61. Повноваження мзс урср. Кадри дипломатії урср. Ідеологічна складова діяльності мзс урср.

62. Діяльність урср у юнеско. Урср і економічні підрозділи оон.

Діяльність УРСР у ЮНЕСКО

Адекватнішою статусові повноправного члена ООН здавалася реакція Міністерства закордонних справ УРСР на деякі інші рішення та постанови ООН, максимально позбавлені ідеологічного наповнення. Але й це сталося більшою мірою після смерті Сталіна. Таким, приміром, можна вважати ставлення УРСР до ухвалення Статуту з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО). Відомо, що ЮНЕСКО почала діяти ще 1946 р., але так звані "радянські" делегації приєдналися до неї тільки 1954 р. Повноваження підписати Статут ЮНЕСКО Радою Міністрів УРСР були передані послові СРСР у Великобританії Я.Малику. У своєму зверненні до Генерального директора ЮНЕСКО Л.Еванса 2 квітня 1954 р. (вих. №7) А Барановський повідомляв: "Прошу Вас, пане генеральний директор, розглядати даного листа як офіційний документ про прийняття Українською Радянською Соціалістичною Республікою Статуту ЮНЕСКО". Отже, 2 квітня 1954 р. Українська РСР стала повноправним членом ще однієї міжнародної організації.

За всіх нюансів, слід сказати, що саме в ЮНЕСКО українські представники працювали з більшою відкритістю й активністю. Цьому сприяла відносна деполітизованість у діяльності згаданої міжнародної організації.

Специфічну й активну позицію обирали українські представники в ЮНЕСКО під час обговорення проблеми боротьби з раковими захворюваннями. Виступивши проти зосередженості ЮНЕСКО тільки на фінансуванні та інших формах розв'язання проблеми встановлення причин ракових захворювань, делегат від України Тульчинська порушила питання про негайне впровадження у життя вже одержаних результатів, її пропозиція була схвалена більшістю делегацій (21 проти 18 при 7, що утрималися).

УРСР і економічні підрозділи ООН

У січні 1948 р. на ім'я керівника відділу ООН МЗС СРСР Виноградова надійшла телефонограма з Києва за підписом О.Войни такого показового змісту: "У кінці березня цього р. в Женеві відбудеться третя сесія Економічної Комісії для Європи, а також конференція зі свободи інформації і друку, в яких буде брати участь і УРСР. На прохання тов. Мануїльського прошу повідомити, яку кількість делегатів ми повинні підготувати для відправлення на сесію Економічної комісії та на конференцію з преси". У відповіді Вишинського, затвердженій Молотовим, у жорсткій формі говорилося: "Делегація Української РСР на третю сесію Економічної Комісії для Європи повинна складатися з керівника делегації, одного делегата (він же експерт) і перекладача. Такий самий склад повинен представляти УРСР на конференції зі свободи інформації".

До останнього моменту питання української присутності залишалося відкритим, але врешті було вирішено на користь присутності.

Влітку того самого року О.Война просив завідувача економічного відділу МЗС СРСР повідомити, "якої думки повинна дотримуватися Українська РСР" у питанні, внесеному урядом Бельгії — "Економічні відносини з Німеччиною і, зокрема, встановлення певного тарифу обміну марки". Впадає в око, що важливі матеріали, одержувані делегаціями УРСР на міжнародних форумах, надсилалися спочатку до Москви, а вже потім, за рішенням тамтешніх чиновників, надходили до Києва".

8 лютого 1949 р. було ухвалено рішення Ради Міністрів УРСР про призначення В.Гарбузова представником республіки в Комітеті з розвитку зовнішньої торгівлі Європейської Економічної Комісії.

Повертаючись до діяльності Української РСР в Соціально-економічній раді ООН, слід відзначити, що протягом першого повоєнного десятиліття вона відігравала особливо важливу роль у загальній діяльності Організації Об'єднаних Націй. З її подання було ухвалено низку важливих рішень 1948 та 1949 рр. Не маючи для "взірця" чітких розпоряджень Москви, МЗС УРСР тривалий час відмовлялося оприлюднити свою позицію щодо вказаних рішень Генеральної Асамблеї. Від ЗО квітня 1951 р., коли до Києва прийшло перше прохання Генерального секретаря ООН висловити офіційну точку зору Уряду Української РСР, до кінця зими 1952 р., коли надійшло чергове попередження, українська сторона просто не відповідала на послання з Нью-Йорка. В останньому з названих листів із ООН говорилося: "Нагадуємо, що згідно з положеннями резолюції Ради 283 (X) ми чекали від урядів відповіді про імплементацію рекомендацій до жовтня 1951 р. Однак жодного повідомлення з цього приводу ми не одержали від Уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки й тому Генеральний секретар має честь ще раз звернутися за відповіддю у якомога стисліші терміни, що дозволило б підготувати звіт для чотирнадцятої сесії Соціально-економічної ради".