1. Політична економія

Основна мета та завдання політичної економії – формування системи знань про економічні відносини як суспільну форму виробництва, проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів і шляхи забезпечення суспільних потреб у різних економічних системах, вивчення загальних засад економічного життя суспільства, розкриття закономірностей розвитку економічної системи та діалектики взаємозв'язку її структурних елементів, з'ясування механізму дії економічних законів та використання їх людьми у процесі господарської діяльності, визначення принципових рис основних соціально-економічних систем та напрямів їх еволюції, ролі політекономії у розробці шляхів трансформації постсоціалістичної економіки у сучасну соціально орієнтовану ринкову економіку.

1.1. Перелік програмних питань до державного екзамену

1. Предмет, метод та функції політичної економії. Економічна теорія і економічна політика.

2. Економічні закони і економічні категорії.

3. Суспільне виробництво і його структура. Фактори виробництва.

4. Робоча сила, її вартість та властивості.

5. Економічне зростання, його типи та фактори.

6. Економічна ефективність та її вимірювання.

7. Економічні потреби суспільства та їх структура. Економічні інтереси.

8. Фундаментальні проблеми економічної організації. Закон рідкісності.

9. Технологічний вибір у суспільстві. Крива трансформації.

10. Зростаючі витрати. Закони спадної віддачі і зростаючої доходності.

11. Товарне виробництво, його розвиток та форми.

12. Товар і його властивості. Вартість та ціна. Закон вартості.

13. Походження, сутність, функції та види грошей.

14. Економічна система як складова суспільного ладу.

15. Загальна характеристика економічних систем сучасного світу.

16. Адміністративно-командна економічна система, її сутність та механізм функціонування.

17. Механізм функціонування капіталістичної системи. „Невидима рука” ринку.

18. Сучасна ринкова економіка та механізм її функціонування.

19. Інфраструктура ринкової економіки.

20. Проблеми формування ринкової економіки в Україні.

21. Економічні функції держави.

22. Національний продукт та його форми. Національний дохід та його розподіл.

23. Заробітна плата, її форми, системи та рівень.

24. Земельна рента. Ціна землі.

25. Теорія капіталу і відсотка. Відсоткова ставка та фактори, що її обумовлюють.

26. Прибуток, його форми та стимулююча роль.

27. Основні форми підприємництва та типи підприємств.

28. Кошти підприємств, їх кругообіг і обіг.

29. Загальна характеристика сучасних економічних проблем.

30. Міжнародний поділ праці. Основні форми міжнародних економічних відносин.

1.2. Методичні рекомендації для підготовки до екзамену

1. Предмет, метод та функції політичної економії. Економічна теорія і економічна політика. Політична економія як наука за своїм змістом є, в основному, тотожною до економічної теорії – науки про те, як люди використовують обмежені ресурси з метою виробництва різноманітних товарів та послуг. Політична економія більше уваги приділяє економічним відносинам, які складаються між людьми у процесі виробництва товарів та послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу і споживання. Економічна наука використовує два рівні аналізу – макроекономічний і мікроекономічний. Розрізняють позитивну економіку, яка досліджує фактичний стан економіки, і нормативну економіку, яка показує, якою економіка має бути. Економічна наука використовує такі методи дослідження, як індуктивний, дедуктивний, наукової абстракції, аналізу і синтезу, припущення „за інших однакових умов”, математичного моделювання тощо. Економічна політика – свідомий вплив держави на об’єкти та процеси з метою досягнення певних результатів та узгодженої дії суб’єктів національної економіки.

2. Економічні закони і економічні категорії. Економічні закони відображають стан і найістотніші причинно-наслідкові зв’язки у системі економічних відносин. Економічні закони, як і закони природи мають об’єктивний характер. Вони діють як певні тенденції. Економічні категорії – це наукові терміни, узагальнюючі поняття, які в абстрактній формі відображають сутність економічних явищ, процесів та предметів.

3. Суспільне виробництво і його структура. Фактори виробництва. Суспільне виробництво – це сукупність всіх сфер діяльності людей, які забезпечують стабільне функціонування суспільства. Воно має дві основні сфери: матеріальне виробництво і нематеріальне виробництво. Матеріальне виробництво – це сфера діяльності людей, результатом якої є конкретні матеріальні блага чи матеріальні послуги. Нематеріальне виробництво об’єднує освіту і науку, охорону здоров’я, культуру і мистецтво, а також оборону та управління, тобто це сфера людської діяльності, результатами якої є нематеріальні блага та нематеріальні послуги.

Фактори виробництва включають: працю – цілеспрямовану діяльність людини, використання її фізичних та розумових здібностей у процесі виробництва; землю – всі блага природи, які використовуються під час виробництва; капітал – створені людиною ресурси (будівлі, машини, устаткування тощо), що використовуються для виробництва товарів і послуг; підприємницькі здібності (хист) – здатність людини організувати процес виробництва, поєднати ресурси для виробництва матеріальних благ та послуг, ухвалювати відповідні рішення, здійснювати інновації та йти на ризик.

4. Робоча сила , її вартість та властивості. Робоча сила – це сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона використовує у процесі виробництва, її здатність до праці. Робоча сила – основна складова продуктивних сил. Від рівня кваліфікації робітників, їх ставлення до праці залежить продуктивність праці. Вартість робочої сили визначається затратами на її відтворення. Вони включають вартість життєвих засобів, необхідних робітникові (їжа, одяг, житло та ін.), затрати на освіту та кваліфікацію, на утримання сім’ї та задоволення духовних потреб.

5. Економічне зростання, його типи та фактори. Економічне зростання являє собою збільшення кількості матеріальних благ та послуг, які виробляються в країні. Необхідність економічного зростання зумовлюється зростанням як чисельності населення, так і його потреб.

Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивний, при якому збільшення обсягів виробництва відбувається за рахунок залучення додаткових ресурсів (землі, виробничих комплексів, робочої сили); інтенсивний, якщо збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок впровад­ження новітніх технологій, раціонального використання наявних ресурсів, підвищення кваліфі­кації робітників.

Економічне зростання може відбуватись за наявності двох основних груп факторів: факторів попиту, тобто коли є потенційні покупці, які зможуть купити вироблену в країні додаткову продукцію; факторів пропозиції, які відображають реальні можливості виробництва забезпечити економічне зростання.

6. Економічна ефективність та її вимірювання. Економічна ефективність визначається як відношення витрат виробничих ресурсів (факторів виробництва) до результатів виробництва (вироблених товарів і послуг). Економічна ефективність характеризується різними показниками: продуктивністю праці – обсягом виробленої продукції в розрахунку на одного працівника. Продуктивність національного виробництва відображає обсяг виробленого валового внутрішнього продукту в розрахунку на мешканця країни; динамікою (темпами приросту) виробництва матеріальних благ та послуг; енергомісткістю – вартістю спожитих енергоносіїв у вартості виробленої продукції; матеріаломісткістю – вартістю використаних матеріальних ресурсів у вартості виготовленої продукції; фондовіддачею – вартістю виробленої продукції у розрахунку на одиницю вартості використаних основних виробничих фондів.

7. Економічні потреби суспільства та їх структура. Економічні інтереси. Потреба – це відчуття нестачі того, що необхідно для підтримання життєдіяльності людини. Є потреби матеріальні (в їжі, одягу, житлі, транспорті) та нематеріальні (в освіті, медицині, культурі тощо), індивідуальні та групові, елементарні і вишукані. Потреби у своїй сукупності безмежні, і повністю їх задовольнити неможливо. Це зумовлено тим, що всі економічні ресурси (фактори виробництва) характеризуються однією загальною корінною властивістю – вони рідкісні, тобто кількість їх обмежена. Потреби проявляються в економічних інтересах. Їх суб’єктами є окремі індивіди, домогосподарства, трудові колективи, фірми, жителі населених пунктів та регіонів, професійні групи та ін. Розрізняють інтереси майнові, фінансові, умови праці та життя. Всі види інтересів взаємопов’язані.

8. Фундаментальні проблеми економічної організації. Закон рідкісності. Виходячи із безмежності потреб і обмеженості ресурсів, перед будь-якою економічною системою постають три фундаментальні проблеми, що потребують вирішення:

- по-перше, що і скільки потрібно виробляти? Який набір товарів і послуг і в якому обсязі може найповніше задовольнити потреби суспільства?

- по-друге, як цей обсяг продукції необхідно виробляти? Як треба організовувати виробництво, які треба застосовувати фактори иробництва?

- по-третє, для кого повинна вироблятись ця продукція? Як повинна вона розподілятись серед споживачів? Вирішення тих проблем зумовлює технологічний вибір.

9. Технологічний вибір у суспільстві. Крива трансформації. Технологічний вибір відображає розподіл обмежених ресурсів між виробництвом різних товарів і послуг для максимального задоволення потреб суспільства.

Крива виробничих можливостей – це крива, яка показує різні комбінації двох альтернативних товарів, які може виробляти економіка за повної зайнятості і повного завантаження виробництва при незмінній кількості ресурсів та незмінній технології. Обмеженість ресурсів зумовлює необхідність вибрати альтернативи (інші напрямки) їх застосування.

10. Зростаючі витрати. Закони спадної віддачі і зростаючої доходності. Оскільки потреби безмежні, а ресурси для їх задоволення - обмежені, необхідно вибирати альтернативні (інші напрямки) їх використання. Збільшення виробництва одного товару вимагає відмови від виробництва іншого, альтернативного товару. При цьому кожна додаткова одиниця виробництва одного товару стає все дорожчою відносно вартості іншого альтернативного товару. Витрати зростають також в результаті необхідності використання ресурсів з нижчою продуктивністю. Зростання витрат виробництва спричиняє дію закону спадної віддачі. Проте, використання новітніх технологій, раціональне використання наявних ресурсів сприяє зростанню прдуктивності праці і , відповідно, доходу підприємства.

11. Товарне виробництво, його розвиток та форми. Товарне виробництво – це така форма організації виробництва, яка базується на суспільному поділі праці та економічній відокремленості виробників. Виникнення товарного виробництва зумовив суспільний поділ праці – спеціалізація виробництва на виготовленні тих чи інших продуктів чи виконанні робіт. Товарне виробництво пройшло тривалий шлях розвитку та вдосконалення. На перших порах воно виступало у вигляді простого товарного виробництва, яке базувалося на приватній власності дрібного виробника на засоби виробництва, його особистій або з участю членів сім’ї праці. У другій половині 19 ст. виникло розвинуте (капіталістичне) товарне виробництво, яке базується на приватній власності на засоби виробництва і використанні найманої праці.

12. Товар і його властивості. Вартість та ціна. Закон вартості. Товар – це продукт виробництва, виготовлений для продажу. Товар характеризується споживною вартістю і вартістю. Споживна вартість товару – це його корисність, здатність задовольняти різні потреби споживача. Закон вартості відображає зв’язок між вартістю товару, яка визначається затратами на його виробництво та ціною. Ціна товару формується на ринку, у процесі взаємодії попиту і пропозиції.

13. Походження, сутність , функції та види грошей. Гроші – це загальний еквівалент, за допомогою якого здійснюється обмін різними товарами. Сутність грошей відображається у виконанні ними таких функцій: міра вартості – за допомогою грошей визначається вартість товару та його ціна; засіб обігу та платежу – за допомогою грошей здійснюється купівля-продаж товарів та різноманітні платежі; засіб нагромадження – гроші нагромаджуються (заощаджуються) населенням, підприємствами, державою.

Розрізняють такі види грошей: готівка, яка включає паперові гроші (банкноти, казначейські білети) та розмінні монети; безготівкові гроші – чеки, платіжні доручення, акредитиви, векселі тощо; електронні гроші – це умовна назва грошових засобів, які використовуються для різноманітних розрахунків за допомогою сучасних електронних систем.

14. Економічна система як складова суспільного ладу. Економічна система – це форма організації національної економіки, яка включає сукупність інститутів та механізмів, які здійснюють регулювання економічних процесів у державі та забезпечують її розвиток.

Основними ознаками економічної системи є: панівна форма власності на виробничі ресурси. Розрізняють дві основні форми власності: державна (загальнодержавна і комунальна) і приватна – одноосібна, колективна (групова), акціонерна (корпоративна); мотиви економічної діяльності та механізм її координації; характер розподілу створеного суспільством продукту. Економічна система взаємодіє із відповідною їй політичною системою, вони повинні відповідати світогляду, пріоритетним цінностям населення.

15. Загальна характеристика економічних систем сучасного світу. В сучасних умовах функціонують такі економічні системи: адміністративно-командна (АКС), ринкова і змішана. Характеристика АКС та ринкової економіки розкривається у наступних питаннях. Змішана економічна система базується на ринковій економіці, в якій активно використовується державне регулювання економіки.

16. Адміністративно-командна економічна система, її сутність та механізм функціонування. Адміністративно-командна економіка (економічна система соціалізму) характеризується: панівною державною формою власності; прийняттям економічних рішень партійними і державними органами; централізованим розподілом ресурсів і доходів; встановленням державних цін на всі види товарів (крім тих, що реалізуються на дрібних ринках); повним контролем зовнішньоекономічної діяльності.

17. Механізм функціонування капіталістичної системи. „Невидима рука” ринку. Економічна система чистого капіталізму (капіталізму вільної конкуренції) виникла у процесі розвитку простого товарного виробництва. Розвинуте капіталістичне виробництво сформувалось у другій половині 19 ст. Цей період характеризувався свободою підприємництва, можливістю переміщення капіталу із однієї сфери в іншу, вільним ціноутворенням. Тут діє „невидима рука ринку”, де підприємці, намагаючись отримати найбільші прибутки, виробляють тільки необхідні суспільству товари та послуги, раціонально використовують виробничі ресурси.

18. Сучасна ринкова економіка та механізм її функціонування. Ринкова економіка базується на: домінуючій (панівній) приватній формі власності та засоби виробництва; свободі економічного вибору як з боку виробника, так і споживача; економічному інтересі – отриманні прибутку; конкуренції; вільному ціноутворенні на основну масу товарів; обмеженому втручанні держави в економічні процеси (державному регулюванні). В ринковій економіці спрацьовує механізм саморегулювання (виходячи із попиту, пропозиції та ринкового ціноутворення). Функціонування ринкової економіки передбачає безперервний рух (кругообіг) товарів, ресурсів та доходів. Його забезпечують визначальні економічні суб’єкти – домогосподарства, підприємства (фірми) та держава. Ефективність ринкової економіки досягається за наявності та успішного функціонування відповідних ринків.

Ринок – це місце взаємодії покупців та продавців, де визначається ціна та обсяг реалізації товарів і послуг. Розрізняють такі види ринків: ринок споживчих товарів – це ринок, на якому домогосподарства купують, а фірми продають товари і послуги, які вони виробили; ринок засобів виробництва – ринок, на якому відбувається купівля-продаж засобів виробництва; ринок валюти – ринок, на якому здійснюються операції купівлі-продажу чужоземної валюти; ринок грошей – це ринок, де взаємодіє попит і пропозиція грошей та встановлюється їх ціна – відсоткова ставка; ринок цінних паперів – ринок, на якому купуються і продаються цінні папери (акції, облігації, векселі); ринок праці – ринок, на якому представлений попит на працю і пропозиція праці.

19. Інфраструктура ринкової економіки. Ефективне функціонування ринкової економіки (зокрема кожного виду ринку) забезпечує ринкова інфраструктура. Її головне завдання – просування товарно-грошових потоків.

Інфраструктура ринкової економіки складається із: двохрівневої банківської системи, яка включає: центральний банк, який здійснює випуск грошей та контроль за їх кількістю в обігу, зберігає резерви комерційних банків і надає їм кредити, проводить грошово-кредитну політику в державі; комерційні банки, які акумулюють (приймають на зберігання) тимчасово вільні кошти підприємств, організацій і населення і надають їх у позику клієнтам, випускають за їхнім дорученням цінні папери та здійснюють довірчі операції; бірж – організованих ринків, які, як правило, мають фіксований склад членів та строгі правила функціонування (розрізняють товарні, фондові (продаж цінних паперів), валютні та біржі праці); інвестиційних фондів (компаній) та трастових компаній; страхових компаній; аудиторських фірм; інформаційних установ та інститутів.

20. Проблеми формування ринкової економіки в Україні. Перехід української економіки до ринкових відносин почався на початку 90-х років із роздержавлення та приватизації, створення конкурентного середовища, лібералізації цін. До важливіших проблем цього періоду слід віднести: макроекономічну стабілізацію, радикальне удосконалення структури національного виробництва та його демонополізацію, оновлення виробничих фондів, детінізацію економіки і , особливо, формування сучасної ринкової інфраструктури.

21. Економічні функції держави. Економічні і соціальні проблеми сучасного світу вимагають державного втручання в економіку та її регулювання, яке спрямоване на: створення умов для ефективного функціонування ринкового механізму; усунення негативних наслідків ринкових процесів (циклічності, безробіття, інфляції); вирішення проблем, які не може подолати ринковий механізм; захист національних інтересів на світовому ринку.

Держава створює відповідну правову базу, захищає конкуренцію, розподіляє і перерозподіляє доходи і ресурси, виробляє певні суспільні товари та блага.

22. Національний продукт та його форми. Національний дохід та його розподіл. Визначальним показником економічного розвитку країни є валовий внутрішній продукт (ВВП), який відображає загальну ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених в країні за рік.

Кінцеві товари – це товари, які купуються для кінцевого споживання. Вони не використовуються ні для перепродажу, ні для переробки. Чистий внутрішній продукт (ЧВП) - це ВВП за мінусом вартості спожитого основного капіталу (амортизаційних відрахувань);

національний дохід - це ЧВП за мінусом непрямих податків на бізнес (на додану вартість, акцизного збору) плюс чисті факторні доходи. Розподіл національного доходу здійснюється між власниками факторів виробництва: робітники одержують заробітну плату, власники землі, яку здають в оренду, – земельну ренту, власники грошового капіталу, наданого в позику – відсоток, підприємці – прибуток.

23. Заробітна плата, її форми, системи та рівень. Заробітна плата - це плата за виконану робітником працю (ціна праці). Основними формами заробітної плати є: відрядна, почасова, комісійна і комбінована. Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, яку отримує працівник за відпрацьований час або за виконаний ним обсяг робіт.

Реальна заробітна плата - це кількість товарів і послуг, яку можна придбати за номі­нальну заробітну плату, тобто це купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Рівень заробітної плати зумовлений її продуктивністю, яка, своєю чергою, залежить від технічного, технологічного та організаційного рівня виробництва.

24. Земельна рента. Ціна землі. Плата за користування взятою в оренду землею називається земельною рентою. Величина ренти залежить як від родючості землі, так і від її місця розташування. Диференційна земельна рента – рента, отримана внаслідок використання кращих і середніх за природною родючістю чи вигідніших за місцем розташування земельних ділянок. Земля може виступати об’єктом купівлі і продажу. Тому вона має свою ціну, яка формується на основі попиту та пропозиції, але залежить від величини земельної ренти.

25. Теорія капіталу і відсотка. Відсоткова ставка та фактори, що її обумовлюють. Грошовий капітал не бере безпосередньої участі у процесі виробництва, проте він необхідний для започаткування виробництва, його розширення та безперебійності. Капітал можна брати в оренду (позику), за що потрібно платити. Ціна, яку сплачують власникові грошей за використання позичених коштів, називається позичковим відсотком. Основними факторами, що визначають рівень ставки позичкового відсотка, є: рівень інфляції, рівень облікової ставки, ступінь ризику, термін, на який видається позика, величина позики, величина податків, конкуренція на грошовому ринку. Розрізняють номінальну і реальну відсоткові ставки.

Номінальна відсоткова ставка – це ставка, виражена в грошових одиницях за поточною купівельною спроможністю.

Реальна відсоткова ставка – це відсоткова ставка, виражена в незмінних грошових одиницях, або з врахуванням інфляції. Вона дорівнює номінальній відсотковій ставці за мінусом рівня інфляції.

26. Прибуток, його форми та стимулююча роль. Прибуток, який одержує підприємець, - винагорода за його діяльність. Розрізняють бухгалтерський, нормальний і економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між сукупним доходом (виторгом), отриманим від реалізації товарів та послуг, і фактичними (явними) витратами на виробництво та реалізацію цих товарів і послуг.

Нормальний прибуток – це мінімальний дохід, який дає змогу підприємцю здійснювати виробництво без збитків.

Економічний прибуток – це загальний дохід за вирахуванням сукупних (явних і неявних) витрат виробництва.

Прибуток виконує такі функції: є первинною рушійною силою підприємництва; обумовлює ефективне використання ресурсів та їх розподіл серед альтернативних користувачів; стимулює нововведення та інвестування підприємства.

27. Основні форми підприємництва та типи підприємств. Підприємництво (підприємницька діяльність) – це ініціативна діяльність громадян та їх об’єднань, спрямована на отримання прибутку. Підприємницька діяльність охоплює такі основні сфери: виробничу, фінансову, посередницьку, страхову та інші. Відповідно до мети, виду діяльності та його масштабів створюються різні форми підприємств.

Підприємство (фірма) – це виробнича одиниця, яка використовує ресурси для виробництва товарів і послуг з метою отримання прибутку.

За правовими формами організації розрізняють такі види підприємств: одноосібна власність; партнерство; корпорація.

З організаційного погляду розрізняють такі конкретні види підприємств: приватні, кооперативи, ТзОВ, малі підприємства, спільні підприємства, державні тощо.

28. Кошти підприємств, їх кругообіг і обіг. Для організації підприємства та забезпечення його безперебійної діяльності воно повинно володіти відповідними коштами (капіталом). Капітал підприємства здійснює кругообіг і обіг. Кругообіг капіталу – це процес переходу капіталу через три стадії: грошового капіталу в продуктивний, продуктивного в товарний, товарного в грошовий. Перша і третя стадії - це стадії обігу, друга – виробнича. Обіговий капітал (оборотний) – це частка продуктивного капіталу, яка бере участь в одному кругообігу, переносить повністю свою вартість на вироблений продукт. Він включає сировину матеріали, комплектуючі. Основний капітал – це частка продуктивного капіталу, яка бере участь у багатьох кругообігах і переносить свою вартість на вироблений продукт по частинах, у міру зношування. Вартість зношення основного капіталу компенсується амортизаційними відрахуваннями. Амортизація – це відшкодування зносу основного капіталу. Основний капітал включає будівлі, споруди, механізми, обладнання.

29. Загальна характеристика сучасних економічних проблем. Важливішими економічними проблемами сучасного світу є циклічність, безробіття та інфляція. Циклічні коливання - це періодичні зміни національного обсягу виробництва, зайня­тості та доходів. Економічний цикл – це період, протягом якого економіка проходить фазу спаду, досягає дна (нижньої точки спаду), піднімається і досягає вершини – найвищої точки піднесення. Економічний спад спричиняє зростання безробіття, зменшення доходів домогосподарств, падіння життєвого рівня населення.

Безробітні - це особи, які не мають роботи, шукають її та зареєстровані на біржі праці. Рівень безробіття визначається як відношення кількості безробітних до загальної кількості робочої сили (зайнятих та безробітних).

Розрізняють такі види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне, а також інституційне, приховане і добровільне.

Інфляція - це підвищення загального рівня цін протягом певного періоду, зниження купівельної спроможності національної грошової одиниці. Вимірюється інфляція за допомогою показників індексу цін та темпів інфляції. Розріз­няють такі види інфляції (за темпами): помірна; обвальна; гіперінфляція. За причинами розрізняють інфляцію: попиту; пропозиції (витрат); імпортовану.

В процесі розвитку суспільного виробництва поглиблюються економічні проблеми раціонального використання природних ресурсів та збереження довкілля.