59. Внутрішньополітичне життя Франції у 1958-1995 рр.

Франсуа Міттеран, що переміг Жіскара д'Естена на виборах в травні 1981, став першим президентом-соціалістом П'ятої республіки. Після того, як соціалістична партія отримала більшість місць на позачергових парламентських виборах, що пройшли в червні, новий уряд почав здійснювати свою програму реформ. До неї входили націоналізація кількох великих банків і корпорацій, ліквідація префектур з метою розвитку місцевого самоврядування та скасування смертної кари.

Соціалісти підняли мінімальну заробітну плату, подовжили оплачувану відпустку робочим з чотирьох тижнів до п'яти і підвищили витрати на соціальне забезпечення. Ці заходи сприяли підйому економіки, незважаючи на світовий спад у 1981-1982. Проте темпи інфляції залишалися високими, обумовили різке падіння вартості франка на світовому ринку. В результаті в 1983 уряд був змушений урізати витрати на соціальні потреби і закрити ряд збиткових державних підприємств і шахт, що спричинило за собою зростання безробіття. Удар по престижу соціалістів був нанесений в 1985, коли французькі агенти в Окленді (Нова Зеландія) потопити судно "Рейнбоу Уорріор", щоб перешкодити його команді, що протестувала проти ядерних випробувань, відвідати французькі полігони в півд. частині Тихого океану.

На парламентських виборах 1986 соціалісти втратили більшість у Національному зборах. Перемогу здобули праві сили.

Міттеран визначав свою політику по відношенню до уряду правих як одну з форм "співіснування" - стриману та уникаючу відкритої конфронтації. У травні 1988 він був переобраний на посаду президента. На парламентських виборах в червні 1988 більшість місць отримали соціалісти. Соціалістичний уряд очолив Мішель Рокар. У 1991 уряд Рокар пішов у відставку. Прем'єр-міністром Франції стала Едіт Крессон, член соціалістичної партії.

Після об'єднання Німеччини Міттеран став наполягати на більш тісній економічній та фінансовій інтеграції з іншими країнами Західної Європи. Франція підписала договір про створення Європейського союзу в Маастрихті (Нідерланди) в грудні 1991. У зв'язку з виниклими розбіжностями у Франції було проведено загальний референдум, на якому договір був схвалений невеликою більшістю голосів: "за" - 51,05%, "проти" - 48,95%.

У квітні 1992 Міттеран призначив на посаду прем'єр-міністра П'єра Береговуа. У лютому 1993 в пресі з'явилися повідомлення, що Береговуа продавав конфіденційну фінансову інформацію. На парламентських виборах у березні того ж року більшість місць отримали праві, і голліст Едуар Балладюр став прем'єр-міністром при президенті Міттеране.

Коли почалася президентська передвиборна кампанія 1995, Ширак обійшов Балладюра, зайнявши друге місце після несподівано вийшов вперед кандидата від соціалістів Ліонель Жоспена. У другому турі праві згуртувалися навколо Ширака, і він переміг, набравши 52% голосів.

Балладюр пішов у відставку відразу після виборів, і Ширак призначив прем'єр-міністром представника голлістской партії (ОПР) Алена Жюппе, колишнього міністра закордонних справ. Уряду Жюппе предстояло рішення нелегких завдань. Поновлення ядерних випробувань в південній частині Тихого океану, розпочате з ініціативи Ширака, викликала різкий протест з боку світової громадськості. Для вступу Франції в ЄС були висунуті вимоги щодо обмеження пенсій і соціальних допомог. Однак внесення урядом відповідних пропозицій викликало масові страйки і демонстрації. В результаті ці пропозиції залишилися нездійсненненими. Успіх Національного фронту на місцевих виборах підірвав позиції традиційних правих партій. Закони про обмеження імміграції зустріли протидію з боку лівих сил, але при цьому не задовольнили і правих.

Передбачаючи необхідність подальшого введення непопулярних заходів, Ширак призначив дострокові парламентські вибори на травень-червень 1997 у надії утримати за собою більшість в парламенті ще на п'ять років. Однак його коаліція зазнала поразки, а соціалісти (241 місце), їх союзники серед комуністів (38 місць) і зелені вибороли більшість у Національному зборах. Прем'єр-міністром став лідер соціалістів Ліонель Жоспен.