- •Антропологічний матеріалізм л.Фейербаха.
- •Філософські погляди ф. Прокоповича.
- •Прокопович про світобудову
- •Прокопович — автор теорії просвіченого абсолютизму
- •Між наукою і теологією
- •Методи і форми наукового пізнання.
- •Поняття цивілізації.
- •Глобальні проблеми сучасної цивілізації.
- •Соціальні відносини.
- •Основні особливості давньоіндійської філософії
- •Гуманістичний напрямок у філософії Ренесансу.
- •Об’єктивний ідеалізм та діалектика Гегеля.
- •Особливості сучасних проявів культури.
- •Суттєві риси західноєвропейської філософії XX ст. Основні напрями.
- •Неопозитивізм, постпозитивізм, критичний раціоналізм.
- •Релігія як соціально-історичний феномен
- •Філософія історії про суб’єкт, рушійні сили, умови та чинники історичного процесу.
- •Філософія французького Просвітництва 18 ст.
- •Німецька класична філософія – вагомий вклад в розвиток класичної філософії
- •Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія і наука про походження людини
- •Основні форми буття
- •Філософська концепція буддизму
- •Позитивізм
- •Ірраціоналізм
- •Взаємозв’язок культури та цивілізації
- •Загальна характеристика античної філософії.
- •Поняття діалектики. Діалектика як теорія розвитку
- •Числове розуміння Всесвіту Піфагора
- •Про гармонію
- •Вчення про число
- •Доведення від супротивного
- •Пізнання і знання
- •Спілкування в життєдіяльності людини
- •Натурфілософія епохи Ренесансу. Натурфілософія доби Відродження (Ренесансу)
- •Основні етапи розвитку філософської думки в Україні
- •Філософія періоду Відродження
- •Особливості сучасної релігійної ситуації в Україні.
- •Структура та вихідні поняття релігійної свідомості.
- •Філософська система і. Канта. "Трансцендентальний ідеалізм”
- •Теоретичні моделі суспільства в філософії
- •Філософія марксизма Марксизм
- •Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії
- •Емпіризм і сенсуалізм в англійському матеріалізмі
- •Поняття світогляду та його суспільно-історичний характер
- •Раціоналістичний напрямок в матеріалізмі Нового часу
- •Римський період Античної філософії
- •Апологетика, патристика і схоластика в середньовічній філософії
- •Проблема сенсу життя в філософії
- •Філософія Платона як система об’єктивного ідеалізму
- •Генезис свідомості
- •Релігійно-філософське вчення г.Сковороди
- •Суб’єкт та об’єкт пізнання
- •Атомістичний матеріалізм Демокрита
- •Форми, рівні і методи пізнання
- •Людиноспрямованість філософії Сократа
- •Простір і час - універсальні форми буття, їхній взаємозв'язок.
- •Даосизм
- •Вчення Аристотеля
- •Рух як спосіб існування матерії.
- •Філософські погляди Конфуція
- •Сучасна наука про склад матерії
Форми, рівні і методи пізнання
Свідома цілеспрямована діяльність щодо формування і розвитку знань регулюється певними методами й прийомами. Виявлення і розробка таких норм, правил, методів і прийомів складає предмет логіки і методології наукового пізнання. При цьому логіка дає правила виводу одних знань з інших, правила визначення понять. Методи наукового пізнання - способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання. За ступенем загальності методи поділяються на філософські, загальнонаукові та методи окремих наук, а за сферою застосування - на емпіричні й теоретичні. Кожний з них відображає дійсність у певних формах.
Наукове пізнання:
Методи: |
Рівні |
Форми |
сходження від абстрактного до конкретного, історичний і логічний, аксіоматичний, системно-структурний, математичний та ін. |
теоретичний |
наукова картина світу, теорія, система законів, теоретичні поняття, ідея |
моделювання, аналогія, порівняння, індукція, дедукція, аналіз-синтез, абстрагування |
|
факт, гіпотеза, проблема, концепція |
опис, вимір, експеримент, спостереження |
емпіричний |
емпіричні закони, емпіричні поняття, факти |
Слід зазначити, що існують прийоми і методи, притаманні людському пізнанню в цілому, на базі яких будується як наукове, так і повсякденне знання. Вони називаються загальнологічними і подані всередині таблиці.Наукове пізнання виробило також і свої спеціальні методи, головні з яких представлені вище.
Людиноспрямованість філософії Сократа
Величезний вплив на античну і світову філософію справив Сократ. Сократ – перший афінський філософ, сучасник Демокріта. Сократа вважають уособленням філософії, і не лише тому, що він був виразником невпокореного духу, і також не тільки тому, що він шукав неочевидного, глибинного, початкового. Сократ жив так, як філософствував, а філософствував так, як жив.
Сократ вважав, що людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути остаточними, незмінними та завершеними; мінливі ж уявлення нашої душі слід вважати гадкою, але саме через їх мінливість вони не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та поведінки людини. Справжні знання, за Сократом, слід шукати в собі (“Пізнай себе!”), бо безсмертна душа людини, пройшовши повне коло “космічних перевтілень”, потенційно знає усе. Слід примусити її згадати забуте внаслідок вмирань та нових народжень, а для того треба поставити людину в ситуацію суперечності із самою собою. Це й робив Сократ у своїх нескінченних бесідах із сучасниками (“сократичні бесіди”), бо вважав, що людина, яка через власні міркування зайшла в суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню напруженість, прагнути розв'язати цю суперечність.
При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користувався методом, який він називав майевтикою. Ціль майевтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення( дефініція) поняття. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття. то немає і знання.
Отже, метод Сократа переслідував досягнення понятійного знання. Це досягнення відбувалось за допомогою індукції( наведення), сходження від одиничного до загального. Головне для Сократа – процес пошуку понять.Переконання Сократа в існування об’єктивної істини приводить його до висновку, що існують об’єктивні моральноі норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна. Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши душу людини і її справи, і в цьому основне завдання філософії.
У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Філософія Сократа народжувалася під двома основними девізами: „Пізнай самого себе”, і „Я знаю, що нічого не знаю”.
Повторюючи за Дельфійським Оракулом “Пізнай самого себе”, Сократ звертається до проблеми людини, до вирішення питання про сутність людини, про її природу. Можна вивчати закони природи, рух зірок, але навіщо йти так далеко, говорить Сократ, – пізнай самого себе, занурься в близьке, і тоді, через пізнання доступних речей, ти зможеш прийти до тих самих глибоких істин. Людина для Сократа – це, перш за все, її душа. А під “душою” Сократ розуміє наш розум, здатність мислити, і совість, моральне начало. Якщо сутність людини – її душа, тоді особливої турботи потребує не стільки її тіло, скільки душа, і найвище завдання вихователя – навчити людей зрощувати душу. Благою й досконалою робить душу доброчесність. Доброчесність пов’язана в Сократа із пізнаням, що є необхідною умовою здійснення добрих вчинків, оскільки, не розуміючи сутності блага, не будеш знати, як діяти заради добра. Доброчесність і розум зовсім не протирічать одне іншому, оскільки мислення вкрай необхідне для відкриття Доброго, Прекрасного й Справедливого. Сократ розкриває поняття щастя й можливості його досягнення. Джерело щастя знаходиться не в тілі й не в чомусь зовнішньому, а в душі, не в насолоді речами зовнішнього матеріального світу, а в почутті внутрішньої сповненості. Людина щаслива тоді, коли її душа впорядкована й доброчесна. Душа, за Сократом, це господиня тіла, а також інстинктів, пов’язаних із тілом. Це господарювання і є свободою, яку Сократ називає самовладанням. Людина має добиватися влади над собою, ґрунтуючись на своїй доброчесності: “Мудрость состоит в том, чтобы победить самого себя, тогда как невежество ведет к поражению от самого себя”.