51. Конституювання іv республ. У Фран.

Вибори 21 жовтня 1945 р., як і слід було че­кати, відобразили післявоєнне полівіння суспільства. Комуністи та соціалісти здобули 294 мандати з 545 і могли сформувати двопартійний уряд. Проте соціа­лісти, справедливо підозрюючи комуністів у прагненні до диктатури, наполягли на включенні до складу уряду пред­ставників МРП як гаранта демократії. Урядова коаліція з трьох партій проіснувала до травня 1947 р. Новостворений уряд знову очолив де Голль.

Навесні, улітку та восени 1946 р. у Франції розгорнулися гострі дискусії навколо нової конституції. Зокрема, де Голль виступив проти повер­нення країни до традиційного парламентаризму і пропону­вав запровадження сильної президентської влади, обмежен­ня ролі парламенту, непідзвітність президента законодавчо­му органові. Це викликало шквал критики з боку опонентів. Генерала навіть звинувачували у прагненні встановити військову диктатуру. Для лівих, особливо комуністів, які ви­ношували ідею насадження диктатури пролетаріату, плани голлістів були неприйнятними. У грудні 1946 р. конституція набула чинності.

Нова конституція встановлювала сувору підзвітність уря­ду парламентові, надавала широкі права громадянам: право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту, участь у керівництві державними підприємствами, на страйк у рам­ках закону. Проголошувалися рівність чоловіків і жінок, на­селення метрополії і колоній, що мало послужити збережен­ню колоніальної імперії. Під тиском лівих до конституції було внесено статтю, відповідно до якої будь-яке майно, що набувало характеру монополії, мало стати власністю всього народу. Важливим положенням конституції була заборона ведення завойовницьких воєн. У цілому конституція відобра­жала суспільну ситуацію у Франції в перші післявоєнні роки, концентрувала попередні демократичні надбання Франції і нові досягнення у розвитку демократії західноєвропейських країн післявоєнного періоду. Водночас вона була консенсус­ним документом тих політичних сил, які сформувалися у роки Опору і шукали "модус вівенді" тактичного порядку, не забуваючи про свої стратегічні цілі. Конституція 1946 р. проіснувала всього 12 років. Досить було змінитися конфігу­рації політичних сил у французькому суспільстві, з'явитися новим проблемам, що сколихнули Францію через деякий час, як розстановка конституційних аспектів у статтях Основ­ного закону увійшла в суперечність з реаліями часу.

Після нетривалого функціонування однопартійного кабінету соціаліста Л. Блюма, що був сформований після ли­стопадових виборів 1946 р., до влади повернулася та ж сама трипартійна коаліція (комуністи, соціалісти, МРП) на чолі з соціалістом П. Рамадьє. Конституція 1946 р. знаменувала за­вершення Тимчасового режиму і початок Четвертої рес­публіки у Франції.

52. Політична боротьба у Франції в роки 4 республіки.

Через рік після прийняття Конституції Четвертої республіки урядова коаліція, яка скулася з СФІО. МРП і ФКП розпалася. 5 травня 1947 року премєр-міністр П..Рамадьє опублікував декрет про усунення з уряду міністрів-комуністів, яким інкримінували недотримання правил "урядової солідарності". Національні збори більшістю голосів схвалили це рішення.

Перші конфлікти в трипартійній системі виникли з приводу зовн.політичн. курсу уряду П. Рамадьє, який солідаризувався з ВБ та США, підтримував «доктрину Трумена». Міністри-комуністи виступили проти урядових методів колоніальної політики. Та найгострішими виявились питання у сфері соц-екон. проблем.

У квітні 1947 р. застрайкували робітники заводу «Рено», вони вимагали підвищення зарплати. Комуністи підтримали ці вимоги. Їхні партнери по урядовій коаліції, СФІО та МРП, виступили проти підвищення зарплати.

Через рік після своєї відставки генерал де Голль кинув виклик Четвертій республіці і розпочав відкриту боротьбу за втілення в життя своїх ідей. Так розпочався другий етап голлітського руху, назнаного "політичним голлізмом". або «опозиційним голлізмом». У квітні 1947 р. екс - премєр,

будучи противником партії, виступив із заявою про створення під своїм керівництвом надкласової орнанізації (асоціації) --Об'єднання французького народу (РПФ), завдання якого полягало у боротьбі за реформу конституції в дусі ідей, втголошених в Байо.

Структура РПФ характеризувалася строгою централізацією та авторитаризмом, подібно до ФКП, все підпорядковувалося владі та ідеям його фундатора. В жовтні 1947 р. РПФ взяла участь у муніципальних виборах і тріумфально перемогла, отримавши 40 відсотків голосів виборців. Проте головну ставку було зроблено на участь та перемогу на парламентських виборах, які припали на 1951.р.

Хоча РПФ виборола па парламентських виборах до Націоналих зборів 118 мандатві, але не набрала абсолютної більшості, необхідної для формування уряду. До того ж у таборі голлістів зростало невдоволення авторитаризмом генерала, що спричинило кадрові перестановки в об'єднанні, падіння впливу РПФ та врешті-решт його розпуск 1955 р.

Для блокування впливу комуністів та дсголлівців в урядоннх колах виникла ідея «третої сили». Суть її полягала в тому, що так звані "справжні республіканці" повинні були відстоювати середню лінію між комуністами і деголлівцями, виступати як проти перших, так і проти других. До нової урядової коаліції увійшли центристсткі партії: СФІО, МРП і радикали. 1951 р. місце соціалістів в уряді зайняли «помірковані» або «незаможні». Соціалісти перейшли в опозицію через незгоду із законом про субсидії релігійним школам.

Правоцентристська коаліція залишалася при владі до 1955 р. повернення до влади в другій половині 1950-х років соціалістів не змінило справи па краще: Четверга республіка переживала перманентні урядові кризи (з 1946 по 1958 рік змінилося 14 урядів), нестабільність урядового курсу, неспроможність розв'язати нагальні проблеми. Разом з тим уряди "третьої сили" припинили судові процеси проти вішістів. Ті з них, хто ще перебував у в'язницях, вийшли на волю.

Наприкінці 1940-х - першій половині 1950-х років відбулося ряд страйків. Найбільшим був виступ шахтарів восени 1948 року, які вимагали «ведення рухомої шкали зарплат. В лютому 1950 року уряд прийняв закон про колективні договори, в яких визначався мінімум зарплати. Після тритижневих страйків влітку 1953 року за участю 4 млн. осіб уряд змушений був підвищити страйкарям зарплату.