- •41. Глибокий психологізм зображення в п’єсі «Ляльковий дім» г. Ібсена духовного розвитку особистості. Бунт Нори.
- •42. Образ Незнайомої як втілення Вічної Жіночності, його протиставлення світу ницої прози життя у поезії о. Блока «Незнайома». Незнакомка
- •43. Тема служіння мистецтву, вибору життєвої мети, творчого успіху, призначення людини в п’єсі а. Чехова «Чайка».
- •44. Ідея «двобою з життям» та «любові-ворожнечі» у поезії о. Блока «Весно, весно, без меж і без краю…»
- •45. Новела т.Манна «Маріо і чарівник» - твір-застереження.
- •46. Роздуми поета про тяжкі наслідки порушення духовної єдності
- •47. Трансформація античного міфу в п’єсі б.Шоу «Пігмаліон».
- •48. Створення у поемі «Реквієм» а. А. Ахматової узагальненого портрету народного страждання, розкриття єдності материнської трагедії ліричної героїні і країни, проблема історичної пам’яті.
- •49. Проблеми співвідношення краси й зла, влади митця та мистецтва над натовпом, пошуків досконалості в романі «Запахи, або Історія одного вбивці» п. Зюскінда.
- •50. Своєрідність поезії в. В. Маяковського.
- •51. Концепція світу та людини, проблема морального вибору в екстремальних ситуаціях, цінність особистісного начала та обов’язку перед людством (за романом а.Камю «Чума»).
- •52. Характерні особливості поезії б. Пастернака.
- •53. Конфлікт між філологічними експериментами Хіггінса та його моральною відповідальністю за долю Елізи Дулітл – основа полеміки навколо «експерименту над людиною» (за п’єсою б. Шоу «Пігмаліон»).
- •54. Осмислення трагедії Другої світової війни в поезії п. Целана
- •55. Філософська проблема, особливості композиції, сенс центральної метафори новели «Перевтілення» ф. Кафки.
- •57. Оригінальність трансформації теми «маленької людини» в новелі
- •58. Відображення ідей спорідненості життя й творчості, «побуту й екстатичності» в поезії Бориса Пастернака.
- •59. Внутрішні суперечності головного героя новели «Перевтілення»
- •60. Символіка образів та новаторство візуального оформлення твору Гійома Аполлінера «Зарізана голубка та водограй».
48. Створення у поемі «Реквієм» а. А. Ахматової узагальненого портрету народного страждання, розкриття єдності материнської трагедії ліричної героїні і країни, проблема історичної пам’яті.
Поема пов'язана з особистою трагедією А. Ахматової— арештами її сина і чоловіка. Цей твір не міг бути надрукований за сталінських часів, його вчили напам'ять близькі й рідні поетеси, тому що навіть рукописи зберігати було небезпечно, і А. Ахматова спалювала їх. Уперше "Реквієм" надрукувало мюнхенське видавництво в 1963 р., тільки 1987 р. поема була видана в Росії.
У ній розкривається трагедія особистості та народу за сталінської епохи. Трагедія жінки, матері показана як частина національної трагедії. Про це йдеться в епіграфі.
Композиція поеми фрагментарна. Вона складається з окремих віршів, різних за своєю тематикою, звучанням, віршовою структурою, що створює ефект емоційної напруги, схвильованого монологу ліричної героїні, яка переживає драму в особистому і суспільному житті.
Та важкий державний крок солдат. Вірші пов'язані з репресіями 30-х років, але вони поєднуються зі строфами на біблійну тематику ("Розп'яття"). Це дозволяє поетесі осм'ислити події реальності в широкому культурному контексті, поглянути на них з позиції вічних цінностей.
Оповідь ведеться від першої ("я") і третьої ("та жінка", "вона", "матір") особи. В такий спосіб поєднуються суб'єктивний та об'єктивний погляди на трагедію. Це створює поліфонію поеми, в якій промовляє не одна людина, а весь народ, уся епоха.
Вихідна ситуація поеми — пекло, на яке перетворилася вся Росія ("там, де мій народ... був", "там зустрічалися мертві", т ам закінчується життя"). У земному пеклі люди вже не люди, а тіні. У царстві тіней панують морок і смерть. Час то зупиняється назавжди, то летить надто швидко. У художньому просторі поеми домінують чорні й жовті кольори трагедії. Ще одна особливість — відсутність звуків. Але вчувається крик протесту — це зойк душі героїні, яка не може змиритися з насильством.
У поемі є образи узагальнені (Росія, Ленінград), страждальної матері, в якої заарештували сина, з'являються біблійні — Христа, матері Марії, Магдалини. Поєднання таких різнопланових образів дозволяє письменниці подати глобальне зображення трагедії, а також філософськи осмислити її. На думку А. Ахматової, причини сталінщини слід шукати в духовній нестямі людства, у забутті християнських заповідей.
Поема насичена різними тропами, які підкреслюють її трагічний характер: епітети ("тюремна туга", "кам'яне слово", "останній привіт" тощо), метафори ("пісня розуки", "на губах твоїх холод ікони", зірка "віщує загибель" та ін.), символи (хрест, ріка, розп'яття, пам'ятник тощо). Синтаксичні й метричні періоди часто не збігаються, що підсилює експресивність оповіді. Багато неповних речень, синтаксичних паралелізмів, риторичних питань, на які немає відповіді.
Переплітаються біблійні та пушкінські мотиви. Біблійні відчуваються у X главі "Розп'яття", а також в образі голуба, який з'являється наприкінці твору. Голуб ще з часів Ноя є символом очищення світу і його духовного воскресіння.