17. Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія і наука про походження людини

Чому людина стала людиною? Чому наш ближній родич — шимпанзе, здібний навчатися мові глухонімих (для звукової мови у нього непридатна гортань) і елементарним трудовим діям, на людину не перетворюється?

Перехід від біологічного до нового, соціального, способу взаємодії з навколишнім середовищем був умовою виживання наших предків, основою для вирішення суперечностей між зміненими умовами середовища і недостатньою пристосованістю їх до цього середовища. Щодо характеру проблемної ситуації, яка привела до створення нового біологічного виду Ното sapiens (людина розумна) і водночас зумовлювала перехід до соціальної форми руху матерії, існує багато різних гіпотез. Загальна суть їх полягає в тому, що предки людини виявилися непристосованими до різкої зміни умов проживання. У процесі звичайної біологічної еволюції така ситуація могла мати лише два виходи: або загибель непристосованого виду, або сприятлива мутація його (наприклад, різке збільшення маси тіла, фізичної сили), що приводить до утворення нового виду. Однак поява людини виявилася чимось третім, що дістало назву антропосоціогенезу: виник не просто новий вид (людина — антропос), а принципово новий (соціальний, суспільний) спосіб існування.

Антропосоціогенез - єдиний процес формування людини і суспільства. І підходять до вирішення цієї проблеми або з позицій ідеалізму, або з позицій матеріалізму. З матеріалістичних позицій проблема антропосоціогенезу глибоко розроблена Ф. Енгельсом. В роботі „Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину” він висунув положення про визначальну роль праці в процесі антропогенезу. Головна ознака присутності людини в світі – знаряддя праці. Людина є перш за все творець знарядь праці – Homo Faber. Вона перейшла від пристосування до природи до пристосування природи до себе. Праця потребувала для свого розвитку взаємодії. Тобто виготовлення знарядь праці робило необхідним, єдино можливим шляхом розвитку перехід від біологічного до над біологічного об’єднання, від стада до суспільства. Могутнім фактором став розвиток мови як засобу спілкування, об’єднання зусиль в праці, згуртування спільноти. В ході антропосоціогенезу відбувся перехід від біологічно детермінованого до людського морального існування. Це створило умови для розвитку праці і , в свою чергу, було породжено потребами праці як способом буття людей. Праця виступала як рушій антропосоціогенезу і як його результат. Праця розвивала інтелект, здібності людей. сприяла формуванню суспільства, що, в свою чергу, ускладнювало працю, збільшувало розмаїття її видів з метою задоволення матеріальних і духовних потреб людини, які розвивалися в ході розвитку праці.

Для такого стрибка предки людини мали необхідні біологічні передумови: унікальний мозок, який здатний не лише до умовно-рефлекторної, а й до конструктивної, творчої діяльності; прямоходіння, яке вивільнило передні кінцівки; розвинута кисть руки, здатна до здійснення трудових операцій, утворення членороздільних звуків тощо.

Праця, мислення і мова були у передлюдині у вигляді можливостей. Реалізувавшись, вони врятували її в тій проблемній ситуації, в якій вона опинилася. Образно кажучи, вона виявилась підготовленою до того, щоб взяти до рук палицю чи камінь. Продовживши у такий спосіб свої кінцівки, вона змогла перейти до посилення своїх природних можливостей штучними засобами. Від пристосування до природи вона перейшла до перетворення її, до праці.

Інстинктивна праця є й у тварин: птахи гніздять собі житло, бобри роблять греблі, бджоли - cоти. Однак все це здійснюється за спадкове заданими програмами. Бобри не можуть засвоїти мистецтва бджіл і навпаки. Людина ж вперше починає створювати не лише речі, а й ідеальні проекти цих речей, а також засоби перетворення (техніку), які не дані їй від природи.

Праця і розум людини пов'язані нерозривно, вони одночасно з'являються і потім постійно вдосконалюють один одного: від кам'яного скребка до роботів і ЕОМ. Здатність до осмисленої праці, яка постійно вдосконалюється, перетворює і характер людського споживання, воно перестає бути раз і назавжди визначеним біологічними можливостями виду. У людини задоволення вже першої потреби веде до нових потреб. Норма наших потреб не задана абсолютно природою, а має конкретно-історичний характер, визначається культурою, рівнем духовного розвитку людей, типом суспільного життя.