Тимчасове застосування договорів

Міжнародна практика свідчить що іноді суб’єкти в цьому зацікавлені або щодо окремих положень або всього договору. Це стосується договорів, які потребують ратифікації і таке тимчасове застосування здійснюється лише якщо договір передбачає таку можливість, або учасники переговорів домовилися про це. Ст. 25 ВК передбачає таку можливість. Одна з угод, яка тимчасово застосовується – угода між СРСР і США про Берингову протоку 1 червня 90 р. і 12 років уже застосовується тимчасово.

Дія договорів в часі, просторі і по суб’єктам. В часі поділяються на договори, що укладаються на певний термін (терміновиий міжнародний договір), безстроковий міжнародний договір і особливі за термінами. Перша група поділяється на умовно визначені – договір, який укладений на певний термін і в договорі визначається термін його дії (про дружбу, правову допомогу, мир, співробітництво), можлива автоматична пролонгація. Двосторонні договори України з Грузією, Литвою. Це також договори про правову допомогу в цивільних та карних справах. Передбачають термін дії 5 років і продовження якщо жодна сторін не зробить заяву про протилежне). Друга підгрупа – це договори, в яких термін дії не визначений і діють вони доти, доки одна із сторін не заявить про денонсацію (за предметом не можуть мати певного терміну – договори про мир 48 р.). Особливі за терміном – термін дії не встановлюється але сказано, що термін буде встановлюватися в майбутньому (як багато- так і двосторонні договори). Виникає термін пролонгація. Автоматична пролонгація – кожні 5, 10 років, якщо нема заяви про протилежне. І пролонгація умовна, яка здійснюється шляхом підписання додаткового протоколу).

Загальне правило щодо терміну дії договорів: договори закінчуються виконаннм.

Важлива тема територіальна або просторова сфера дії договору.

Питання територіальної сфери дії є останнім часом особливо принциповим. Загальне правило відтворене у Віденській конвенції ст. 29 – Договір обов’язковий для кожного з його учасників для всієї його території, якщо інше не встановлено цим договором (США: чи має право договір зобов’язувати суб’єктів федерації). Чи можуть міжнародні договори мати екстериториальну дію (Договір про Антарктику 59 р. – жодна з держав не володіла і не володіє Антарктикою). Це специфічний приклад, оскільки виходячи з класифікації просторів, цей договір встановлював статус міжнародної території. Так само конвенція про місяць, про морське право. Питання екстериториальної дії договорів та зобов’язання які виникають для третіх сторін є дуже глибоким. Договір Тлателолко 67 р. щодо створення без’ядерної зони в Латинській Америці продовжив сферу дії без’ядерної зони в Тихому Океані на 2,5 тисячі морських миль, а в Атлантичному океані на 1500 морських миль а також встановив зобов’язання для ряду третіх держав. Загальне правило – зобов’язання на міжнародній території випливає лише з загальної згоди держав. Договір Тлателолко порушував і порушує свободу морів. США і СРСР заявили, що не визнають екстериторіальну дію д-ру. В 77 р. СРСР в окремому протоколі №2 про приєднання до договору Тлателолко чітко визначив в тому числі сферу дії як ту, яку він не визнає.

Інше питання – екстериторіальна дія законів. На відміну від міжнародних угод в МП чітко діє принцип який забороняє екстериторіальну дію законів (кримінальна відповідальність в Туреччині за законами України заборонена). Протилежне створювало б умови для беззаконня. Загальне правило щодо третіх сторін: міжнародні договори не породжують прав і обов’язків для третіх сторін. Ст. 34 Конвенції передбачає формулу згідно з якою договори для третьої сторони без її згоди не породжують ні прав ні обов’язків. Питання обов’язків для третіх сторін є досить проблемним особливо після 11 вересня. США наполягаються на укладенні угод, які створюють не тільки правові стосунки. Але якщо двоє домовляються то це не стосується прав і обов’язків третіх. Договори можуть породити права лише тоді, коли існує згода на це (Португалія – революція “Червоних гвоздик”. В 75 р. СРСР за згодою із країнами РЕВ вирішив надати допомогу Португалії. Але та відмовилася). Ст. 35 ВК 69 і 86 рр. – зобов’язання для третьої держави виникає лише в тому випадку, якщо це передбачено учасниками договору і якщо третя держава чи МО приймають на себе такі зобов’язання в письмовій формі.

На відміну від письмової згоди, яка потребується в ст. 35, стаття 36 передбачає конклюдентні дії. Згода на отримання прав третьою стороною з договору презюмується до того часу, доки не доведене протилежне. Для використання права, що висловлене в договорі не потрібно згоди в письмовій формі. Договором може бути передбачено, що права чи обов’язки які випливають для третіх сторін є дійсними, коли створюються для цього відповідні умови.

І права і обов’язки після укладання договору і вступу його в силу не можуть бути відмінені без згоди третьої держави.

Дія договорів в часі. Важливе питання – дія договорів, що мають один і той же предмет або дія колишніх і нових договорів укладених з одного й того ж питання. Ст. 30 ВК 69 і 86 рр. – повинні застосовуватися послідовно, тобто преференції договору, який укладено пізніше. Це правило не суперечить ст. 103 Статуту ООН, яка передбачає, що в тому випадку коли зобов’язання членів організації виявляються в суперечності з їх зобов’язанням згідно будь-якій іншій міжнародній угоді переважну силу мають зобов’язання по статуту.

Виникають колізії під час послідовного застосування. Практика прийшла до висновку, що якщо учасники нового договору є одночасно і учасниками попереднього договору, дія якого не припинена, положення старого договору будуть діяти в тій мірі, в якій вони сумісні з положеннями нового договору. Загальне правило випливає з принципу суверенної рівності. Держави не помиляються. Якщо договір безпосередньо не передбачає зупинення попереднього договору то він діє в тій частині в якій не суперечить наступному.