12. Зовнішня політика сша у 1945-1960 рр: далекосхідний напрямок.

Далекий Схід у повоєнні роки став другим за значенням полем конфронтації двох наддержав. У 1945-1949 рр. тривала прихована, але запекла боротьба СРСР і США за Китай. Сполучені Штати її програли , й у Китаї було встановлено комуністичний режим. В Японії американська військова адміністрація вжила чималих заходів з метою ліквідації мілітаризму і реакції, для корінного перетворення японського суспільства і держави на засадах західної демократії, для відбудови економіки. В результаті вже на 1951 р. створились умови для укладення мирного договору з Японією, згідно з яким країна відзискала повний суверенітет. У ході війни в Кореї (1950-1953) війська США та їхніх союзників, що діяли під прапором ООН, перешкодили спробам північно-корейського комуністичного режиму захопити Південну Корею. Американці втратили у цій війні 54 тис. вояків убитими.

У перші роки президентства Ейзенхауера протистояння обох наддержав набрало ще жорсткішого характеру. Ревним речником такої політики був державний секретар Дж. Ф. Даллес. Він вважав доктрину „стримування комунізму", якої додержувалися за Трумена, порочною, оскільки вона прирікала американську дипломатію на пасивне слідування за подіями, нав'язуваними Радянським Союзом. Даллес став автором нової офіційної зовнішньополітичної доктрини США - „відкидання комунізму", спрямованої на визволення народів з-під комуністичного панування. У військовому відношенні ця доктрина була підкріплена стратегією „масованої відплати", яка означала, що будь-яка комуністична агресія, де б вона не мала місце, неодмінно викличе у відповідь атомний контрудар з боку США.

Демарші даллесівської дипломатії призвели до того, що відносини між обома наддержавами набрали характеру „балансування на грані війни". Однак для загострення стосунків у 1953-1954 рр. не було об'єктивних причин, з боку американців воно мало радше демонстраційний характер. Навпаки, коли на зламі 40-50-х років відносини між США і СРСР впали до найнижчого рівня, то після смерті Сталіна (1953), у зв'язку з пом'якшенням зовнішньополітичного курсу СРСР, крига в американо-радянських відносинах стала потроху скресати. Увагу американської громадськості привернув візит радянського лідера М. Хрущова до США, його ж переговори з президентом Д. Ейзенхауером (1959). Однак інцидент з американським розвідувальним літаком, збитим у 1960 р. над СРСР, призвів до нового загострення відносин між двома державами.

Загалом зовнішня політика США, як і внутрішня, за урядування Ейзенхауера (1953-1960 рр.) мало чим відрізнялася від труменівської. Зокрема велика увага продовжувала приділятися далекосхідним справам. З метою протистояння комуністичній експансії Сполучені Штати уклали з країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону договори про взаємну безпеку. Двосторонні пакти такого характеру були підписані з Філіппінами, Японією (1951), Південною Кореєю (1953), китайським урядом на Тайвані (1954). У 1954 р. було укладено договір про колективну оборону Південно-Східної Азії (СЕАТО), учасниками якого разом із США, Великою Британією і Францією стали Австралія, Нова Зеландія, Пакистан, Таїланд і Філіппіни.