55. Франція і алжирська проблем

Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції в А. почалося нове піднесення нац.-визвольної боротьби. 1936 в А. зібрався Мусульманський конгрес, який висунув вимогу демократич. свобод, скасування расової дискримінації. Після другої світової війни нац.-визвольний рух в А. набрав більш організованого і масового характеру. В листопаді 1954 алжирський народ розпочав збройне повстання проти франц. панування, яке переросло в справжню війну за незалежність А. В результаті розгортання нац.-визвольної боротьби, очолюваної Національним фронтом визволення, в Каїрі 19 вересня 1958 проголошено Алжирську Республіку і сформовано її Тимчасовий уряд. Цей уряд відповідальний перед Національною радою алжирської революції (у складі 54 чол.), яка представляє широкі верстви населення А. Французький уряд не визнав Тимчасового уряду Алжирської Республіки.

Це повстання було пробним каменем зовнішньої політики П'ятої республіки. Надії колоніалістів виявилися мар­ними. Де Голль і раніше розумів, що наміри утримати Алжир - не що інше як ілюзія, і в 1959 р. вперше заявив: "Алжир—алжирський". Алжир не був рядовою колоніальною пробле­мою Франції. У цій колонії проживало понад 1 млн. фран­цузів. Усі вони після проголошення незалежності Алжиру змушені були повернутися до Франції. Тому рішення де Голля викликало негативну реакцію в частини французького суспільства. У відповідь колоніалісти вчинили заколот і спро­бували захопити владу в Алжирі. Де Голль діяв рішуче. У квітні 1960 р. він направив до Алжиру надійні війська і виступ було придушено. Остаточно проблема вирішилась у 1962 р., коли після переговорів в Евіані французька сторона визнала незалежність Алжиру. Частина армійських офіцерів, травмована крахом "французького Алжиру", пішла в підпілля і створила таємну військову організацію ОАС, яка почала діяти методами терору. ОАС організувала кілька замахів на де Голля. Шарль де Голль з цього приводу цілком серйозно констатував: "У чині лейтенанта в Першу світову війну і пол­ковника в Другу ніколи так близько не спілкувався зі смертю, як за часів президентства".

56. Травн.-червневі події 68 р. У Франції.

Стабільний і динамічний розвиток П'ятої республіки порушили травнево-червневі події 1968 р. За два тижні до них студенти-анархісти в паризь­кому передмісті Нантері, протестуючи проти війни у В'єтнамі, побили вікна офісу "Америкен експрес". Спроба покарати студентів-бунтарів викликала дещо несподівану реакцію. На початку травня тисячі студентів паризьких вузів вийшли на ву­лиці, щоб виразити протест проти війни у В'єтнамі, соціальної несправедливості, цинізму політиків. Вимоги студентів були суперечливими. Червоні знамена, марксистські та маоїстські гасла аж ніяк не узгоджувалися з вимогами свободи самовря­дування студентів. Однак вимоги реформи вищої школи та участі студентів в управлінні вузами були цілком справедливи­ми. У Франції продовжувала існувати застаріла система вищої освіти: 80 % усіх студентів навчалося на гуманітарних факуль­тетах і лише 20 % — на технічних. Лише п'ята частина сту­дентів отримувала державну стипендію.

Студентські виступи використала ФКП — головний про­тивник П'ятої республіки і президента де Голля. 13 травня ФКП, прагнучи поглибити кризову ситуацію в країні, закли­кала до страйку робітників. На заклик комуністів відгукнули­ся колективи заводів "Рено" та "Сюд авіасьон". На 18 травня кількість страйкуючих досягла 2 млн., а через кілька днів — 10 млн. чоловік. Страйкарі вимагали збільшення зарплати, поліпшення соціального забезпечення тощо. Суто економічні вимоги робітників ФКП поспішила доповнити своїми партійно-політичними гаслами. Вона зажадала створення уряду демо­кратичної єдності з участю комуністів. Тим часом лівацькі групи гошистів (гошизм — особливий різновид лівацтва, в якому змішалися елементи бланкізму, троцькізму, анархізму, утопізму, ленінізму, маоїзму та інших "ізмів") підбурювали маси до захоплення влади. Перед французьким суспільством «маячила тінь громадянської війни та можливої диктатури. Перервавши свою офіційну поїздку до Рима, в країну повер­нувся де Голль. 29 травня він зустрівся у Баден-Бадені з ко­мандиром французького корпусу, ветераном алжирської війни генералом Массю. Переконавшись у лояльності армії, президент виступив по телебаченню. Він заявив, що зали­шається на посаді, й оголосив про розпуск парламенту і нові вибори. Наступного дня на Єлісейські поля вийшли 300 тис. прихильників де Голля, які демонстрували "мовчазну більшість". Лідерам комуністів нічого більше не залишалося, як згорнути страйк. Тим більше, що напередодні уряд Помпіду пішов на значні поступки. Було збільшено зарпла­ти — на 14 %, пенсії — на 15—20 %, а платня сільськогоспо­дарських робітників зросла на 56 %. Студентам надано пра­во участі в самоуправлінні. У червні страйки припинилися.

Однак після травнево-червневих страйків 1968 р. щось зламалося у стосунках "де Голль — французи", і президент це відчув. Референдум щодо законопроекту перебудови ор­ганів внутрішнього самоуправління, який він зініціював, мав вияснити це остаточно. На референдумі 27 квітня 1969 р. французи сказали "ні", і на другий день де Голль подав у відставку.

Президентом став висунутий партією ЮДР (Союз на за­хист республіки, 1968 р.) соратник і однодумець де Голля Ж. Помпіду.