3. Форми і методи державного регулювання економіки в країнах Заходу.

Науковий рівень індустріальної зрілості у повоєнний період в країнах Зх. Європи, розмаїття галузевої та відтворювальної стурктури, різниця темпів економічного зростання і динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили значну специфіку окремих систем державного регулювання в регіоні. Це стало передумовою посилення тенденцій до уніфікації форм і методів держ. регулювання. Тому поступово складалися головні риси держ. регулювання в країнах Зх. Європи. Насамперед іст. мат. основа економічної діяльності держави у вигляді значного за м асштабами держ. сектора у сфері вробництва і цін федеральних фондів, перерозподілу національного доходу (бюджет, фонди, соц.страхування). у всіх країнах уряди розробляють і аналізують еконмічну політику, розробляють законодавчу політику щодо різних об’єктів бізнесу, створють систему заходів для стимулювання зовнішньо-економічної діяльності.

Вплив на вибір форм має нац.специфіку країни, ступінь ефективності держ.регулювання. для ФРН – це державне монополістичне регулювання, ФРН не має загальнонаціонального органу управління.

Потужний державний сектор у Франції став базою загальнонаціонального планування і програмування суспільством господарства. Економічній політиці підпорядковувався механізм кредитного і грошового регулювання.

Посилення інтеграційних процесів допомагає визначити загальний тип державного регулювання західноєвропейських країн: інтенсивність, активне втручання держави в економіку. Воно охоплює весь процес суспільного відтворення – від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру і темпи росту виробництва, антикризові заходи, ціноутворюючі фактори і зовнішньоекономічні зв’язки. Виділяється державна власність і державне підприємництво. Більшість країн мають розвинутий державний сектор, на який припадає помітна частина зайнятих інвестицій, бізнесу, що не характерно для США. В західній Європі втручалась держава більш безпосередньо в процес відтворення як функціонуючий суб’єкт виробництва. Майже в усіх країнах держава є великим банкіром.

Вплив мала відома уніфікація економічної політики, взаємообмін національних методів регулювання. На цій основі народжувались і всі втручання в економіку в межах ЄС, і створення інституту Європейського інвестиційного банку, Європарламент, комісія європ.співтовариства та правова база для практичного їх здійснення. Великі перспективи на цьому шляху пов’язують з Маастрихтськими угодами, що пов’язані з пошуком більш дієвих форм і методів регулювання економіки.

Ускладнення соц.екон.проблем урбанізації та збереження навколишнього середовища, а також нерівність умов життя і праці у різних частинах національної території визначили необхідність переходу від фрагментарного дераж.втручання до кмплексної політики теритторіального розвитку. У цьому зв’язку через регулюючі механізми держава має вирішувати два кола питань: 1) зв’язати розвиток продуктивних сил і економічного зростання з найбільш раціональним розподілом їх по всій території розслення і виробництва; 2) впливати на просторово-економічні процеси з метою кращого використання території та регіональних ресурсів, задоволення потреб населення. Після створення ЄС посилюється перехід від державного до міждержавного регулювання територільних економічних потреб, органи Єс розробляють концепції територіального регулювання.