17. Рівноважний ввп: підхід „вилучення (заощадження) – ін’єкції (інвестиції)”.

Вилучення – це витрачання доходу не для купівлі вироблених в країні товарів і послуг, це – заощадження, податки та імпорт. Ін’єкція – це доповнення до споживчих видатків виробленої в країні продукції. Ін’єкції включають інвестиції, державні закупівлі та експорт. Економічна рівновага досягається, коли сума вилучень домогосподарств дорівнює сумі ін’єкцій. В закритій економіці (без ЗЕД), при невтручанні держави рівновага досягається, коли заощадження дорівнюють інвестиціям.

18. Рецесійний та інфляційний розриви в економіці. Відхилення рівноважного обсягу національного виробництва від його природнього рівня (за повної зайнятості) призводить до інфляційних та рецесійних розривів. Рецесійний розрив виникає тоді, коли сукупні видатки менші від обсягу ВВП, виробленого за повної зайнятості. Вони складають величину, на яку можуть зрости сукупні видатки, щоб підвищити рівень ВВП до рівноважного за повної зайнятості. Інфляційний розрив – це величина, на яку сукупні видатки перевищують рівень ВВП в умовах повної зайнятості.

19. Фінансова система. Державний бюджет та його структура. Фінансова система включає державний бюджет, місцеві бюджети, фінанси державних підприємств, спеціальні урядові фонди. Основною її складовою є державний бюджет – баланс доходів і видатків уряду за рік. Доходи формуються з податків, які сплачують фізичні та юридичні особи, доходів від ЗЕД, рентних платежів та ін. Видатки спрямовані на задоволення соціальних потреб, оборону і утримання державного апарату, фінансування бюджетного сектору та розвитку економіки, сплату процентів за державний борг. Бюджет буває збалансованим, дефіцитним та профіцитним.

20. Бюджетний дефіцит, його причини та джерела покриття. Перевищення видатків державного бюджету над його доходами призводить до бюджетного дефіциту. Він може бути обумовлений непослідовною фінансово-економічною політикою, падінням доходів у результаті кризового стану, зменшенням податків та збільшенням бюджетних витрат. Основні способи збалансування дефіцитного бюджету – це підвищення податків, зменшення видатків, додаткова емісія грошей (сеньйораж) та державні позики (внутрішні і зовнішні) – випуск державних цінних паперів.

21. Дискреційна фіскальна політика. Дикреційна фіскальна політика – цілеспрямоване регулювання державою податків та видатків, спрямоване на економічне зростання, повну зайнятість та стабільність цін. При економічному спаді використовується стимулювальна фіскальна політика, яка передбачає збільшення урядових видатків, зниження податків або їх поєднання. Стримувальна (рестрикційна) фіскальна політика спрямована на подолання інфляції попиту, вона реалізується за рахунок зменшення урядових видатків, підвищення податків або їх поєднання.

22. Недискреційна фіскальна політика. Вмонтовані стабілізатори. Недискреційна (автоматична) фіскальна політика як і дискреційна, також передбачає вплив держави на обсяг ВВП, зайнятість та ціни, але за рахунок так званих вмонтованих стабілізаторів – прогресивного оподаткування і трансфертних платежів. Збільшення обсягу виробництва у фазі піднесення супроводжується автоматичним збільшенням податкових надходжень. Тому зменшуються темпи зростання видатків платників податків, що гальмує економічне зростання. Протилежна дія прогресивного оподаткування має місце при сповільненні темпів економічного зростання, коли зменшуються податки. Подібна дія трансфертних платежів (допомога по безробіттю та ін.), які у фазі спаду зростають (сповільнюючи скорочення видатків домогосподарств), у фазі піднесення – зменшуються.

23. Грошовий ринок: попит на гроші та їх пропозиція. Грошовий (фінансовий) ринок включає ринок грошей, фондовий ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. У ринковій економіці гроші є об’єктом купівлі-продажу. Ціна грошей – процентна ставка – це плата за право користуватись грошовими коштами. ЇЇ рівень визначається на основі попиту та пропозиції. Попит на гроші пред’являють всі суб’єкти економічної діяльності - комерційні банки, підприємства, домогосподарства та уряд. Попит на гроші залежить від номінального ВВП, процентної ставки та швидкості обігу грошей. Він обернено пропорційний до процентної ставки. Сукупний попит на гроші – загальна кількість грошей, якою хочуть володіти економічні суб’єкти для проведення ділових операцій, застережливості і спекулятивних дій. Пропозицію грошей здійснює центральний банк країни. Пропозиція грошей – наявна кількість грошей в економіці, яка не залежить від процентної ставки.

24. Грошові агрегати. Грошова маса - це сукупність всіх грошових засобів, які функціонують в готівковій і безготівковій формах і виконують функції засобів обігу, платежу і накопичення. В залежності від ступеня ліквідності різних форм грошей (грошових агрегатів) виділяють такі їх показники:

Мо – готівкові гроші (грошова база), банкноти та розмінна монета. Це – гроші поза банками;

М₁ – гроші для операцій ( ділові гроші), які включають Мо і безтермінові (чекові) вклади в комерційних банках;

М₂ – це М₁ і строкові депозити;

М₃ – це М₂ і кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

.

25. Банківська система. Види банків та їх функції. Банківська система включає центральний банк та комерційні банки. Центральний банк (НБУ) – емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Головні його функції – збереження стабільності національної валюти, емісія (випуск) грошей, контроль за їх пропозицією, проведення грошово-кредитної політики. Він зберігає резерви комерційних банків і ощадних установ. Комерційні банки – універсальні або спеціалізовані – працюють заради прибутку, приймаючи на збереження гроші клієнтів (фізичних і юридичних осіб) та надають їх в позику, вкладають в цінні папери. Вони здійснюють розрахункові операції за дорученням клієнтів, касове їх обслуговування, довірчі операції.

26. Банківські гроші та процес їх творення. Комерційні банки зберігають прийняті на збереження гроші у формі обов’язкових і надлишкових резервів, які в основному надаються в позику. Окремий комерційний банк може надати в позику тільки ті кошти, якими він реально володіє (надлишкові резерви). Проте, система комерційних банків дає можливість багаторазово ( порівняно із сумою їх надлишкових резервів) збільшувати величину позик, тобто створювати так звані банківські (депозитні) гроші. Із збільшенням норми обов’язкових резервів депозити зменшуються.

27. Грошово-кредитна політика та її інструменти. Грошово-кредитна політика центрального банку спрямована на стабільність цін, економічне зростання, повну зайнятість і зовнішньоекономічну рівновагу. З цією метою він контролює величину грошової маси, осяг кредитів, рівень процентних ставок, платіжний баланс, валютний курс. Центральний банк може стимулювати економічне зростання за допомогою політики „дешевих” грошей (низької процентної ставки) та гальмувати – за допомогою „дорогих” грошей. Інструментами грошово-кредитної політики є:

• операції на відкритому ринку, коли центральний банк скуповує або продає комерційним банкам державні цінні папери;

• встановлення норми обов’язкових резервів, які зберігаються комерційним банком в центральному банку;

• зміни облікової ставки, яку встановлює центральний банк, надаючи кредити комерційним банкам;

• валютне регулювання.

28. Сутність та інфраструктура світового господарства. Основні форми міжнародних економічних відносин. Світове господарство – це сукупність національних господарств країн, об’єднаних міжнародним поділом праці і системою міжнародних економічних відносин. Функціонування світового господарства забезпечує його інфраструктура: транспортна система із відповідними об’єктами, міжнародні товарні та фондові біржі, міжнародні банки, система інформаційних комунікацій. Основні форми міжнародних економічних відносин: міжнародна торгівля, вивіз капіталу і міжнародний кредит, міжнародна трудова міграція, міжнародне наукове-технічне і виробниче співробітництво і міжнародні валютні відносини.

29. Міжнародна торгівля та її теорії. Протекціонізм та вільна торгівля. Міжнародна торгівля базується на теоріях абсолютної та порівняльної переваги. Абсолютна перевага – коли країна виробляє більшу кількість одиниць певного продукту з певного обсягу ресурсів, ніж інша країна, при наявному рівні технології. Порівняльна перевага відображається у виробництві певного товару і з нижчою альтернативною вартістю в порівнянні із виробниками інших країн. Спеціалізація країни відповідно до порівняльної переваги дає можливість досягати їй вищих результатів при використанні тієї ж кількості ресурсів. Вигоди від зовнішньої торгівлі можна оцінити при співставленні цін країни до імпортних цін. Протекціонізм – це політика, коли за допомогою захисного мита та квот підвищуються ціни і зменшується попит на імпортовану продукцію, що сприяє захисту національних виробників від зарубіжних конкурентів.

30. Зовнішньоторговельний баланс. Платіжний баланс країни. Зовнішньоторговельний баланс – це співвідношення вартості товарів і послуг, які вивозятья (експортуються) і ввозяться (імпортуються) в країну за певний період часу. Якщо експорт перевищує імпорт, баланс активний, якщо імпорт перевищує експорт – баланс пасивний. Пасивний баланс спричиняє збільшення зовнішнього боргу країни. Платіжний баланс – це співвідношення валютних надходжень у дану країну із закордону і платежами, які здійснила ця країна іншим за певний період часу.Він включає, крім торгового балансу, баланс переказів, операції з капіталом, рух валютних резервів та ін. Він також може бути активним і пасивним.