36. Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії

Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.

Буденною свідомістю філософія досить часто розглядається як щось досить далеке від реального життя. Філософів часто уявляють диваками, а філософствування безплідним мудруванням, за допомогою якого неможливо нічого ні довести, ні заперечити. Проте в цивілізованому, культурному суспільстві, кожна думаюча людина певною мірою є філософом, навіть якщо вона й не замислюється над цим.

Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.

Людина з необхідністю вступає у сферу філософських роздумів, бо завжди намагається знайти відповідь на те хвилююче вічне, що турбувало її суспільство завжди: через філософську призму людина розглядає себе як особливе явище в світі. Філософське мислення є постійним і жагою пройнятим прагненням до мудрості, любов'ю до мудрості, яка неосяжна в нескінченності багатства свого змісту. Філософська думка - це міркування про вічність.

Все сказане про філософію ніякою мірою не означає, що вона є позаісторичним явищем. Філософія має довгу і прекрасну історію. Саме історичний пошук джерел виникнення і характеру розвитку філософії показав, що вона з'являється в процесі такого поділу людської діяльності, коли виникає необхідність інтелектуального освоєння дійсності на найбільш загальному рівні її бачення. Хронологічно цей процес відбувається в різних країнах неодночасно.

Для філософії особливими проблемами є загальні проблеми існування світу, як природи, його єдності, походження, тенденцій розвитку тощо. Суб’єктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як творча, діяльна істота. Тому в предмет будь-якої філософської системи, будь-якого її напрямку необхідно включається, як основне, – відношення “людина – світ”. При осмисленні основних проблем буття філософи так чи інакше розглядали їх через призму відношення “людина-світ”. Не випадково Йоган Фіхте, представник німецької класичної філософії, вважав, що розвиток філософії може відбуватися двома основними шляхами – від речі до ідеї (Фіхте називав такий підхід “догматизмом”) і від ідеї до речі (Фіхте називав такий підхід “ідеалізмом”). Фактично ж німецький філософ визначив два основних протилежних напрямки у філософії – матеріалістичний (“від речі до ідеї”) і ідеалістичний (“від ідеї до речі”). Бо що таке матеріалізм? Матеріалізм (від лат. мaterialis – речовинний) – це філософський напрямок, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух – вторинними. З точки зору матеріалізму світ, як природа, є матеріальним, об’єктивним, незалежним від людини, її волі, свідомості. А сама свідомість, мислення, дух є властивістю високоорганізованої матерії, її ідеальним відображенням. Ідеалізм (від грецьк. idea – ідея, образ, поняття) – філософський напрямок, протилежний матеріалізму, який виходить з того, що свідомість, мислення, дух є первинними, а природа, буття, матерія – вторинними. Він поділяється на певні різновиди – об’єктивний ідеалізм та суб’єктивний ідеалізм залежно від того, яке духовне першоначало кладеться в його основу. Об’єктивний ідеалізм за основу дійсності приймає безособистісний дух, розум, свідомість (“абсолютний дух”, “абсолютний розум”, “чиста свідомість”). Суб’єктивний ідеалізм конструює світ на основі особливостей індивідуальної свідомості і ставить цей світ в залежність від неї, від “Я”.