4.Економічне зростання і циклічність

Циклічний розвиток економіки — закономірне явище гос­подарського життя в умовах ринку і машинного виробницт­ва. Коливання фаз (підвищення, зниження) супроводжуються істотними змінами у структурі економіки, динаміці цін, обся­гах виробництва, співвідношенні продуктивності праці і дохо­дів, нагромадженні та споживанні. За своїм бурхливим і нерівноважним виявленням, як образно зазначив ГГ. Самуельсон, еко­номічні цикли нагадують «хвилі» епідемічних захворювань, «примхи» погоди і коливання температури у дитини.

Існує безліч концепцій, з допомогою яких учені намага­ються пояснити періодичність коливань економіки: наявність плям на сонці, погода, врожай, рух планет; експансія і скоро­чення банківського кредиту, надмірний випуск в обіг папе­рових грошей; зміна у населення «хвиль» песимістичного й оптимістичного настрою; надходження дуже великої частки доходу багатим, бережливим людям, що зменшує інвестуван­ня і призводить до спаду виробництва; надмірне інвестуван­ня; використання у виробництві важливих технічних досяг­нень; низький попит населення; диспропорційність між га­лузями народного господарства та ін.

Ряд економістів пояснює циклічність розвитку економіки в цілому особливостями її окремих процесів і поділяють цик­ли на три основні види: великі — тривалістю 50 — 60 років, середні — близько 10 років і короткі — близько 3,5 року. Напри­клад, М.Д. Кондратьєв, Й. Шумпетер причиною циклічності розвитку вважали особливості відтворення основного капі­талу. Існування середніх циклів вони пояснювали особливо­стями відтворення активної частини основного капіталу, а довгих — особливостями відтворення основного капіталу великих капітальних об'єктів, що здійснюється на принципово новій технічній основі та потребує величезних капітальних вкладень; короткі цикли пов'язували зі зниженням попиту.

З кінця XVIII ст. в економіці розвинутих країн відбулося чотири великі, або довгі, економічні цикли: 1789—1849 роки; 1849 -1896 роки; 1896 -1938 роки; з 1952 року до наших днів.

У межах довгого циклу діють середні економічні цикли, які називають промисловими, або економічними. Структура економічного циклу складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення.

Циклічні коливан­ня в економіці відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали, здебільшого, сезонний характер. З 1825 р. капіталістична систе­ма господарства з певною періодичністю переживає кризи, які виявляються у надвиробництві товарів і неможливості їх реалі­зації, що спричиняє спад виробництва, зростання армії безробіт­них, погіршення життєвого рівня населення тощо.

Від часу першої економічної кризи 1825 р. минуло 22 цикли.

Криза — головна фаза економічного циклу, що супроводжуєть­ся різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безро­біття, накопиченням товарів у сфері торгівлі та ін.

Найглибшою за всю історію капіталізму була кри­за 1929—1933 рр. Відтоді починається широкомасштабне втру­чання держави в економіку, антициклічне регулювання та ком­плексне монополістичне планування.

Скорочення виробництва під час кризи триває доти, доки вста­новиться ринкова рівновага, тобто відповідність попиту і пропо­зиції, а отже, послабиться гострота основної суперечності. Після цього кризовий спад припиняється й економіка входить у фазу депресії.

Депресія — застій у розвитку народного господарства.Зв'язок депресії з кризою полягає, передусім, у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягає більшого піднесення.

Пожвавлення — зростання виробництва в обсягах, які були досягнені перед кризою. Вперше після початку кризового спаду зростає попит на засоби виробництва, на робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. Під час пожвавлення відновлюється докризовий рівень еконо­мічного розвитку й готується майбутнє піднесення.

Піднесення — швидке зростання виробництва, яке супрово­джується скороченням безробіття, розширенням обсягів креди­ту та ін. Воно характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує попередні рівні. Але саме в цей найспри­ятливіший для економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього спаду.

Економічні кризи 90-х рр. відрізняються від криз поперед­ніх десятиліть своєю асиихронністю. Так, у Німеччині, Франції ,інших країнах у 1993 р. була криза, а в 1995- 1996 рр. - депресія, тоді як у Японії глибша криза відбулася у 1997-1999 рр., у США вже майже 10 років не було, що значною мірою пояснюється великим потоком іноземних інвестицій в економіку (наприкінці 90-х вони щорічно становили понад 500 млрд дол.), значними соціальними витратами, антициклічною політикою уряду тощо.

Щоб розширити сукупний попит, держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умови прискореного списання вартості ос­новних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій у недер­жавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у державний сектор, насамперед, у га­лузі економічної та соціальної інфраструктури (сферу транспор­ту, електро-, газо- і водопостачання, та ін.)

У фазі піднесення держава збільшує податки, відсоткові став­ки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капітало­вкладень, що гальмує процес надмірного "перегріву" економіки, послаблює суперечність між виробництвом і споживанням, огла­джує різкі коливання при переході від однієї фази циклу до іншої.

Внаслідок цього, між сучасними економічними кризами (у повоєнний період і кризами XIX ст.) існують такі відмінності: 1) сучасні кризи менш глибокі, але відбуваються частіше; 2) замість надви­робництва товарів під час криз у минулому столітті має місце надвиробництво основного капіталу (у формі простою значної частини виробничих потужностей); 3) під час кризи у минулому відбувалося різке зниження цін, а за сучасних умов його, здебіль­шого, немає; 4) сучасні кризи характеризуються менш тривалим періодом протікання фаз власне кризи і депресії та відповід­ним збільшенням фаз пожвавлення і піднесення; 5) на відміну від стихійного характеру криз у минулому, сучасні економічні кризи, механізм їх розгортання все більше піддаються регулю­ванню.