3.Землеустрій на землях сільськогосподарського призначення.

Землі сільськогосподарського призначення традиційно виділяють в окрему категорію земель України. Ці землі є основним засобом виробництва і предметом праці у сільському господарстві. Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

Виходячи з цього поняття, можна визначити дві основні правові ознаки зазначених земель – їх надання для потреб сільського господарства і призначення для використання у сфері сільськогосподарського виробництва.

Землям сільськогосподарського призначення не випадково відводиться перше місце серед закріплених в законодавстві дев’яти категорій земельного фонду нашої держави. На відміну від інших категорій земель, які використовуються головним чином як просторово-операційний базис, ці землі є основним засобом виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості. Це головна особливість зазначеної категорії земель, для якої встановлено особливий правовий режим, що характеризується таким використання цих земель, за якого забезпечується підвищення родючості ґрунтів, охорона цих земель, недопущення їх вилучення із сільськогосподарського обігу.

Особливістю земель сільськогосподарського призначення є їх ґрунтова характеристика. Саме ґрунт є визначальною умовою використання землі у сільському господарстві. Підвищення родючості ґрунтів є обов’язком землевласників та землекористувачів, що використовують землю у сільськогосподарських цілях. Ґрунт характеризує якість сільськогосподарських земель.

Відповідно до ч.2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать:

1. сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

2. несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо), які є лише територіальним базисом і необхідні для організації сільськогосподарського виробництва та пов’язаних з ним видів діяльності.

Кожний з цих видів сільськогосподарських земель має своє, властиве йому призначення. Рілля, як правило, використовується для вирощування рослинницької продукції та садівництва. Сіножаті призначаються для сінокосіння та заготівлі кормів. На пасовищах здійснюється випасання худоби, а в окремих випадках і заготівля кормів. Багаторічні насадження - це земельні ділянки, засаджені деревами і чагарниками з метою боротьби з суховіями, снігозатримання тощо. Їх основне призначення - збереження корисних властивостей ріллі, сіножатей і створення сприятливих умов для ведення сільського господарства на землях, які ними охороняються.

До земель сільськогосподарського призначення також належать деградовані землі, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родючості ґрунтів. Такі землі є несільськогосподарськими угіддями.

Однією з основних вимог ЗК України щодо використання земель є вимога цільового використання земельних ділянок. Таке використання обумовлюється видами використання земель сільськогосподарського призначення, які відповідають їх цільовому призначенню, а також визначення осіб, які мають право на отримання таких земель у власність та у користування. Так, громадяни мають право на отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Сільськогосподарські підприємства мають право на отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, за яких земля використовується головним чином, як основний засіб сільськогосподарського виробництва.

Несільськогосподарські підприємства, установи та організації, релігійні організації і об’єднання громадян мають право на отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення підсобного сільського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції, певна частина якої використовується для задоволення внутрішніх сировинних потреб.

За час проведення земельної реформи докорінно змінилися умови і характер діяльності сільськогосподарських підприємств В більшості з них проведена приватизація земель і ліквідована монополія держави на землю. Присадибні землі і прилягаючі до населених пунктів території були передані у відання сільських та селищних рад. На базі ряду сільськогосподарських підприємств організовані селянські (фермерські) господарства. Порушено стабільність і компактність землекористування сільськогосподарських підприємств та їхня інфраструктура.

В результаті приватизації земель і виділення земельних часток сільськогосподарське виробництво здійснюється на землях різної» правового статусу: на землях, які знаходяться у власності сільськогосподарських підприємств; на землях, переданих власниками земельних часток (паїв) в оренду; на землях, орендованих в органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

На селі поступово формується поєднання малого, середнього і великого сільськогосподарського виробництва, їх економічна взаємодія. Відбувається більш тісне об'єднання інтересів особистих господарств і сільськогосподарських підприємств.

Найважливішою передумовою ефективності організації території, створення тим самим умов для стійкого економічного розвитку підприємств і раціонального природокористування, є врахування розмаїття природних і економічних умов території, яка підлягає землеустрою, агроекологічного потенціалу земель і інтенсивності виробництва. Це стратегічне завдання землеустрою є одним з найважливіших напрямів його розвитку на землях сільськогосподарського призначення.

Значне скорочення в останнє десятиліття інвестицій в інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, обсягу застосування добрив і засобів захисту рослин різко підвищило значимість врахування природних факторів виробництва і переходу до агроекологічне обґрунтованого землеустрою. В даний час необхідна така організація території сільськогосподарських підприємств, яка забезпечить досягнення найбіль-шої продуктивної віддачі земель різної природної якості при агроеко¬логічне диференційованому використанні родючості ґрунтів, тому що в умовах переваги екстенсивних процесів і дефіциту матеріально-технічних ресурсів різко зростає значимість більш повного використання природних джерел родючості і продуктивності сільськогосподарських угідь.

Таким чином, новий характер і зміст землеустрою в сільському господарстві обумовлюється наступним:

• територія в межах реорганізованого сільськогосподарського підприємства, або яке змінює свій статус, у зв'язку і появою безлічі земельних власників і сторонніх землекористувачів стає, в першу чергу, об'єктом територіального землеустрою, а потім уже внутрігосподарського;

• центр ваги проектів землеустрою переміщується не тільки на рі¬шення організаційно-територіальних питань, пов'язаних з утвореним но¬вих і впорядкуванням існуючих землекористувань, розмежуванням і перерозподілом земель, але й на правове обґрунтування проекту (встанов¬лення правового режиму й умов використання земель, оформлення прав на землю, створення умов для регулювання земельних відносин і т. і.);

• територіальний і внутрігосподарський землеустрій повинні базуватися на агроекологічній оцінці території, її придатності для ведення сільськогосподарського виробництва, тому що частина земель підлягає вилученню з обороту, консервації і не повинна включатися в перерозподіл через забруднення, зараженість і деградацію земель;

• територія реорганізованого сільськогосподарського підприємства або території, що знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування повинні стати об'єктом як землеустрою, так і земельного кадастру, що дозволяє створити паралельно з землевпорядними діями інформаційну основу для регулювання внутрігосподарських земельних відносин, диференціації плати за землю, її ціни, орендної плати за земельні частки тощо;

• проекти землеустрою за своїм характером повинні стати комплексними тому, що в його процесі зачіпаються питання не тільки організації раціонального використання й охорони земель, але й питання розміщення, організації і технології виробництва.