- •1. Нтр та її вплив на соціально-економічний розвиток країн Заходу в 50-60 рр.
- •2 Другий етап нтр
- •3. Форми і методи державного регулювання економіки в країнах Заходу.
- •4. Динаміка розвитку економіки країн Зах.Європи в др.Пол. Хх ст.
- •5.Соціальний розвиток країн Заходу у другій половині хх ст.
- •7. Зростання міжнародних позицій сша у результаті Другої світової війни.
- •2Вересня 1947р. Сша підпис з країнами Пд.Америки пакт «Ріо-де-Жанейро» про спільну оборону Зх. Півкулі.
- •8.Економічний розвиток сша у 1945-1960 рр.
- •9. Внутрішньополітична боротьба у сша на зламі 40-50 рр. Маккартизм.
- •10. Суспільно-політичні рухи в сша в 40-50 рр.
- •11. Зовнішня політика сша у 1945-1960 рр: західноєвропейський напрямок.
- •12. Зовнішня політика сша у 1945-1960 рр: далекосхідний напрямок.
- •13. Економічний розвиток сша у 60рр.
- •14. Ліберальні реформи Дж. Кеннеді та л. Джонсона.
- •15. Законодавство сша про громадянські права 50-60-х
- •16. Рух за громадянські права у сша в 50-60 рр
- •17. Зовнішня політика сша у 60 р: латиноамериканський напрямок.
- •18. Участь сша у в’єтнамській війні.
- •19. Економічний розвиток сша у 70 рр.
- •20. Вотергейтська справа
- •21. Зовнішня політика сша у 70 рр: далекосхідний напрямок.
- •22. Американо-радянські угоди 70 років.
- •23. Економічний розвиток сша у 80-90.
- •24. Внутрішньополітичне життя сша у 80 рр.
- •25. Проблеми ядерних озброєнь в ам.-рад. Відносинах 80-поч.90 рр.
- •26. 11 Вересня 2001 у сша
- •27. Військові акції сша та їх союзників в Афганістані та Іраку.
- •28. Канада в період правління ліберальних урядів (1963-1984)
- •29. Зміцнення демократичних принципів держ.Ладу в країнах Зах.Європи. Конституції.
- •31. Співтовариство - економічна співпраця. «План Шумана»
- •32. Римський договір 1957 р.
- •33. Розбудова спільного ринку в 70-80 рр. Єдиний європ.Акт.
- •34. Єс на зламі хх-ххі ст.
- •35. Міжнародноправове становище Нім. Після капітуляції. Постадамська конф.
- •36. Зх. Німеччина в 1945-49 рр.
- •38. Посилення суперечностей між Зх. І срср. Розкол Німеччини.
- •39. Фрн у 50-60 рр. Нім. Економічне диво.
- •40. Зовн.Політ.Становище Зх.Нім. У 1949-55рр. Париз. Угоди.Вступ фрн до нато.
- •42. Нова сх. Політика фрн.
- •43. Революція 1989-90. Об'єдн. Нім
- •44. Німеччина у 1990-2008.
- •46. Великобрит. У 50-70 рр.
- •47. Розпад британської колоніальної імперії.
- •48. Політика Маргарет Тетчер.
- •49. Уряд т. Блера, його вн.І зовн. Політика.
- •50 Розстановка політ. Сил у Франції. Тим час.Режим
- •51. Конституювання іv республ. У Фран.
- •52. Політична боротьба у Франції в роки 4 республіки.
- •54. Конституювання п’ятої республіки у Франції. Політичний курс ш. Де Голля.
- •55. Франція і алжирська проблем
- •56. Травн.-червневі події 68 р. У Франції.
- •57. Політ.Боротьба у Франції в 70-их рр..
- •58. Зовнішня політика Франції у 1958-1981
- •59. Внутрішньополітичне життя Франції у 1958-1995 рр.
- •60. Франція на рубежі хх-ххі
42. Нова сх. Політика фрн.
Становлення політики розрядки в Європі багато в чому пов'язане з «новою східною політикою» ФРН, яку почала проводити коаліція партій, що здобула в 1969 р. перемогу на виборах до західнонімецького парламенту. Очолив коаліцію лідер Соц.-дем. партії Німеччини В. Брандт. Прийшовши до влади, В. Брандт почав рішуче здійснювати «нову східну політику», яка відповідала інтересам СРСР, НДР, інших країн східного блоку.
«Нова східна політика» мала на меті перегляд старих позицій і перехід до курсу на домовленості із СРСР та іншими соціалістичними сусідами, на визнання існуючих кордонів та повоєнних реалій. До речі, ніхто з державних діячів ФРН, навіть тих, що спиралися на підтримку згаданих «земляцтв», не закликав до силового повернення втрачених територій. Але сам факт «невизнання» створював ґрунт для діяльності екстремістських організацій у ФРН. На Сході ж він використовувався з метою залякування загрозою західнонімецького реваншизму, що давало підстави для зміцнення радянського контролю в «соціалістичному таборі», а у випадку з Чехословаччиною в 1968 р. — для прямого воєнного втручання у справи «братньої» країни.
У річищі «нової східної політики» з грудня 1969 р. до серпня 1970 р. проходили переговори між ФРН і СРСР, які завершилися підписанням 12 серпня 1970 р. Московського договору, що став конкретною реалізацією нового курсу ФРН. Одне з найважливіших його положень зафіксувала ст. З, де було визнано, що «мир в Європі можна зберегти тільки в тому випадку, якщо ніхто не зазіхатиме на сучасні кордони». Далі йшлося про відмову від територіальних претензій, від спроб вирішувати спори немирними засобами. Все це якнайкраще влаштовувало СРСР, бо означало примирення ФРН із розколом Німеччини, з існуванням НДР.
Принципове значення для справи розрядки міжнародної напруженості в Європі мала «Домовленість про наміри сторін». Згідно з «Домовленістю», ФРН зобов'язалася поважати державну цілісність і самостійність НДР і укласти з НДР міждержавний договір. «Домовленість» передбачала, що згодом ФРН укладе аналогічні за політичним змістом Московському договори із сусідніми країнами — Польщею і Чехословаччиною, з якими існували прикордонні проблеми, а також з Угорщиною й Болгарією.
З вересня 1971 р. СРСР, Великобританія, США та Франція підписали чотиристоронню угоду про Західний Берлін. Згідно з угодою західні держави зберігали право тримати в Західному Берліні свої військові контингенти й використовувати всі транспортні шляхи з ФРН до Західного Берліна. Західний Берлін зберігав свій статус і не визнавався складовою частиною ФРН.
Досить несподівано виявилися складними переговори ФРН із Чехословаччиною про нормалізацію відносин. У московській «Домовленості» ФРН виявила готовність визнати Мюнхенський договір між фашистською Німеччиною і Чехословаччиною 1938 р. «недійсним із самого початку». Однак під час переговорів ФРН і Чехословаччини виявилося, що таке формулювання може, зокрема, викликати матеріальні та інші претензії колишніх мешканців районів Чехословаччини, що відійшли до Німеччини за Мюнхенським договором, до урядів ФРН і ЧССР. У 1973 р. були нормалізовані відносини між ФРН і Угорщиною та Болгарією, які не мали суттєвих післявоєнних проблем у відносинах з ФРН, але чекали завершення переговорів ФРН із ЧССР (Румунія і Югославія нормалізували відносини з ФРН ще до 1970 р.).
7 травня 1974 р. В. Брандт подав прохання про відставку. Так завершився важливий етап «нової східної політики» ФРН, який зміцнив європейську розрядку. Керівники країн Східної Європи сподівалися на подальше поліпшення відносин із ФРН, і ці сподівання не в останню чергу пов'язувалися з особистістю канцлера ФРН.
Деякі західні опоненти В. Брандта розцінили «нову східну політику» ФРН як примирення з Берлінським муром і неприпустиму поступку СРСР, увічнення розколу Німеччини та Європи загалом. Історія розсудила інакше. Вже наприкінці 80-х років мур був зруйнований, і невдовзі постала об'єднана Німеччина.