43. Юридичний аналіз складу злочину «Доведення до банкрутства» (ст.219 кку)

Об'єктом є встановлений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частині убезпечення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов'язаних з неплатоспроможністю (стійкою фінансовою неспроможністю) суб'єктів господарської діяльності, яка юридично фіксується під час розгляду справ про банкрутство такого суб'єкта.

Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, які призводять до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, і заподіянні внаслідок цього великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Спільною рисою таких дій є їх спрямованість проти інтересів відповідної юридичної особи і спричинення ними відповідної матеріальної шкоди. Це, зокрема, можуть бути:

а) укладення завідомо невигідних для даної юридичної особи (у т. ч. удаваних) угод;

б) безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів, безпідставна передача третім особам майна чи уступка належного даній юридичній особі права вимоги до інших осіб;

в) прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно відбиваються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства, ведуть до виникнення фінансових втрат та збитків;

г) заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації, внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства, установи чи організації.

Обов'язковою ознакою цього злочину є наявність двох взаємопов'язаних суспільно небезпечних наслідків:

1) стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності;

2) великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Злочин є закінченим з моменту настання сукупності вказаних наслідків.

Суб'єктом злочину можуть бути власник (у т. ч. співвласник) або службова особа юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності, які, виходячи із організаційно-правової форми відповідної юридичної особи, мають повноваження, необхідні для вчинення передбачених ст. 219 дій. Не може бути суб'єктом даного злочину індивідуальний підприємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.

Суб'єктивної сторони доведення до банкрутства є умисним злочином. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є також мотив - корислива чи інша особиста заінтересованість винної особи або її бажання задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб.

Ставлення винного до заподіяної майнової шкоди може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

44. Юридичний аналіз складу злочину «Розголошення комерційної або банківської таємниці» (ст.232 кку)

Об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб'єктами.

Під комерційною таємницею розуміються відомості, пов'язані з виробництвом, технологіями, управлінням, фінансами та іншою діяльністю суб'єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Банківською таємницею є наявна у банку інформація про:

а) клієнта (стан рахунків клієнта), яка стала відомою банку при обслуговуванні клієнта або третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, або яка збирається під час проведення банківського нагляду;

б) банки, яка збирається під час проведення банківського нагляду. Законом встановлено жорсткі вимоги щодо охорони відомостей, які є банківською таємницею, зокрема, визначено вичерпний перелік умов, за яких вони можуть бути розкриті.

З об'єктивної сторони злочин виражається у формі розголошення комерційної або банківської таємниці, тобто доведенні її до відома сторонніх осіб (хоча б однієї особи). Розголошення може бути здійснене будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, через засоби масової інформації тощо). Розголошення інформації, зазначеної у ст. 232, утворює склад даного злочину за умови, якщо воно вчинене без чітко вираженої згоди на це громадянина-підприємця, керівника (іншої уповноваженої особи) чи керівного органу юридичної особи - власника таємниці.

Не визнається розголошенням передача службовою особою органу державної влади (слідчим, прокурором, суддею тощо) іншим особам відомостей чи ознайомлення інших осіб з відомостями, що є комерційною або банківською таємницею, якщо така передача (ознайомлення) є наслідком виконання вимог закону (наприклад, направлення слідчим кримінальної справи, в якій містяться отримані ним відомості, що є комерційною таємницею, прокурору).

Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної або банківської таємниці істотної шкоди.

Суб'єктом злочину може бути особа:

1) якій відповідна таємниця стала відома внаслідок її особливих взаємовідносин з власником таємниці (наприклад, посадова чи службова особа господарського товариства, член спостережної ради, співвласник відповідної юридичної особи тощо);

2) яка є представником контрагента чи партнера відповідного суб'єкта господарської діяльності і отримала інформацію, що є комерційною таємницею, під умовою її нерозголошення;

3) яка є службовою особою органу державної влади (зокрема слідчим, прокурором, суддею) і отримала відповідні відомості на підставі закону під час виконання своїх службових обов'язків.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим чи іншим особистим мотивом.

Про поняття корисливого мотиву див. коментар до ст. 115. Іншим особистим мотивом може бути прихильність чи, навпаки, неприязнь до певної особи, бажання зашкодити керівникам або власникам підприємства чи організації тощо.