39. Фрн у 50-60 рр. Нім. Економічне диво.

У період економічного піднесення гострих соціальних виступів у ФРН не відбуваюся. СДПН обстоювала вигідні колективні договори, вела антико­муністичну пропаганду, наполягала на відновленні кордонів 1937 р. КПН після судового процесу над нею в Карлсруе (1954—1956) була заборонена. Приводом стали заклики ко­муністів до насильного повалення існуючої влади, а точніше, ліквідації парламентської республіки та демократії. Щоб зменшити активність крайніх лівих, неадекватну підтримці їх нечисленним електоратом, у виборчий закон була внесена поправка (1953), згідно з якою партія, що не набрала 5 % голосів на виборах, не може бути представлена в бундестазі. Наприкінці 50-х років ситуація в ФРН характеризувалася загальним економічним піднесенням, динамізмом і стабіль­ністю. Якщо в 1951 — 1955 рр. середньорічний приріст про­мислової продукції становив 12,3 %, то в 1961 — 1965 рр. — 5,4 %. Маючи потужну економіку, ФРН увійшла до "Спільного ринку" (1958), де її частка складала 44 % усього виробництва ЄЕС. Вона займала друге місце у світі за обся­гом експорту та валютно-золотих запасів, а вивіз капіталу з 1955 по 1967 р. збільшився у 30 разів. Серед основних при­чин процвітання слід назвати інтенсифікацію праці (з 1956 по 1962 р.), високу за­робітну плату, активну соціальну політику. Проте це зовсім не означало, що в ФРН не було проблем.

Період 50-х років характеризувався суціль­ними успіхами в економіці, що відомі під назвою "німецьке економічне диво". Причин цьому було чи­мало. Назвемо основні з них: а) виробництво відроджувало­ся на новій технічній основі; б) розвивалися новітні галузі, такі як електроніка, нафтохімія.; в) раціонально викори­стовувалися допомога за "планом Маршалла" (2,7 млрд дол., з них 0,5 млрд як пода.рунок), кошти з державного бюджету, г) відсутність військових витрат, Однак попри всі згадані причини, головним було створення опти­мальних умов для вільного розвитку економічної демократії, тобто необхідних умов для розбудови ринкової економіки. Завдяки "диву" країна змогла кожну третю марку бюджету спрямувати в соціальні фонди. Кредитна, валютна, податкова політика використовувалися для попередження криз.

Для німецької економіки 50-х років характерні високі і стійкі темпи зростання. Вартість виробленої у 1956 р. продукції була вдвічі більшою, аніж у 1936 р. Частка Німеччини у світо­вому виробництві 1955 р. сягала 10 %, в експорті — 7,3 %. З 1947 р. по 1967 р. — жодного страй­ку. 85 %.

40. Зовн.Політ.Становище Зх.Нім. У 1949-55рр. Париз. Угоди.Вступ фрн до нато.

Розкол Німеччини, утворення ФРН та НДР з усією очевидністю поставили па порядок дня питання про майбутнє німецької нації, а в зв'язку з цим і проблему зовнішньополітичних пріоритетів. На час свого утворення ФРН займана площу у 248 тис; км. і межувала з НДР, Данією, Нідерландами, Бель­гією, Люксембургом, Францією, Швейцарією, Австрією та Чехословаччиною і таким чином посідала важливе геополітичне й стратегічне становище в Європі. Міжнародна ситуація склалася так, що ФРН опинилась у центрі подій, пов'язаних із повоєнною конфронтацією між Сходом і Заходом.

Той факт, що Конрад Аденауер поєднував посади канцлера та міністра закордонних справ, засвідчує пріоритетність зовнішньої політики, яка інко­ли уособлювалась у самому К. Аденауерові. Стрижнем зовнішньої політики ФРН та Конрада Аденауера був союз з США, інтеграція у європейські струк­тури, особливі стосунки з Францією. Безумовно, на зовнішньополітичній арені ФРН в особі К. Аденауера мала єдину мету - крок за кроком розширю­вати німецькі права та свободи, перетворити ФРН з об'єкта у повноправно­го суб'єкта міжнародних відносин.

Той факт, що США опікувалися долею післявоєнної ФРН слід віднести до заслуг К. Аденауера. Канцлер ФРН зумів таким чином побудувати відно­сини з могутньою заокеанською державою, що остання, порушуючи власні традиції і всупереч власним інтересам, не поспішала виводити з Західної Німеччини свої війська і взяла на себе довгострокові договірні зобов'язання в рамках союзу.

К. Аденауер розумів також, що без німецько-французького примирен­ня не може бути й мови про єдину Європу. Дві держави постійно конфлікту­вали між собою, тримаючи тим самим у постійній напрузі всю Європу. На початковому етапі стосунків між лідерами обох країн була певна напруга, Аденауер остерігався де Голля через французькі претензії на німецькі землі та її схильність до співпраці з СРСР. У свою чергу, де Голль не довіряв Аденауеру, пам'ятаючи драматичну історію франко-німепьких відносин, його непокоїло зміцнення впливу ФРН па міжнародній арені завдяки США. Зреш­тою особиста зустріч двох лідерів зняла цю упередженість і повну взаємну недовіру. Однак існувало питання, в якому погляди ФРН і Франції кардинально розходилися. Це стосувалося проблеми ремілітаризації ФРН. Відомо, що за рішеннями Вашингтонської конференції від 8 квітня 19.42. року Західну Німеччину було позбавлено права мати армію та здійснювати мілітариза­цію країни. Проте відкритість політики ФРН, її прагнення до співпраці при­звели до припинення стану війни з нею. 2 травня 1950 р. Західна Німеч­чина ввійшла як повноправний учасник до Ради Європи та до Комітету міністрів. ФРН надано також право на провадження власної зовнішньої пол­ітики. 19 вересня цього ж року Західній Німеччині було дозволено створити міністерство закордонних справ і налагодити дипломатичні відносини з усі­ма державами.

27 травня 1952 року в Парижі було підписано договір про заснування ЄОС, Однак французькі Національні збори 30 серпня 1954 року відхилили ратифікацію. Тоді почали пошук альтернативної ЄОС структури. Першим кроком у цьому напрямку стала конференція у Лондоні (28вересня-3жовтня1954р.), на якій прийнято рішення про вступ Західної Німеччини до Пн.атлант.пакту.

Німеччина зобов'язувалась не виробляти атомної, хімічної та біологічної зброї, ракет великої дальності, військових кораблів тоннажністю понад 3 тис. т. та бомбардувальників стратегічної авіації. Після того, як Франція ратифікувала постанову Лондонської конференції, 20-23 жовтня 1954 р. у Парижі відбувся другий тур переговорів. Було до­сягнуто домовленості щодо відродження німецької армії (12 піхотних дивізій) зі своїм генеральним штабом, власними службами, військово-морськими і військово-повітряними силами; визначено також права і обов'язки інозем­них військових формувань па території ФРН. Для контролю за західноні­мецьким військовим потенціалом було створено Західноєвропейський союз під егідою НАТО, куди ввійшли 9 країн, у тому числі і ФРН. 5 травня 1955 року - Офіційна дата вступу ФРН до НАТО. 17 липня бундестаг схвалив «За­кон про добровольців», який започаткував офіційне формування західноні­мецької армії. 1 січня 1956 року в містечку Андернах був сформований пер­ший батальйон нової західнонімецької піхоти.