законодавства, називають цивільними правовідносинами. Слід мати па увазі, що цивільні правовідносини є різновидом правовідносин, тому їм притаманні ознаки як правових відносин, так і галузевих, зокрема галузі цивільного права.

Цивільні правовідносини, врегульовані нормами цивільного законодавства — це особисті немайнові та майнові відносини, що виникають між самостійними і юридично рівними суб'єктами, наділеними суб'єктивними правами та обов'язками.

В теорії права до елементів правовідносин належать суб'єкти, об'єкти та зміст. Ці ж елементи є складовими цивільних правовідносин. Суб'єктами цивільних правовідносин виступають фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст. 2 ЦК України). Об'єктами цивільних правовідносин є речі, у тому числі гроші та пінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також матеріальні і нематеріальні блага (ст. 177 ЦК України).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України). Речі є найпоширенішим об'єктом, з приводу яких суб'єкти цивільного права вступають в цивільні правовідносини. Так, укладаються договори купівлі-продажу, міни, довічного утримання, дарування, позички, позики, предметом яких є речі, майно, гроші, цінні папери тощо.

Необхідно звернути увагу на те, що Цивільний кодекс України визначив тварин особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 180 ЦК України).

До нематеріальних благ законодавець відносить результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності, інформацію, особисті немайнові блага (ст.ст. 199-201 ЦК України).

Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі (ст. 200 ЦК України).

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої. наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 ЦК України).

В юридичній літературі розрізняють фактичний та юридичний зміст цивільних правовідносин.

Під фактичним змістом розуміють вольові дії суб'єктів цивільних правовідносин.

Юридичний зміст складається із суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку.

Суб'єктивне право — це можливість суб'єкта цивільного права використовувати права, які гарантуються та забезпечуються державою. Суб'єктивне право, що гарантоване державою, може бути використано носієм цього права за його власним бажанням, а також, у разі порушення суб'єктивного права, носій має право звертатися до компетентних державних органів для застосування засобів примусу до осіб, які порушують це право. Наприклад, спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її. Або право носія суб'єктивного права здійснювати володіння, користування, розпорядження своїм майном. У разі порушення цього права він має право звертатися до компетентних органів для застосуван­ня засобів примусу до зобов'язаних осіб.

Суб'єктивний обов'язок — це необхідність належної поведінки зобов'язаної особи перед уповноваженою особою. Наприклад, за договором поставки постачальник зобов'язаний передати у встановлений строк (термін) товар у власність покупця; за договором страхування страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику у строк, встановлений договором; при завданні шкоди при недоговірних зобов'язаннях особа, яка завдала шкоди потерпілій особі, зобов'язана відшкодувати її у встановленому законом порядку.

Класифікацію цивільних правовідносин проводять за різними підставами.

Залежно від підстав виникнення цивільні правовідносини поділяють на регулятивні та охоронні. Регулятивні відносини — це відносини, які виникають із позитивних, правомірних дій учасників цивільних правовідносин (договір дарування, договір підряду, договір купівлі-продажу, надання довіреності, складення заповіту тощо). Охоронні відносини — це відносини, які виникають із негативної, протиправної поведінки суб'єктів цивільного права, внаслідок чого правопорушник несе цивільно-правову відповідальність (відшкодування шкоди, завданої протиправними діями правопорушником потерпілому; сплата неустойки у разі неналежного виконання або невиконання зобов'язання тощо).

Залежно від особливостей суб'єктного складу цивільні правовідносини поділяють на абсолютні та відносні.

Особливістю абсолютних відносин є те, що уповноважена особа завжди чітко визначена, а зобов'язаною особою може бути кожний, котрий зобов'язаний утримуватися від дій, які порушують інтереси уповноваженої особи. До абсолютних відносин належать, наприклад, авторські, винахідницькі відносини, відносини власності тощо.

Таким чином, слід мати на увазі, що у абсолютних відносинах одна сторона чітко визначена, а інша не визначена. Конкретизація цієї особи відбувається лише у разі порушення прав носія абсолютного суб'єктивного права.

Відносними відносинами є цивільні правовідносини, в яких чітко визначені дві сторони. На відміну від абсолютних відносин, у відносних відносинах управомоченій особі протистоїть не будь-яка невизначена особа, а конкретна особа. Наприклад, при укладенні договору про надання послуг, повинна бути визначена як конкретна управомочена особа (фізична або юридична особа), так і конкретна зобов'язана особа (фізична або юридична особа), на яку покладається виконання послуги згідно з договором. Невизначеність сторін у договорі (наприклад, особи виконавця) робить неможливим виконання договору в цілому.

Таким чином, слід пам'ятати, що у відносних цивільних правовідносинах сторони завжди чітко визначені (конкретизовані).

Залежно від об'єкта правовідносин цивільні правовідносини поділяють на особисті немайнові та майнові.

Об'єктом особистих немайнових відносин є особисті немайнові блага. При порушенні особистих немайнових прав відшкодовується моральна (немайнова) шкода, визнається особисте немайнове право (право на винахід, право на ім'я) тощо.

Об'єктом майнових відносин є майнові блага. При порушенні майнових прав відшкодовується майнова шкода, повернення майна тощо.

Залежно від характеру вимог, що належать управомоченій особі цивільні правовідносини поділяють на речові та зобов'язальні. У речових відносинах управомочена особа завжди має право, об'єктом якого виступає річ, майно (право власності на річ тощо). У зобов'язальних відносинах об'єктом виступають певні дії боржника (дії підрядника по будуванню будинку, надання консультації юристом тощо).

Класифікація цивільних правовідносин може проводитися і за іншими підставами.

Підставами виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків є певні життєві обставини, з якими закон пов’язує настання правових наслідків. Такі обставини називають юридичними фактами.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків встановлює ст. 11 ЦК України. Так, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Юридичні факти представляють собою різноманітні життєві обставини, і тому їх можна класифікувати за різними критеріями.

' За правовими наслідками, які тягнуть за собою юридичні факти, їх поділяють на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. Правовстановлюючі юридичні факти викликають цивільні правовідносини. Наприклад, укладення договорів, надання довіреності тощо. Правозмінюючі юридичні факти змінюють правовідносини. Наприклад, зміна умов або сторони в договорі, хоча в цілому право-відношення зберігається. Правоприпиняючі юридичні факти обумовлюють припинення правовідносин. Це дії суб'єкта по здійсненню суб'єктивного права або виконанню суб'єктивного обов'язку. Окрім вказаного, правовідносини можуть припинятися внаслідок виконання зобов'язання, смерті фізичної особи (ліквідації юридичної особи), які є сторонами у правовідносинах, загибелі речі, яка була об'єктом правовідношення тощо.

Один і той самий факт може викликати декілька правових наслідків. Зокрема, смерть фізичної особи одночасно може викликати виникнення правовідносин по спадкуванню, зміну правовідносин у договорі найму житла, припинення зобов'язального правовідношення.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на дії та події. Дії — це життєві обставини, наявність яких є наслідком поведінки людини. Поведінка може бути як активна (укладення договорів, прийняття спадщини, повідомлення страховика про настання страхового випадку тощо), так і пасивна (утримання від певних дій, які будуть перешкоджати здійсненню суб'єктивних прав іншими особами (користування майном), не передача речі (майна) боржникові у разі невиконання ним у строк зобов'язання тощо). В свою чергу дії поділяються на правомірні та неправомірні. До правомірних дій відносять договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування тощо. Неправомірними діями визнаються цивільні правопорушення, які суперечать нормам цивільного законодавства або порушують права інших осіб. Події - це обставини, настання яких не залежить від волі людини. Є події, які в повній мірі не залежать від волі людини (стихійні лиха, природна смерть людини тощо), а є такі, настання яких пов'язані з діяльністю людини, але внаслідок їх об'єктивного розвитку не можуть бути зупинені (епідемії, війни тощо).

Слід звернути увагу на те, що не всі дії та події вважаються юридичними фактами, а лише ті, з якими законодавець пов'язує настання, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Наприклад, юридичним фактом буде вважатися подія, — землетрус лише в тому випадку, якщо внаслідок землетрусу було пошкоджено транспортний засіб, який був застрахований. В разі відсутності договору страхування землетрус буде просто подією, яка не буде тягнути за собою юридичних наслідків для власника цього транспортного засобу.

Є випадки, коли для виникнення, зміни чи припинення цивіль­них прав та обов'язків необхідне настання декількох юридичних фактів, в юридичній літературі їх називають юридичний склад або складний юридичний факт. Так, наприклад, для виникнення права на користування житлом в державному житловому фонді, недостатньо лише видачі ордера на житло, необхідно також укласти договір найму житла