4.2. Методичні рекомендації для підготовки до екзамену

1. Мікроекономіка як наука. Мікроекономіка – одна з базових економічних дисциплін, сукупність яких в західній економічній науці одержала назву „Економікс”.

Мікроекономіка сформувалась в останній третині XIX століття як теорія, яка пояснювала поведінку суб’єктів ринку (фірми та домогосподарства) в межах локального ринку. Цим була окреслена зокрема, сфера приватного бізнесу – базового рівня і масової соціальної основи ринкової економіки.

Виникнення мікроекономіки і мікроекономічної теорії, яка її вивчає, знаменували якісний стрибок в розвитку економічної науки, так як саме мікроекономічна теорія звела поведінку виробника і споживача до раціональної поведінки – до прагнення досягнути максимальної вигоди кожним. У мікроекономіці застосовують такі методи дослідження: наукової абстракції, індукції (від фактів до теорії), дедукції ( формування теорій, гіпотез і перевірка їх за допомогою фактів), економіко-математичного моделювання, економічне сприйняття.

2. Попит. Закон попиту. Крива попиту. Фактори, що визначають попит. Попит – це кількість продукту, яку споживачі бажають і здатні придбати по деякій ціні з ряду можливих протягом певного періоду часу.

Закон попиту – при незмінних всіх інших умовах зниження ціни на товар викликає, як правило, збільшення величини попиту. а підвищення ціни, навпаки – зменшення величини попиту.

Нецінові чинники попиту: зміна смаків і переваг споживачів; зміна кількості покупців; зміна доходу; зміна ціни на інші товари; зміна очікувань.

3. Пропозиція. Закон пропозиції. Крива пропозиції. Фактори, що визначають пропозицію. Пропозиція – це кількість продукту, яку виробники бажають і здатні виготовити і запропонувати для продажу на ринку по кожній конкретній ціні із ряду можливих протягом певного часу.

Закон пропозиції – чим вища ціна продукту, тим більшу його кількість буде вироблено і запропоновано для продажу і навпаки: чим нижчою буде ціна продукту, тим меншу його кількість буде вироблено.

Нецінові чинники пропозиції: зміна цін на ресурси; зміна в технологіях; зміна в податках та субсидіях; зміна цін на інші товари; очікування зміни ціни товару; зміна кількості виробників.

4. Ціна рівноваги: сутність та її формування. Зміна рівноважної ціни.

Ринок певного товару представлений, з однієї сторони, ринковим попитом та, з іншої сторони, ринковою пропозицією. В умовах конкуренції, яка притаманна ринковій системі, взаємодія ринкового попиту та ринкової пропозиції товару коректує його ціну до того моменту, поки величина попиту і величина пропозиції не зрівноважаться. В результаті цього встановлюється рівноважна ціна, тобто ринкова ціна, при якій величина попиту і величина пропозиції є однаковими.

Зміна рівноважної ціни під впливом дії нецінових чинників: зміна попиту; зміна пропозиції; одночасні зміни попиту та пропозиції.

5. Законодавче встановлення максимальної та мінімальної межі ціни. Максимальна межа ціни – це законодавчо встновлена максимальна ціна, по якій продавець може продати свій товар. Максимальна ціна є нижчою за ринкову ціну.

Нижній рівень ціни – це мінімальна ціна, встановлена державою, яка перевищує ринкову ціну.

6. Рента споживача і виробника. Рента споживача – вигода яку одержає споживач від придбання кожної наступної одиниці товару. Споживач одержує ренту, якщо максимальна ціна, яку він готовий заплатити за товар, є вищою за ринкову ціну, яку він фактично сплачує.

Рента виробника.Ренту одержують виробники, якщо ринкова ціна, по якій вони продають товар, є вищою за мінімальну ціну, по якій вони готові його продати.

Загальна рента – це загальна вигода, яка становить суму ренти споживача і продавця.

7. Цінова еластичність попиту та її види. Цінова еластичність попиту – це поняття, яке характеризує ступінь зміни кількості продукту, що купується, на зміну ціни на нього.

Основні види цінової еластичності: еластичний попит, нееластичний попит, одинично еластичний, абсолютно еластичний, абсолютно нееластичний.

8. Властивість та фактори цінової еластичності попиту. В інтервалах високих цін еластичність є більшою, а в інтервалах низьких – меншою. Зовнійшній вигляд графіка не є точним наочним доказом певної еластичності попиту.

Фактори цінової еластичності попиту: замінність, частка витрат в доході споживача, товари розкоші і першої необхідності, фактор часу.

9. Перехресна еластичність попиту. Еластичність попиту за доходом. Ступінь зміни величини попиту на один товар, викликану зміною ціни на інший товар називають перехресною еластичністю попиту.

Ступінь зміни величини попиту на товар, викликану зміною доходу називають еластичністю попиту за доходом.

10. Цінова еластичність пропозиції. Її властивості та фактори. Цінова еластичність пропозиції – це поняття, яке характеризує ступінь зміни кількості продукту, що продається, на зміну ціни на нього.

Основні види цінової еластичності: еластична пропозиція, нееластична пропозиція, одинично еластична, абсолютно еластична, абсолютно нееластична пропозиція.

Властивості цінової есластичності пропозиції. Крива пропозиції, яка проходить через початок координат, має постійну одиничну цінову еластичність. Крива пропозиції, яка не проходить через початок координат має неоднакову еластичність

Фактори цінової есластичності пропозиції: мобільність ресурсів, фактор часу.

11. Теорія граничної корисності та споживчий вибір. Корисність – це властивість товару чи послуги задовольняти особисті потреби; це певний ступінь задоволення, який дістає особа при використанні чи споживанні товару.

Гранична корисність (ГК ; MU) – це додаткове задоволення, яке одержує людина від споживання кожної додаткової, останньої, одиниці блага.

Сукупна корисність є сумою граничних корисностей придбаних одиниць товарів.

Теорія споживчого вибору пояснює раціональну поведінку покупця, яка полягає у виборі такого єдиного набору товарів із великого їх різноманіття, який дозволяє споживачеві максимізувати особисту вигоду - одержати максимальне задоволення.

Кожна людина має цілий ряд потреб, які прагне задовольнити, і ці потреби є необмеженими. Проте, можливості щодо їх задоволення є обмеженими. Тому людина в споживчому виборі керується, по-перше, прагненням діяти раціонально; по-друге, в своїй споживчій поведінці людина використовує знання переваг тих чи інших товарів; по-третє, зупиняючись на тому чи іншому товарі, покупець виходить із розміру доходу; четвертим фактором є ціни на товари.

Правило споживчої рівноваги (максимізації задоволення): споживча рівновага має місце при такому розподілі доходів, коли остання грошова одиниця доходу, затрачена на придбання кожного з видів товарів, приносить покупцеві однакову граничну корисність. Іншими словами, споживча рівновага досягається тоді, коли гранична корисність, одержана споживачем в розрахунку на одиницю вартості одного товару, є такою ж за величиною, як і гранична корисність в розрахунку на одиницю вартості іншого товару.

12. Теорія кривих байдужості та споживчий вибір. Можливість впорядкувати оцінку корисності різних споживчих наборів і описати цей порядок графічно базується на прийнятті ряду аксіом. Перша аксіома полягає в тому, що переваги наборів товарів вже є сформовані. Другою важливою аксіомою є та, що переваги є транзитивні. Сутність третьої аксіоми полягає в тому, що не враховуючи вартості, споживачі завжди надають перевагу більшій кількості будь-якого товару меншій його кількості.

Різні набори декількох товарів, які мають однакову сукупну корисність, називають наборами байдужості.

Крива байдужості демонструє всі можливі комбінації двох товарів Х і Y, які дають споживачеві однакове задоволення, тобто, які мають однакову сукупну корисність.

Бюджетна лінія показує на різні доступні набори, які складаються з певної кількості двох товарів (Х і Y), які споживач може придбати за фіксований дохід при певному рівні цін на ці товари.

Оптимальний набір товарів повинен відповідати двом вимогам одночасно:

1) знаходитись на бюджетній лінії, оскільки вона відображає всі доступні споживачеві набори товарів з точки зору доходу і цін на товари;

2) це повинен бути набір, який дасть споживачеві найбільш бажане для нього поєднання товарів.

Ці дві умови зводять проблему максимізації задоволення потреб споживача до вибору підходящої точки на бюджетній лінії.

Споживча рівновага або комбінація двох товарів Х і Y, яка дозволить одержати максимальну сукупну корисність, відповідає точці, яка знаходиться на найвищій з доступних споживачеві кривій байдужості. Це є точка на бюджетній лінії, в якій остання є дотичною до найвищої з доступних споживачеві кривої байдужості.

13. Виробництво з одним змінним фактором. Закон спадної віддачі. В короткостроковому перiодi пiдприємство з метою змiни обсягiв виробництва одночасно змiнює затрати декiлькох видiв змiнних виробничих факторiв при постiйних фiксованих виробничих потужностях. Для простоти аналiзу будемо вважати, що змiнним є лише один ресурс - праця, а всi решта ресурсiв є постiйними.

Сутнiсть закону спадної вiддачi полягає в тому, що починаючи з певного моменту, послiдовне приєднання одиницi змiнного ресурсу (працi) до незмiнних фiксованих ресурсiв (капiталу) дає все менший додатковий продукт в розрахунку на кожну наступну одиницю змiнного ресурсу.

Додатковий продукт, тобто прирiст обсягу виробництва, одержаний вiд збiльшення на одну одиницю змiнного ресурсу, називають граничним продуктом.

Що торкається динамiки середнього продукту, тобто обсягiв виробництва в розрахунку на одиницю змiнного ресурсу, то спочатку iз нарощуванням кiлькостi змiнного ресурсу середнiй продукт збiльшується, а потiм зменшується.

В короткостроковому перiодi в динамiцi граничного продукту, пов'язанiй iз змiною одного фактору виробництва (працi) при незмiнних фiксованих виробничих факторах (капiталу), розрiзняють спочатку зростаючу граничну вiддачу, потiм - спадну граничну вiддачу, а далi - вiд'ємну граничну вiддачу.

14. Виробництво з двома змінними факторами. Ізокванта та її властивості. Виробництво певного обсягу продукцiї може бути здiйснене рiзними технологiями. В довгостроковому перiодi у пiдприємства є достатньо часу для замiни однiєї технологiї виробництва iншою. В цьому перiодi всi види затрат виробничих факторiв є змiнними. Специфiчною рисою одночасної змiни декiлькох затрат є можливiсть замiни одного їх виду iншим.

Виробничу функцiю можна представити графiчно за допомогою кривої, яка одержала назву iзокванти. Iзокванта - це крива, яка вiдображає всi можливi поєднання виробничих факторiв, використання яких забезпечує однаковий обсяг виробництва продукцiї. Iзокванту ще називають кривою рiвного продукту.

Властивості: ізокванта є спадною; чим правiше вона розташована, тим бiльшi обсяги виробництва вона демонструє; сукупнiсть iзоквант, кожна з яких вказує на максимальний випуск продукцiї, який досягається при використаннi певного поєднання факторiв виробництва, називається картою iзоквант.

Величина, на яку можуть бути зменшенi затрати фактору Y (капiталу) за рахунок використання однiєї додаткової одиницi фактору Х (працi) при незмiнному обсязі виробництва продукцiї, називається граничною нормою технологiчного замiщення (ГНТЗ).

15. Ефект масштабу та його види. Особливiсть процесу виробництва в довготермiновому перiодi розкриває залежнiсть динамiки обсягiв випуску продукцiї при збiльшеннi використання всiх ресурсiв. При пропорцiйному збiльшеннi всiх виробничих факторiв випуск продукцiї може змiнюватись по-рiзному.

Якщо при подвоєннi всiх факторiв обсяг виробництва зростає бiльше, нiж в 2 рази, то таке зростання називають додатнiм, або позитивним ефектом масштабу.

Якщо при подвоєннi всiх факторiв обсяг виробництва продукцiї збiльшується менше, нiж в 2 рази, то таке зростання називають вiд'ємним або негативним ефектом масштабу.

Якщо при подвоєннi всiх факторiв обсяг випуску також подвоюються, то в цьому випадку виробництво продукцiї здiйснюється в умовах незмiнного або постiйного ефекту масштабу.

16. Бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерський, нормальний та економічний прибуток. Пiд витратами взагалi розумiють затрати в грошовiй формi, пов'язанi з виробництвом продукцiї. В сучаснiй захiднiй економiчнiй лiтературi розрiзняють витрати виробництва з точки зору бухгалтера та економiста.

Бухгалтери оцiнюють фактичнi витрати, пов'язанi з виробництвом продукцiї, тобто фактичнi грошовi затрати i амортизацiйнi вiдрахування.

Розумiння економiстами витрат базується на двох незаперечних фактах : рiдкiсностi економiчних ресурсiв i можливостi їх альтернативного використання. Економiчнi витрати - це витрати втрачених можливостей або альтернативнi витрати.

Мiнiмальна плата, необхiдна для того, щоб зацiкавити власника економiчних ресурсiв займатись власною пiдприємницькою дiяльнiстю, називається нормальним прибутком.

Бухгалтерський прибуток становить загальну виручку пiдприємства пiсля вирахування з неї зовнiшнiх витрат.

Економiчний прибуток - це загальна виручка за вирахуванням всiх економiчних витрат (як зовнiшнiх, так i внутрiшнiх, останнi з яких включають нормальний прибуток). Економiчний прибуток ще називають чистим прибутком.

17. Витрати виробництва в короткостроковому періоді. В короткостроковому перiодi, коли пiдприємство може змiнити обсяги випуску продукцiї шляхом змiни кiлькостi змiнних ресурсiв при постiйних фiксованих ресурсах (виробничих потужностях), розрiзняють наступнi види витрат виробництва: постiйнi, змiннi, валовi або загальнi, середнi i граничнi витрати.

Постiйнi витрати (ПВ) - це такi витрати, величина яких не змiнюється iз змiною обсягiв виробництва.

Змiннi витрати (ЗВ) - це витрати, якi змiнюються iз змiною обсягiв виробництва.

Валовi витрати(ВВ) - становлять суму постiйних i змiнних витрат.

Середнi витрати - це витрати виробництва одиницi продукції.

Середнi постiйнi витрати (сПВ) - це постiйнi витрати в розрахунку на одиницю продукцiї.

Середнi змiннi витрати (сЗВ) - це змiннi витрати в розрахунку на одиницю продукцiї.

Середнi валовi витрати (сВВ) - це витрати виробництва одиницi продукцiї.

Граничнi витрати (ГВ) - це додатковi витрати, якi пов'язанi з виробництвом додаткової одиницi продукцiї.

18. Довгострокові середні витрати та три типи їх кривих. Концепція мінімально ефективного розміру підприємства. В довгостроковому перiодi всi економiчнi ресурси є змiнними, тому розгляд витрат виробництва i обсягiв випуску ведеться в основ-ному на базi аналiзу динамiки середнiх валових витрат.

Криву довгострокових середнiх витрат можна розглядати як криву, яка складається з дiлянок кривих короткострокових середнiх валових витрат, якi вiдповiдають рiзним розмiрам пiдприємства, якi фiрма може досягти (змiнювати) на протязi довготермiнового перiоду.

Додатнiй i вiд'ємний ефекти масштабу є важливими факторами, якi визначають структуру кожної галузi. Концепцiя мiнiмально ефективного розмiру дозволяє визначити найменшi обсяги виробництва,при яких пiдприємство мiнiмiзує свої довготермiновi середнi витрати, i на основi цього встановити кiлькiсть ефективно функцiонуючих пiдприємств та їх розмiри в галузi.

Розмiри пiдприємства, при яких воно може ефективно функцiонувати (з низькими витратами виробництва одиницi продукцiї) та структура галузi залежать вiд типу кривих довгострокових середнiх витрат. Видiляють три типи їх кривих.

19. Ізокоста та її властивості. Графічний вимір технології виробництва продукту з мінімальними витратами. Траєкторія розвитку фірми. Витрати виробництва можна представити за допомогою iзокост. Iзокоста (Iз) вiдображає всi можливi поєднання двох ресурсiв, якi передбачають однаковi витрати виробництва. Iзокосту ще називають лiнiєю однакових витрат.

Властивості: вона є спадною, що вказує на те, що для того, щоб була забезпечена рiвнiсть витрат виробництва в будь-якiй її точцi, збiльшення затрат одного ресурсу необхiдно здiйснювати за рахунок зменшення затрат iншого ресурсу. По-друге, рухаючись вниз по iзокостi, кут її нахилу не змiнюється, що вказує на те, що вона є прямою лiнiєю. Кут нахилу iзокости в будь-якiй її точцi вимiрюється як: Цх/ Цy

По-третє, iзокоста, яка розмiщена правiше, вказує на бiльшi витрати виробництва Iзокоста, яка розмiщена лiвiше, вказує на меншi витрати (наприклад, iзокоста Iзі для 9 гр.од. витрат).

Точка, в якiй iзокоста є дотичною до iзокванти визначає положення рівноваги виробника i вiдображає оптимальний вибiр технологiї. В цiй точцi кут нахилу iзокванти i кут нахилу iзокости є однаковими.

20. Ринок досконалої конкуренції та його основні ознаки. Визначення ціни та обсягу виробництва. Видiляються наступнi ознаки ринку досконалої конкуренцiї: наявнiсть великої кiлькостi дрiбних за розмiрами пiдприємств, кожне з яких виробляє i постачає на ринок незначну частку даного продукту; продукт є стандартизований, тобто однаковий; вiдсутнiй контроль за цiною продукту зi сторони окремого виробника; покупцi i продавцi на такому ринку мають однаковий доступ до iнформацiї про цiни на товари i ресурси, наявнi технологiї виробництва; легкi умови появи нового пiдприємства на такому ринку в силу вiдсутностi жодних обмежень i перешкод.

Отже, ринок досконалої конкуренцiї - це ринок, який представлений великою кiлькiстю малих за розмiрами пiдприємств кожне з яких випускає i постачає на ринок незначну частку даного продукту, який є стандартизований.

Є два пiдходи щодо визначення рiвня виробництва, при якому конкурентна фiрма буде одержувати максимальний прибуток чи мiнiмальнi збитки. Перший - це порiвняння валового доходу з валовими витратами, другий - порiвняння граничного доходу з граничними витратами.

Фiрма в короткостроковому перiодi буде максимiзувати прибуток або мiнiмiзувати збитки, виробляючи такий обсяг продукцiї, при якому граничний дохiд буде рiвний граничним витратам, або справждується правило Ц(ГД) = ГВ, яке дозволяє встановити такий єдиний обсяг виробництва, при якому чисто конкурентна фiрма одержить максимальний прибуток або мiнiмальнi збитки або другний підхід - валовий дохід більший валових витрат.

21. Ринок чистої монополії та його ознаки. Визначення ціни та обсягу виробництва. Чиста, або абсолютна, монополiя iснує тодi, коли одна фiрма є єдиним виробником продукту, який немає близьких замiнникiв. Основними ознаками чистої, або абсолютної монополiї є: наявнiсть єдиної фiрми, яка представляє цiлу галузь i являється єдиним виробником певного продукту; продукт є унiкальним з тiєї точки зору, що йому нема хороших чи близьких замiнникiв; монопольна фiрма сама встановлює цiну на свiй продукт, оскiльки вона сама випускає i, отже, контролює загальний обсяг його пропозицiї; наявнiсть перепон щодо появи нових фiрм у монопольнiй галузi, а отже, вiдсутнiсть в нiй конкуренцiї. Типовим прикладом монопольного ринку є ринок комунальних послуг.

Монопольна фiрма, яка прагне одержати максимальний прибуток, при визначеннi оптимального обсягу виробництва використовує тi ж два методи, що i чисто конкурентна: максимальний прибуток монополiст одержить при такому обсязі виробництва , при якому валовий дохiд буде бiльшим за валовi витрати на найбiльшу величину (перший метод), або при такому обсязi випуску, при якому граничний дохiд буде рiвний граничним витратам (другий метод). Цьому оптимальному обсягу виробництва буде вiдповiдати i певна цiна.

22. Цінова дискримінація. Дiяльнiсть, яка полягяє у продажу одного i того ж продукту за рiзними цiнами, коли ця вiдмiннiсть в цiнi не обумовлена рiзницею у витратах виробництва, називається цiновою дискримiнацiєю.

Для проведення цiнової дискримiнацiї повиннi iснувати наступнi умови: продавець, який займається цiновою дискримiнацiєю, повинен бути монополiстом, тобто контролювати виробництво, цiноутворення i продаж товару; покупцi цього товару не можуть його перепродавати; продавець товару повинен бути здатний до подiлу покупцiв на групи, в основi якого повинна бути рiзна еластичнiсть їх попиту на той самий товар. Остання умова дозволяє монополiсту призначити бiльш високу цiну для покупцiв з нееластичним попитом на продукт i нижчу цiну для покупцiв з еластичним попитом.

23. Ринок монополістичної конкуренції та його ознаки. Визначення ціни та обсягу виробництва. Пiд монополiстичною конкуренцiєю розумiють галузь, яка складається iз вiдносно великої кiлькостi невеликих за розмiрами фiрм, якi виробляють диференцiйований продукт незалежно одна вiд одної. Має мiсце легкий доступ нових фiрм до галузi. Виробники в конкурентнiй боротьбi широко використовують методи нецiнової конкуренцiї.

В короткостроковому перiодi фiрма, яка дiє на будь-якому ринку, в тому числi i на ринку монополiстичної конкуренцiї, буде максимiзувати прибутки або мiнiмiзувати збитки, випускаючи такий об'єм продукту, при якому граничний дохiд буде рiвний граничним витратам. Цьому оптимальному обсягу випуску буде вiдповiдати i певна цiна, яку встано-вить виробник.

В довгостроковому перiодi на монополiстично конкурентному ринку iснує тенденцiя до встановлення цiни на рiвнi середнiх валових витрат, тобто тенденцiя до беззбитковостi виробництва i фiрма випускає оптимальний обсяг продукцiї, при якому граничний дохiд рiвний граничним витратам

24. Олігополія: сутність та ознаки. Моделі олігополії. Олiгополiя - це така ринкова структура, яка має мiсце, коли в галузi кiлькiсть фiрм, якi випускають однорiдний чи диференцiйований продукт, є настiльки мала, що кожна при формуваннi своєї цiнової полiтики повинна приймати до уваги реакцiю зi сторони конкурентiв. Вона виникає завдяки iснуючим бар'єрам для вступу - таким, як ефект масштабу, патенти, контроль над джерелами сировини i позик, а також в результатi злиття.

Можна видiлити двi основнi тенденцiї щодо олiгополiстичного цiноутворення: 1) олiгополiстичнi цiни мають тенденцiю до стабiльностi, коли конкуренти не перебувають у змовi один з одним, тобто дiють незалежно, недомовляючись про цiни i частку свого ринку; 2) олiгополiстичнi цiни можуть змiнюватись, коли фiрма проявляє тенденцiю до спiвробiт-ництва, вступаючи у таємну чи вiдкриту змову.

Серед iснуючих рiзноманiтних моделей олiгополiстичної поведiнки найбiльшої уваги заслуговують модель Курно, модель ламаної кривої попиту, модель олiгополiї, яка базується на таємнiй змовi, модель лiдерства в цiнах, модель, яка базується на цiноутвореннi за принципом "витрати плюс”.

25. Порівняльна характеристика ефективності ринків чистої конкуренції, монополії та монополістичної конкуренції. Ринок досконалої конкуренцiї - це ринок, який представлений великою кiлькiстю малих за розмiрами пiдприємств кожне з яких випускає i постачає на ринок незначну частку даного продукту, який є стандартизований.

Пiд монополiстичною конкуренцiєю розумiють галузь, яка складається iз вiдносно великої кiлькостi невеликих за розмiрами фiрм, якi виробляють диференцiйований продукт незалежно одна вiд одної. Має мiсце легкий доступ нових фiрм до галузi. Виробники в конкурентнiй боротьбi широко використовують методи нецiнової конкуренцiї.

Чиста, або абсолютна, монополiя iснує тодi, коли одна фiрма є єдиним виробником продукту, який немає близьких замiнникiв.