Взаємозв’зок інфляції та безробіття. Крива Філіпса.
Основними завданнями еконо-»-мічної політики є досягнення низького рівня безробіття та низького рівня інфляції.
В короткостроковому періоді між рівнями інфляції та рівнями оез-робіття існує обернена залежність, яка має назву кривої Філіпса.
Крива Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів:
• очікуваної інфляції;
• циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття від його природного значення;
• шокових змін пропозиції.
Три зазначені фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:
Інфляція=
Очікувана інфляція -/3-Циклгчне
безробіття+Шоки пропозиції, де
— параметр, який показує, наскільки
сильно реаґує інфляція на динаміку
циклічного безробіття; цей коефіцієнт
завжди більший від нуля.
Зазначте, що перед показником циклічного безробіття стоїть знак "мінус": при високому рівні безробіття спостерігається тенденція до зменшення темпів інфляції.
Таким чином, у короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. Треба вибрати між:
1) політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, і
2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.
Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.
Сукупний попит. Структура сукупного попиту. Споживчий попит.
Суку́пний по́пит (англ. aggregate demand, AD) — обсяг виробництва товарів, що споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін.
Сукупний попит подається зсередини країни і з-за кордону: усередині — із боку споживачів (підприємств, домашніх господарств і урядів) і місцевих інвесторів, а з-за кордону — із боку іноземців. Відповідно, складається з закупівель товарів підприємствами (виробниче споживання), людьми (особисте споживання), урядом (державне споживання), внутрішніх капіталовкладень і експорту товарів за рубіж.
Суб’єктами сукупного попиту є домогосподарства, підприємства, уряд та іноземці. У зв’язку із цим сукупний попит можна визначити як суму попиту домашніх господарств на споживчі товари і послуги, підприємств на інвестиції, урядового попиту на державні закупівлі та попиту іноземців, який дорівнює чистому експорту:
YAD = C + I + G + NX.
Сукупний попит є категорією ринку, на якому ціна відіграє головну регулювальну роль — пов’язує між собою сукупний попит і сукупну пропозицію. Інші чинники сукупного попиту враховуються в його функції як зовнішні екзогенні змінні.
Сукупний попит знаходиться в оберненій залежності від ціни. При цьому під ціною розуміється загальний рівень цін в економіці, тобто ціна ВВП.
Структура сукупного попиту складається зі споживчих витрат
населення (С ) , приватних інвестицій в державну економіку ( І ), державних
закупок товарів і послуг (G ), чистого експорту ( NX ).
Споживчий попит(С)-це сума витрат або платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари.Він залежить від:
-доходу домогосподарств від участі у виробництві
-податків та трансфертних платежів
-величини майна (багатства) домогосподарств, тобто реальних грошових залишків,які складаються з готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (наприклад облігації)
-доходу від майна (багатства) домогосподарств (наприклад відсотки,.рента)
-средньої та граничної схильності до споживання
-ступеня диференціації населення за доходами
-чисельності населення