- •67.. "Українізація": причини і наслідки
- •69.Входження України до складу срср: її піолітико-правовий статус
- •70. Культура і духовне життя в Україні у 1917-20-их роках
- •71. Здійснення індустріалізації в Україні. Будови перших п’ятирічок
- •72.Насильницька колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.
- •73. Суспільно-політичне життя в Україні в 30 роках. Сталінські репресії
- •74. Культурне життя в Україні в 30-ті роки. Розстріляне відродження
- •75. Соціально-економічне становище Східної Галичини, українських земель у складі Румунії та Закарпаття у 20-30 рр. ХХст.
- •76. Суспільно-політичне життя в зх.-укр. Землях, Північній Буковині і Закарпатті в 20-30 роках хх ст.. ( кпзу, ундо, Сельроб, оун)
- •77. Проголошення Карпатської України та її падіння
- •78. Радянсько-німецький договір про ненапад
- •79. Оборонні бої на території України у 1941-1942 роках
- •80. Окупаційний режим в Україні в 1941-1944 роках
- •81. Течії антифашистського Руху Опору в Україні в роки ввв та його внесок у перемогу над ворогом
- •82. Звільнення України від нацистської окупації в 1943-1944 роках
- •83. Відбудова народного господарства України у 1945- на початку 50-их років
- •84. Культурне життя в Україні у другій половині 40-их – на початку 50-их років
- •85. Процес десталінізації в Україні, його позитивні сторони, непослідовність та обмеженість
- •86.Культура і духовне життя в Україні в часи хрущовської «відлиги»
- •87. Економічні реформи середини 60-х років та наростання кризових явищ в економіці України.
- •88. Опозиційний рух в Україні у другій половині 60-х – першій половині 80-х років
- •89. Україна в роки «перебудови» ( друга половина 80-х – початок 90-х років)
- •90. « Гласність» і початок національного відродження
- •91. Деклараці про державний суверенітет України та Закон про економічну самостійність України та їх історичне значення
- •92.Спроба державного перевороту в срср у 1991р. Та події в Украіні Акт проголошення незалежності України.
- •93. Розпад срср та роль України в утворенні снд
- •94.Становлення багатопартійної системи в Україні в кінці 80-х – на початку 90-х років
- •95. Конституція незалежної України: структура і головні положення
- •96. Зовнішня політика незалежної України
- •97. Проблеми переходу до ринкових відносин в Україні та шляхи їх вирішення.
- •98. Сучасна релігійна та міжконфесійна ситуація в Україні.
- •99. Проблеми національно-культурного відродження в Україні на сучасному етапі
74. Культурне життя в Україні в 30-ті роки. Розстріляне відродження
У 30-ті роки в УРСР розширюється мережа загальноосвітніх шкіл, закладів вищої та середньої спеціальної освіти. Кількість вузів зросла з 38 (близько 29 тис. студентів) в 1929 р. до 148 (понад 125 тис. студентів) у 1939 p., а кількість технікумів і прирівняних до них закладів — з 146 (29 тис. учнів) до 600 (172,4 тис. учнів).
З кінця 20-х років ідеологічний і політичний натиск на українське національно-культурне відродження стає вже майже неприхованим. Сталіна і його оточення не влаштовувало, що українізація не обмежується знанням і поширенням мови, що на її основі швидко зростав прошарок національної інтелігенції, недовіра до якої була характерною рисою тоталітарного режиму. Тому з початку 30-х років національно-культурне відродження, що здійснювалося в процесі українізації, було істотно загальмовано, а потім і взагалі зведено нанівець.
Почалися переслідування, злісне цькування тих, хто уособлював українізацію, а в більш широкому контексті весь процес національно-культурного відродження України. Жорстокий моральний терор обрушився на наркома освіти УРСР М. Скрипника. У березні 1933 р. він був змушений залишити свою посаду, а кілька місяців потому, не витримавши принижень, покінчив життя самогубством. Такою самою була доля і ще однієї з найпомітніших постатей українського культурного ренесансу — М. Хвильового.
Під гаслом боротьби з «буржуазним націоналізмом», «шкідництвом» наприкінці 20 — початку 30-х років почався справжній розгром української науки. Переслідування наукової інтелігенції, яке практично не припинялося всі післяреволюційні роки, набуло характеру масового терору. «Націоналісти» викривалися в усіх установах ВУАН, їх праці оголошувалися ворожими матеріалістичному світогляду, політичне небезпечними з усіма висновками, що з цього випливали.
Кінець 20-х — 30-ті роки в історії культури українського народу пов'язані з наростанням міфологізованих уявлень про радянську дійсність і відповідне становище в ній людини.
Митці мали стати або ідеологічними адептами режиму, або ж звинувачені в усіх гріхах вилучалися з творчого процесу, а часто й втрачали життя.
Почалося силове запровадження методу соціалістичного реалізму в художній творчості. Сам по собі цей метод, як один з творчих напрямів, мав право на існування.
Історія української культури 20—30-х років дає переконливі приклади як жертовного служіння її ідеалам і принципам, так і соціального конформізму. Багато митців, літераторів, діячів науки не поступилися принципами, зазнаючи всіляких переслідувань, гонінь, репресій, прийняли мученицьку смерть у таборах ГУЛАГу.
Не витримали ідеологічного натиску, переслідувань і такі колоритні постаті українського національно-культурного ренесансу, як П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, Ю. Яновський та багато інших.
Провідною в літературі і мистецтві стає так звана виробнича темати ка. Досить сказати, що тільки будівництву Дніпрогресу лише в 1932 р. присвятили понад 70 творів: «Бурун» С. Скляренка, «Сила» Я. Баша тощо. Поряд із звеличенням людей праці в творах про індустріалізацію, колективізацію обов'язковими персонажами були консервативні керівники, шкідники-спеціалісти, класове обмежені інтелігенти, яким протистоять «безгрішні» партійні вожаки, «червоні спеціалісти», люмпенізовані робітники чи селяни — носії передової пролетарської ідеології і моралі.
«Розстріляне Відродження» — цей термін, уперше вжитий у середині 40-х років, вичерпно характеризує суть наслідків тоталітарного режиму для української національної культури. І не тільки національної. Нищівного розгрому зазнали також болгарська, грецька, єврейська, німецька, польська культури, культури інших національностей, що проживали на території України.
Негативні наслідки для суспільного розвитку мало примусове вилучення релігії із сфери духовного життя народу. Офіційна ідеологія кваліфікувала релігію як світогляд, ворожий пролетарським цінностям, оскільки вона виступає носієм моралі в її загальнолюдських проявах.
Під тиском властей у 1930 р. припинила своє існування Українська автокефальна православна церква. Ряд відомих її діячів репресували за так званою справою Спілки визволення України. Духовенство переслідувалося і виселялося за межі України разом з так званими куркулями, оскільки було віднесено до категорії населення з нетрудовими Доходами.
У 30-ті роки в Україні припинили існування 75—80 % церков. Вони були або зруйновані, або їх приміщення були передані під господарські потреби чи під культурно-просвітницькі заклади.